Тоді крикнув Гізельгер:
— Я пориваю з вами всі зв'язки! Пориваю зв'язки і з Дітліндою! Батько не може так говорити! Ви — диявол!
Рюдігер вигукнув:
— Досить! Прощайте!
Він затулив щитом обличчя, а його воїни приготували до кидання списи.
— Не поспішайте! — зупинив їх Гаген.— Ви добре зважили, чи потрібна вашому королю наша смерть? Вірний васал повинен як слід обміркувати це!
Рюдігер мовчав.
— Ще одне, Рюдігере,— провадив Гаген.— Якось я одержав з ваших рук щит. Гарний щит, обвитий шовком кольору морської води і щедро прикрашений рубінами та смарагдами, однак тепер він лежить десь порубаний. Тому я обеззброєний, чесний Рюдігере. То невже ви хочете зі мною битися?
— Хіба я можу наважитися принести вам інший щит? Адже Крімгільда стежить за мною,— відказав Рюдігер.— Гаразд, візьміть мій щит! Нехай він захистить вас! Нехай ви всі повернетеся у Вормс!
І він віддав Гагенові свій щит.
— Нехай бог завжди буде до вас прихильний, Рюдігере! — подякував Гаген.— Це чудовий подарунок, і я належно його оціню. На знак вдячності не буду битися з вами. Урочисто обіцяю: хоч би загинув мій король, хоч би загинули мої друзі, хоч би полягли всі [149] бургунди,— я не буду з вами битися, чесний Рюдігере! Я не боротимуся проти вас тому, що не хочу цього, і тому, що присягнув вам! Поруч із Гагеном став Фолькер і сказав:
— Коли Гаген присягається, то й я присягну. Я теж не буду з вами битися, доброчесний Рюдігере! Ваше життя для мене святе. Я був вашим гостем. Ми довіряли один одному, і ніщо не примусить мене порушити цю вірність."
На очах у Рюдігера забриніли сльози, і він сказав:
— Це вельми шляхетно з вашого боку.
Проте він говорив так тихо, що тільки сам чув свої слова. А потім раптом заревів, мов звір, схопив щит, затулив ним обличчя і, кинувши спис уперед, помчав сходами. Слідом за ним побігли п'ятсот його воїнів.
Гаген і Фолькер опустили свої мечі. Гізельгер теж відступив набік і не рухався з місця. Рюдігер промчав повз них, не зачіпаючи. А коли в залу вдерлися його рицарі, почалася різанина. Все це відбулося швидко, мов громовиця під час літнього сонцестояння, і було таке ж страшне, як і те.
Після цієї сутички на підлозі в крові залишилося безліч рубінів і смарагдів, лежало порубане залізо. Гернот убив Рюдігера мечем, що одержав в подарунок від нього ж. Помираючи, Рюдігер убив Гернота. Рюдігерові воїни посікли не одну сотню бургундів, а бургунди перебили всіх Рюдігерових воїнів.
Після битви в залі запанувала тиша. Оскільки звідти нічого не було чути, король Етцель став гніватися.
— Чому Рюдігер не б'ється? — спитав він.— Маркграф тільки-но пробився до залу!
А Крімгільда сказала:
— Ганьба безчесному! Він зрадив нас і хоче, щоб вороги потайки утекли. Мабуть, домовляється з ними про відхід. Це вони підкупили його. Так віроломний васал платить нам за нашу вірність!
Почувши їхню розмову, Фолькер вкрай обурився і закричав:
— Не були б ви найшляхетнішої крові, королево, я б назвав вас брехухою! Свій обов'язок Рюдігер виконав до кінця!
З цими словами Фолькер підняв над головою Рюдігерове тіло, щоб вони побачили його. Етцель і Крімгільда гірко заплакали за полеглим героєм. Всі їхні рицарі теж оплакували його, і всі їхні королі та графи, бо Рюдігер був прикладом для всіх рицарів, славою і окрасою християнського світу.
ЯК ЗАГИНУЛИ ВСІ ДІТРІХОВІ ВИТЯЗІ
Тут знову голосіння знялося жалібне —
палац, високі вежі як не захлюпне.
Із Дітріхових бернців почув про лихо хтось,
і як же йому серце болем пойнялось!
Голосіння із замку долинуло до Дітріха, а серед гуннів уже ширилася чутка, нібито убитий і сам король Етцель.
Дітріх послав у замок одного із своїх васалів, Гельферіха. Він звелів йому їхати з миром, не викликати жодного бургунда на герць.
— Після цієї ночі вони, мабуть, утратили розум,— сказав Етцель.— Не приймайте на віру все, що вони скажуть, прошу вас!
Гельферіх подався на вивідки, та невдовзі повернувся заплаканий.
— Що трапилося? — спитав король Дітріх.
— Вбили Рюдігера,— сповістив Гельферіх.
— Це не божа воля! — сказав приголомшений Дітріх.— Хіба чесний рицар заслужив такої долі? До бургундів він ставився так приязно, як ніхто інший!
Раптом Вольфгарт закричав:
— Коли це правда, то гунни повинні поплатитися! Не можна сидіти, згорнувши руки, коли вчинено такий злочин! Рюдігер був найшляхетніший з усіх рицарів! Відтоді, як ми втратили Італію, він завжди підтримував нас! Я не можу жити, поки не помщуся за нього!
— Я забороняю вам це робити! — гримнув Дітріх Бернський. Після цієї розмови Дітріх послав до Гунтера Гільдебранда,
майстра збройових справ, довідатися, що сталося. Посланець хотів іти до оточених бургундів без меча і щита, а також без супроводу. Цим він мав засвідчити свої мирні наміри. Вольфгартові довелося довго вмовляти старого, щоб той узяв зброю, бо без неї — то йти на певну смерть. Нарешті Гільдебранд погодився, одягнув панцир і взяв супровід. За ним пішли всі амелунги.
Фолькер побачив їх і одразу ж повідомив Гунтера, що Дітріхові воїни при повному озброєнні йдуть до замку, певно, з ворожим наміром! [151]
— Тепер збудеться пророцтво,— сказав шпільман.— Це наша погибель!
Ступивши на подвір'я замку, Гільдебранд поклав щит на землю.
— Що вам заподіяв злого Рюдігер, славні герої? — почав він.— Дітріх журиться його смертю, і ми теж усі сумуємо. Чи правда, що хтось із вас убив його?
— Правда,— відповів Гаген.— Ми тужимо не менше вас. Не вистачає сліз, щоб оплакати його.
Тоді Вольфгарт сказав:
— Якби мій рідний батько мертвий лежав у мене коло ніг, то мені, либонь, не так би боліло! Він був нашою розрадою, коли ми втратили батьківщину. А хто ж тепер утішить його дружину і доньку? Хто поведе у похід його воїнів?
Всі заплакали.
— Віддайте нам тіло,— сказав Гільдебранд,— щоб ми достойно його поховали!
— Така вірність робить вам честь! — відповів Гунтер.— Видно, що ви його справжні друзі!
— Отож. А ми ще повинні просити у вас тіло! — схвильовано вигукнув Вольфгарт.— Видайте нам його негайно, вбивці!
— То візьміть! — відповів Фолькер.
Вольфгарт уже намірився піднятися сходами, проте Гільдебранд його зупинив.
— Ви з глузду з'їхали! — закричав старий.— Хіба король не наказував нам дотримуватись миру, незалежно від того, трапилося там щось чи ні? Чого ви так легковажите? Не миром, а силою хочете забрати тіло? Король вам цього не подарує!