— Біль її минув ще тоді, коли вона була у Вормсі,— заспокоїв його Гунтер.— Вона ж поцілувала мене на знак примирення!
— Але з-поміж усіх причетних до цієї справи вона виділила Гаге-на,— нагадав Гернот.
— Відтоді минуло тринадцять років,— правив своєї Гунтер,— а ви ж усі чули, що вона більше не згадує про Зігфріда.
— Так говорять її люди! її ж власних слів ми не чули! — відрубав Гаген.
В розмову втрутився Гізельгер: [104] — Якщо ви боїтеся жінки, то вам ніщо не заважає залишитися вдома і не ставати на перешкоді іншим, А я поїду до Крімгільди!
Ці слова прикро вразили Гагена, і він гнівно вигукнув:
— Що має статися, те станеться! Я ніколи не був страхополохом! Отже, їдьмо!
— На думку Гагена треба зважити,— сказав Румольд, майстер кухарських справ.— Він слушно радить нам залишитися вдома. Ніде ми не знайдемо нічого кращого! На кухні і в погребах усього досить. Ми живемо в достатках і маємо все, чого тільки душа забажає. То чого ж нам їхати в країну гуннів?
— То, може, сповістити Етцелеві, що нам ніяк приїхати? Мовляв, нам краще сидіти коло Румольдових горщиків, ніж їхати в країну гуннів,— глузливо мовив Гернот.
І тоді Гаген сказав:
— Вирішено! їдьмо! Але треба взяти з собою тисячу чоловік. Це, правда, багатенько для поїздки в гості, проте з ними ми зможемо подолати й самого диявола. Я сам виберу рицарів. І неодмінно з нами повинні бути Фолькер та Данкварт. І якщо ми вже поїдемо, то треба не відставати ні на крок від цих швидких посланців. Тоді в Крімгільди не залишиться часу підготувати нам каверзу.
Бургунди на це пристали.
Від'їзд гуннських посланців весь час затримували, хоч ті наполягали, і відпустили їх тільки тоді, коли самі підготувалися в дорогу.
Коли посланці прощалися, вони раптом помітили тінь, яка рухалась замковим подвір'ям. Вона була схожа на людину.
— Що це? — перелякано спитали вони.
— Королева Брюнгільда. Хіба ви не знаєте її? — здивувався Фолькер.
Приїжджі стурбувалися і якнайшвидше вирушили в дорогу. Крімгільда тим часом^нетерпляче чекала їх у Етцелевому замку.
— Ви дуже повільно виконували моє доручення! — сердито сказала вона, тільки-но посланці переступили поріг.— Чого ж ви добилися? Чи всі приїдуть, кого запрошував король? Чи буде Гаген? Що він говорив про поїздку?
— Мало доброго,— відповіли Вербель і Швеммель.— Але він приїде з вашими братами. Приїде ще й Фолькер.
— Мені приємно чути, що Гаген робить нам честь,— сказала Крімгільда.— А щодо Фолькера, то мені байдуже — приїде він чи ні. Гаген — то інша річ. Він — уславлений герой, і я рада зустріти його тут.
— Ви задоволені, люба моя? — запитав король Етцель.
— Незабаром буду,— відповіла Крімгільда.— А тепер треба готуватися до свята. Часу в нас обмаль! [105]
ЯК НІБЕЛУНГИ ЇХАЛИ ДО ГУННІВ
Полишимо їх на себе — нехай собі як знають!
Тим часом відчайдухи в дорогу вирушають.
Рушають прехоробрі до Етцеля в країну,
з собою прихопивши і зброю й одежину.
Тисяча шістдесят рицарів і дев'ять тисяч слуг зібралися на подвір'ї замку. Вони були готові їхати до гуннів. Єпископ Шпеєрський благословив їх. Королева Ута покликала до себе своїх синів разом з найшляхетнішими людьми королівського двору й сказала:
— Я бачила поганий сон. Мені приснилося, що над усією Бургундією запала тиша. І скрізь, куди не глянеш — мертві птахи. Прошу вас: не їдьте! Ви загинете!
Але Гаген заперечив:
— Хіба справжній рицар залишиться вдома, злякавшись сну? 7 Королі вирішили їхати, отже, поїдемо. Нам кортить побачити Крімгільдине свято.
Не гаючи часу, вирушили в дорогу. Спочатку переправилися через Рейн. На це згаяли цілий день. На протилежному березі влаштували перший привал. Там король Гунтер попрощався із своєю дружиною. Вона була йому така ж дорога, як власне життя.
Аж ось тромбони і флейти подали сигнал їхати далі. Розляглося голосіння і зойки тисяч жінок, які прийшли проводжати воїнів.
Проте герої були бадьорі та веселі. Данкварт був їхнім маршалом, Гаген — розвідником. Рицарі їхали в кольчугах.
Спочатку шлях пролягав землею східних франків на Майні, а далі через Швальбенфельд вів униз до Дунаю. Якраз була повінь. Річка вийшла з берегів. Швидка течія несла вирвані з корінням дерева. Ніде не було видно перевозу, а переправитися треба. Тоді Гаген роздягнувся і пішов шукати броду. Оскільки близько була Баварія і могли напасти розбійники, він ввійшов у воду з мечем у руках. Довгенько побродивши біля берега, він натрапив на місце, де. купалися русалки. Помітивши Гагена, вони зчинили лемент і відпливли на середину річки. Гаген забрав їхній одяг. Тоді одна з русалок — звали її Гадебург — стала просити: [107]
— Віддай нам одяг, відважний рицарю, і ми скажемо тобі, чим закінчиться ваша поїздка до гуннів.
Русалки гойдалися на хвилях, мов чайки. Гаген кивнув на знак згоди.
— Ви можете спокійно їхати далі,— сказала Гадебург.— Ще нікому поїздка не приносила більше честі і слави, ніж принесе вам ваша!
Гаген повернув русалкам одяг. Та коли вони забрали його, обізвалася Зігелінда:
— Я застерігаю тебе, Гагене, Альдріанів сину! Моя тітка сказала неправду! Нібелунгів чекає біда. Вертайтеся назад, поки ще є час! В Етцелевій країні на вас чигає смерть!
— Я більше не вірю жодному вашому слову,— відповів Гаген.— Як може ненависть однієї людини убити десять тисяч?
Тоді Гадебург сказала:
— Тільки один з вас повернеться додому, і ним буде ваш капелан! Всі інші загинуть. Це щира правда.
Страшенно розгнівавшись, Гаген закричав:
— Коли ви так добре все знаєте, то скажіть, як перейти річку!
— Іди проти течії,— порадила Зігелінда.— На тому березі побачиш будиночок. У ньому мешкає поромник. Він перебуває на службі у короля Гельпфарта Баварського. Остерігайся його гніву і заплати йому, скільки він зажадає! Та якщо поромник не захоче перевозити, то скаж^, що тебе звати Альмеріх і що ти втікаєш від своїх ворогів. Тоді він, напевне, припливе!
Гаген подякував і пішов берегом проти течії річки. Русалки засміялися і знову почали купатися.
Пройшовши кілька кроків, Гаген побачив будиночок. Він крикнув через річку:
— Поромнику, перевези на той берег!
Однак із того боку ніхто не обзивався, тільки шуміли хвилі. Проте Гагенів голос був гучніший за цей шум.