175
Граф розумів — життя його скінчилось...
На пагорбі лежить лицем до маврів,
Рукою в груди б'є слабкою мляво:
"О Боже, дай моїм гріхам прощення,
Великим і малим від дня появи
Мене на світ і до самої смерті".
Знов простяга до Бога рукавицю:
Небесні ангели летять до нього.
Аой!
176
Роланд лежить зомлілий під сосною,
Лицем у бік країв іспанських дальніх.
Спливло багато спогадів яскравих:
Численні землі, всі мечем узяті,
Красуня-Франція, рідня привітна,
І Карл Великий, володар і вчитель...
Від згадок цих не стримав сліз небога,
Важких зітхань... Та не забув й про себе,
Бо визнає свій гріх, блага прощення в Бога:
"Отець небесний, ти брехні не знаєш!
Ти вивів з мертвих Аазаря святого,
Ти Даниїла спас від лютих левів,
Врятуй мене од мук, страждань посмертних
За ті гріхи, що їх в житті накоїв!"
Він простягнув до Бога рукавицю,
І Гавриїл прийняв її ласкаво...
Роланд, на груди голову схиливши,
Схрестивши руки, смерті ждав покірно.
І Бог послав до нього херувимів.
Злетіли з Неба Рафаїл-заступник
І Михаїл, потвор злих переможець,
І сам архангел Гавриїл святійший...
Віднесли душу графа в Райські кущі!
ПЛАЧ ФРАНКІВ І ПОЧАТОК ПОМСТИ
177
Роланд помер. Душа його на Небі.
Нарешті Карл прибув до Ронсевалю.
Усі стежки та тропи, всі доріжки,
Всі галяви, поляни і простори
Завалені тілами франків й маврів.
"Де ви, небоже милий? — Карл гукає. —
А де архієпископ? Олів'єр де?
Де ви, Джеріне, й друг Джер'єр ваш любий?
Де ви, Отон з сміливим Берендж'єром?
Івон з Іворієм, яких любив я?
Що сталося з гасконцем Енджельєром?
А з герцогом Самсоном, Ансеїсом?
І де старий Джерард із Руссільйона?
Де ви, мої дванадцять кращих перів?"
Та марно кликати. Навкруг лиш тиша.
"О Боже! — мовив Карл. — Тож недаремно
Передчував я лихо! Чом спізнився?"
Рве сиву бороду в жорстокім гніві,
Ридає гірко, з ним усі барони,
І двадцять тисяч падають зомлілі,
Найбільше ж тужить герцог Найм старезний.
178
І не було там лицаря, барона,
Який не лив би сліз гірких од жалю
За сином любим, братом чи небожем,
За друзями чи за васалом можним.
Багато з них попадали, обмерлі,
Один лиш герцог Найм тверезо мислив,
Розважливо до Карла він звернувся:
"Он, сіре, гляньте, у двох льє приблизно
Великий шлях, де курява, мов хмара,
Там раті йдуть поганців нечестивих.
Вперед! І помстимось за наше горе!"
"Як вже далеко! — каже Карл. — О Боже!
Честь поверни! Бо Франція-красуня
Свої вже втратила найкращі квіти!"
Він наказав Джебоїну з О доном,
Тедбальту з Реймса, графові Мілону:
"Пильнуйте поле бою, доли, гори,
А мертвих залишіть, як і лежали,
Щоб хижаки й леви їх не зжирали,
А джури й челядь щоб не обкрадали.
І взагалі ніхто хай не підходить
До дня, коли Бог дасть сюди вернутись".
З пошаною відповіли барони:
"Наш любий Імператоре, все зробим!"
На варті тисяча бійців зосталась.
Аой!
179
Король звелів у сурми всі заграти,
Очолив сам, відважний, грізне військо.
Знайшли сліди іспанців франки швидко
І кинулись в погоню незабарно.
Коли король побачив, що вже вечір,
Зійшов він на лужку в траву зелену,
Простерся на землі, почав просити
У Бога, щоб затримав біг світила,
Аби тривав ще день, ніч скоротилась.
З'явився ангел, Карла покровитель
І передав високе повеління:
"Бог знає, Франції синів ти втратив!
Скачи-но, Карле, дня тобі достатньо,
Аби злочинному помститись роду!"
По цих словах король в сідло ускочив.
Аой!
180
Для Карла Бог явив велике чудо,
Бо сонце залишилося на місці.
Язичники тікають, франки слідом,
Невірних наздогнали в Валь-Тенебрі
І гнали, їх б'ючи, до Сарагоси.
Важкими вдарами вбивали маврів,
Позакривали всі шляхи-проходи.
Постала перед ними річка Ебро,
Глибока і бурхлива карколомно,
На ній нема човнів, шаланд, баркасів.
Богів невірні кличуть — Магомета
І Тервагана. Пострибали в воду.
Дарма. Що важча важча зброя — смерть вірніша.
Одних тягли на дно шолом і лати,
А інші захлиналися у вирах.
І маври напились водиці вдосталь,
Всі потонули в невимовних муках.
Кричали франки: "Це вам за Роланда!"
Аой!
181
Побачив Карл — язичники всі мертві,
Убитих сила, решта потонула.
(А лицарі багату здобич мали!)
Король шляхетний із коня зіскочив,
Став на коліна й помолився Богу.
Коли підвівсь, то сонце вже спустилось.
Він наказав: "Привал робіть, сеньйори!
У Ронсеваль вже пізно повертатись,
Та й коні виснажені й мруть од втоми.
Зніміть з них сідла, розгнуздайте швидко,
І пастися пустіть на свіжих луках".
А франки кажуть: "Сіре, гарна думка!"
Аой!
182
Отаборилися доладно франки,
Розташувалися у чистім полі
І коней розсідлали дуже бистро.
З них познімали золоті вуздечки,
Пустили їх на луг в рясну травицю.
Подбавши, як годилося, про коней,
Потомлені французи враз поснули.
В цю ніч ніхто і не стояв на варті.
СНОВИДІННЯ КАРЛА
183
Ліг Імператор на лужку зеленім.
У головах встромив свій спис могутній,
Вдягнув чудовий панцир з візерунком,
Аишив й шолом свій з золотим малюнком —
В цю ніч він не хотів беззбройним бути.
Поклав Джойоз, безцінний меч свій, поруч,
Що тридцять барв мінив за день погожий.
Відомо всім про спис, яким Христос наш
Поранений був, до хреста прибитий.
Король здобув від того списа вістря
І вставив у держак меча зі злота.
На славу цього дива меч державний
З тих пір Джойозом люди називають.
А звідси "Монжуа!" походить франків,
Цей клич барони вже не забувають.
Ніхто йому не зміг чинити опір!