— Поромнику, перевези! — гукнув він.— Я віддячу тобі червленим золотом!
Хвилі ревли.
Гаген гукнув іще раз:
— Поромнику, перевези! Я — Альмеріх! Мені пощастило втекти від своїх ворогів!
Поромник разом із молодою дружиною вийшов з будиночка. Гаген, побачивши його, начепив на меч золотий нагрудний ланцюжок і підняв його. На сонці золото заблищало.
Поромник відв'язав човна. Дружина благала його, щоб він не їхав, однак поромник швидко відплив і вже був на середині річки. Ледве він пристав до берега, як Гаген вскочив у човен. [108]
— Хто ти? — розлючено закричав поромник.— Ти — не Альме-ріх! Можливо, у тебе таке саме ім'я, але ти не мій брат! Ти обдурив мене! Якщо тобі дороге твоє життя, то вийди з човна!
— Хоч я і не ваш брат, поромнику,— відказав Гаген,— але ж я в біді і добре вам заплачу!
— Тут вештається багато ворогів мого володаря,— відповів поромник,— вийди!
А Гаген у відповідь:
— Ви мене гнівите! Візьміть цей золотий ланцюжок. Нехай він буде вам замість плати! Вам доведеться цілий день перевозити наших! Нас тисяча та ще тисяча коней.
Поромник не погоджувався перевозити. Він підняв весло і замахнувся, щоб ударити. Гаген ухилився, однак оступився і впав. Скориставшись цим, поромник ударив його по шолому. Тоді Гаген вихопив свій меч і, стоячи навколішки, відрубав поромникові голову, а потім разом з тулубом викинув її в річку, що ревла й кипіла, мов несамовита.
Гаген залишився у човні сам. Він спробував підгребти до берега, але вода весь час відносила човен. Гаген наліг на весло так, що воно поламалося.
Тепер човен безпорадно крутився на течії. Що робити?
Гаген зв'язав уламки весла вузеньким ремінцем від щита і став щосили веслувати до берега. Там його чекало військо. Коли він причалив, бургунди помітили, що човен забризканий кров'ю. Король Гунтер жахнувся.
— Гагене, а де ж поромник? Чи ви не вбили його? — спитав він.
— Не знаю ніякого поромника,— буркнув Гаген.— Я йшов берегом і коло верби надибав човен. Сідайте!
— Як же ми переберемося на цьому кориті на той берег? — спитав Гернот.— Нас тисяча, десять тисяч слуг, а ще — одяг, збруя, зброя і подарунки! Як же ми впораємося без поромника?
— Сідайте! — гукнув Гаген.— Я сам перевезу. Коней заженемо в річку, вони й самі перепливуть на той берег.
Воїни посідали в човен. Слуги повантажили одяг, золото, сідла і збрую, а коней загнали в річку. Потім вони теж посідали в човен. Він був чималий, і всі помістилися.
Коні попливли. Гаген відштовхнув човна і став гребти переламаним веслом.
Раптом Гаген згадав пророцтво русалок, і погляд його впав на капелана, що сидів коло свого церковного причандалля, прихилившись до борту човна.
"Перевірю, чи правду казали русалки",— подумав Гаген і ззаду пхнув капелана в річку. Той не вмів плавати. Він спробував ухопитися за човен, але Гаген ударив його по руках і притопив веслом. [109]
Це вкрай обурило Гернота і Гізельгера, однак вони сиділи по другий бік від Гагена і не могли йому перешкодити.
— Це страшний злочин, Гагене! — вигукнув Гізельгер.— Що вам заподіяв сердешний священик?
А капелан кричав, борсаючись у хвилях, благав допомоги. Йому хотіли допомогти, але Гаген не дозволяв рятувати священика.
Капелан уже почав тонути, але раптом рвучкий вітер надув його сутану, немов вітрило, і поніс бідолаху до берега. Капелан виліз на сушу і обтрусився, мов собака. А тим часом човен пристав до того берега. Річка бушувала. Рицарі й слуги зійшли на берег і вивантажили свої речі.
Коні теж перепливли річку. Бракувало тільки священика.
Коли всі повиходили з човна, Гаген вихопив меч і порубав його.
— Що ти робиш, брате? — закричав Данкварт, охоплений жахом.— Як ми переберемося череЬ річку, коли повертатимемося назад?
Гаген подумав:
"Ніхто не повернеться!"
А вголос сказав:
— Це для того, щоб жоден страхопуд не міг утекти назад, якщо такий знайдеться серед нас!
Рицарі образилися, бо поміж них не було боягузів. Проте Фоль-кер поділяв Гагенову думку. Він погоджувався з усім, що радив або робив Гаген. А він чудово вмів переконувати інших. Тож незабаром усі примирилися з Гагеном.
Трохи перепочивши, бургунди осідлали коней і поїхали в країну короля Гельпфарта.
Поки що вони втратили тільки одну людину — капелана. А той повертався назад у Вормс протилежним берегом, мокрий до рубця.
ЯК ДАНКВАРТ УБИВ ГЕЛЬПФАРТА
Коли перевезлися бургундські вояки,
почав король питати: "Хто знає тут стежки?
Коли б не заблукати отут на чужині..."
Озвався Фолькер дужий: "В цім звіртеся мені".
— Хто поведе нас через Баварію? — спитав Гунтер.— Хто знає дорогу?
— Дозвольте мені,— сказав Фолькер.— Я знаю тут усі дороги і кожну стежину.
— А тепер послухайте мене, рицарі, і ви, слуги! — сказав Га-ген.-Я повідомлю вам дуже лиху новину. Дві русалки напророчили, що з усіх нас до Бургундії повернеться тільки капелан. Цьому пророцтву я хотів перешкодити, проте воно вже збулося. Отже, все, що навіщували русалки, збудеться! Раджу вам відтепер весь час бути при зброї!
Від такого застереження рицарі зблідли, бо смерті бояться всі; але кожен подумав, що Гаген, можливо, хоче просто їх перевірити.
І бургундці рушили далі. Вони могли б іще повернути назад, проте не наважувалися на таке.
Незабаром Гаген обізвався знову:
— Будьте пильні! Вчора я вбив поромника, про що, напевне, тут стало відомо. Гельпфарт неодмінно вирядить месників. Тому разом із Данквартом я залишуся в ар'єргарді. Ми поїдемо повільно, щоб не здалося, ніби ми рятуємося втечею!
Після обідньої пори прибули в Мерінген. Тут король Гельпфарт з сімома сотнями рицарів спустився з гори на головну вулицю, якою їхали вершники, і кинувся на них іззаду.
Гаген звелів зупинитися і міцніше підв'язати шоломи.
— Ми шукаємо вбивць нашого поромника! — крикнув король Гельпфарт.— Вони вбили хороброго героя і повинні спокутувати свою провину.
Гаген спитав:
— То поромник перебував у вас на службі? Цього я, далебі, не знав. Я обіцяв йому щедру плату, одяг і золото, проте він розлютився, напав на мене і збив з ніг. Я мусив оборонятися. При цьому поранив його, від чого він і помер. Мені прикро, що заподіяв вам шкоду, проте це була самооборона, не вбивство!