— Та пустіть того лева! — закричав Фолькер.— Він аж кипить від люті! Нехай біжить, я його приборкаю!
Вольфгарт вирвався з Гільдебрандових рук і вдерся в будинок, а за ним в одну мить і всі Дітріхові рицарі. Тому в Гільдебранда не було вибору. Він теж мусив бігти з усіма. До того ж він не терпів, щоб якийсь молодик раніше за нього підняв меч. Ще на сходах він догнав Вольфгарта, обігнав його і кинувся на Гагена, Вольфгарт кинувся на Фолькера, Гельферіх — на короля Гунтера. Річард, Гербарт, Віхарт, Вольфбранд, Зігештаб, Вольфмін і Гельмнот та інші славнозвісні гунни теж вибирали собі достойних супротивників. Вони билися так завзято, аж вогонь летів із панцирів. Ніхто не тямив, для чого ця битва. Вона всім затьмарила свідомість.
— Помстимося за Рюдігера! — ревів Вольфгарт, і бійці шаленіли так, що обвуглені балки зали знов почали горіти.
Супротивники то розбігалися, то знов сходились. Серед них не було жодного, хто не бився б з кожним із присутніх у залі, і неминуча [153] загибель загрожувала кожному. Фолькер убив Зігештаба, Гіль-дебранд — Фолькера, Гельферіх — Данкварта. Гаген зарубав Річар-да, Гельмнота, Віхарта, Гельбарта і Вольфміна. Юний Вольфгарт і юний Гізельгер убили один одного.
Загинули всі гунни, крім Гільдебранда, і всі бургунди, крім Гунтера і Гагена. Тоді Гаген і Гільдебранд рушили один на одного.
Гільдебрандів меч називався Бріннінгом, Гагенів — Бальмунгом. Якийсь час супротивники не могли поранити один одного. Нарешті Бальмунг пробив Гільдебрандові лати. Коли старий помітив на собі кров, він скинув на плечі щит і накивав п'ятами. Пробігши через двір, Гільдебранд постав перед Дітріхом. Той сидів у своєму наметі і немов оглух від горя.
— Чого це ви весь у крові, любий діду? — спитав Дітріх.— Не послухали моєї ради! Я ж вам забороняв битися!
— Це той диявол Гаген поранив мене! — відповів Гільдебранд.
— Вам дісталося по заслузі,— сказав Дітріх.— Чому порушили мир? За такий непослух слід розплачуватися життям!
— Не сердьтеся дуже, дорогий королю! — мовив Гільдебранд.— Ми не могли інакше. Просили Рюдігерове тіло, а нам не схотіли його дати.
— Отже, це правда, що Рюдігера нема серед живих? — спитав вражений Дітріх.— О бідолашні дружина і донька — вдова і сирота! Хто вчинив це, залишивши нас беззахисними?
— Гернот,— відповів старий.
— Принесіть мені бойовий одяг,— сказав Дітріх.— Я сам поїду до бургундів. Передайте воїнам, щоб озброїлися і супроводили мене!
— Ви про кого? — запитав Гільдебранд.— Крім нас двох, всі гунни загинули, а з бургундів уціліли тільки Гаген і Гунтер!
Ця вістка приголомшила Дітріха. Він упав на коліна і став кричати, звівши до неба очі. Дітріх нарікав на свою гірку долю.
— Нехай це горе швидше принесе мені смерть! — благав він.— Боже, скільки людина може терпіти! Горе мені! Краще б я не знав білого світу!
ЯК ДІТРІХ БИВСЯ З ГУНТЕРОМ І ГАГЕНОМ
Взявсь надягать пан Дітріх убрання бойове
і майстра Гільдебранда собі на поміч зве,
так нарікає, плаче цей мужній войовник —
от-от розвалить стіни його надсадний крик.
Гільдебранд допоміг Дітріхові вбратися в бойовий обладунок. Потім вони удвох пішли в замок. Гаген перший помітив їх. Він звернувся до Гунтера:
— До нас іде Дітріх. Отже, справа доходить до кінця.— І, подумавши, додав: — Я битимуся з Дітріхом і здолаю його. Тоді ми будемо вільні і можемо повертатися у Вормс!
Дітріх почув його нахваляння. Біля брами він зняв свій щит.
— Що ви наробили, королю Гунтере? — запитав Дітріх.— За що перебили всіх моїх рицарів? Хіба вам замало Рюдігерової смерті? Якого ви наробили нам лиха!
Гаген відповів:
— Ви, мабуть, не знаєте, що тут було, шановний Дітріху. Нас не можна звинувачувати — така судилася доля. Ваші рицарі прийшли сюди самі. До того ж при повному озброєнні і в бойовому порядку.
— Кому ж мені вірити? — спитав Дітріх.— Гільдебранд каже, що просив у вас Рюдігерове тіло, а ви почали глузувати.
— Це неправда! — заперечив Гунтер.— Ми не віддавали Рюдігерове тіло тому, що після загибелі маркграфа хотіли зустрітися з Етцелем. А Вольфгарт став нас лякати. Отак воно було!
— Нехай буде так,— сказав Дітріх,— але однаково ви повинні відшкодувати мені збитки. Цього вимагає звичай. Здайтеся мені з Гагеном як заложники, і я потурбуюся, щоб гунни пощадили вас. Погодьтеся — і ви переконаєтеся в моїй вірності та великодушності!
— Боронь боже! — вигукнув Гаген.— Щоб оце два вільних герої та підкорилися з власної волі!
— Не кваптеся з відмовою,— наполягав Дітріх.— Зважте на те, скільки горя мені завдали. Ви повинні спокутувати свою провину. Не забувайте також про Бургундію і про своїх кревних. Клянуся вам життям і честю, що доб'юся для вас звільнення і проведу вас до Рейну!.. [155]
— Годі! — перепинив його Гаген.— Не випадає, щоб вільні здавалися! Вас тут тільки двоє, а вдаєте, ніби за вами стоїть військо!
Тоді Гільдебранд гукнув:
— Ви дуже зарозумілі і пожалкуєте, що не погодилися, Гагене!
— Може, й так,— відказав той,— але я не буду втікати.
— Отакої! — розсердився старий.— А що було на Васгенштайні, коли іспанець Вальтер висміював вас як хотів, а ви сиділи собі на щиті? Нічого потішатися над іншими!
— Годі сперечатися! — гримнув Дітріх.— Нічого згадувати те, що було п'ятдесят років тому. Я вам забороняю, Гільдебранде!
Тоді Дітріх мовив до Гагена:
— Ви мали намір зі мною битися. То ви готові?
Гаген підняв свій меч. Дітріх скочив на сходи, і почався герць.
Вони билися цілий день, але жоден з них не міг здолати іншого. Нарешті Дітріх поранив Гагена в груди. Що робити з супротивником далі? Дітріх подумав, що Гаген знесилений і було б нечесно добити його. Може, ще вдасться обох їх урятувати. Краще взяти його живим як заложника.
Він відкинув геть свій щит і меч — почав боротися з Гагеном голіруч. Нарешті Дітріх поборов Гагена, зв'язав і повів до Етцеля. Той показав його королеві. Побачивши зв'язаного Гагена, Крім-гільда аж знетямилася з радощів.
Трохи заспокоївшись, Крімгільда сказала:
— Навіть не знаю, чим віддячити, Дітріху, за те, що ви зробили для мене. Я віддам усе, що маю, і буду вдячна вам до самої смерті!
Дітріх попросив її:
— Виконайте тільки одне моє бажання!