— Годуєш мене половою і ховаєш зерно,— дорікнув каталогізаторові Імхотеп.
— Воно гірке, як корінь цикути, відваром якого напоєно Сократа,— схилився над Імхотепом старий.— Сарана сірійська, її передові загони вже над Зеленою Водою і зайняли Птоломеїду і Tip.
— Невже війна, достойний? — стрепенувся Імхотеп.
— Так! Антіох несе її,— глибоко зітхнув Аарон.— Те^ пер він збирається відібрати у Філопатора ще й Галілею У його війську більше сірійців, ніж еллінів.
Звістка про війну схвилювала, але не дуже злякала Імхотепа: битва точиться далеко од Кеміту і верхніх номів. Молода держава злидарів не встояла б перед сірійською навалою. Може, війна не докотиться туди. Багаті приморські провінції — лакоміший шматок для Селевкіда, ніж Верхній Кеміт, який нічим особливим не відзначається. Та й Філопатор не сидітиме склавши руки, а від Великої Зеленої Води до верхніх номів неблизько. А втім, може, це лише чутки. Багато їх, найдивовижніших, не раз ходить поміж людей, а опісля виявляється, що це вигадки.
— Хто сказав тобі, достойний, що Антіох напав на приморські міста? — запитав старого Імхотеп.
— Я тільки що повернувся з наших дільниць. Мої єдиновірці швидше довідуються, що діється в світі, ніж Філо-паторові шпигуни, хоч той не шкодує для них золота,— гордо заявив Аарон.— Вночі прибули Філопаторові кораблі, які встигли втекти з тірської пристані. Капітани не дозволили залогам зійти на берег, щоб не вибовкали зайвого. Наш язик — ворог наш. Ти теж забудь мої слова,— знову застеріг Імхотепа.— Постарайся забезпечити батьків — ще нині купи їм зерна й олії, бо завтра ціни на них піднімуться втроє. Купцям війна принесе нові таланти золота, а злидарям — ще більший голод.
—' Не всюди, достойний,— рішуче заперечив Імхотеп.— У верхніх номах усі ситі, бо там нема шкуродерів.
— Хто знає, як воно там? — знизав плечима каталогізатор.— А втім, якщо моїм єдиновірцям відомо про події в Сірії, то дехто в Александрії, може, і знає, що діється у верхніх номах...
Імхотеп зрозумів натяк, але вдав, що не здогадується, кого той має на увазі. Хоч як він довіряв каталогізаторові, але втаємничувати його в свої справи не збирався. Адже Аарон завжди наголошував, що не хоче знати чужих таємниць, бо цікавість може запровадити в льохи. "Менше знаєш — безпечніше живеш",— не раз повторював він. Отже, його не слід тривожити. Може, й справді не варто зараз займатися звірами і птахами Чорної Землі. Тим паче, що сонце нарешті хилиться на захід, і його, Імхотепа, чекає зустріч з Батою, який, мабуть, ще не знає про війну. А по дорозі треба заглянути до продавців зерна.
— Послухаю твоєї ради, достойний,— куплю батькам кілька артаб зерна і жбан олії,— підвівся з-за столу Імхотеп.
Вийшовши з Музейону, він спершу пішов до продавців зерна, які, можливо, ще не підняли цін.
Куплені ячмінь і пшеницю велів однести батькам, а сам попростував до святині Птаха.
Єгипетсько-Сірійська дільниця жила звичайним метушливим життям, ще нічого не знаючи про війну. Слідів повстання тут уже не було: будинки і розібрані кам'яні огорожі полагоджено, замість розбитих колон стоять нові, зникли барикади. На площах знов появилися завсідники — здебільшого утікачі-фелахи, штукарі, ворожбити, які, мабуть, прибули з інших міст. Як вони умудрялися обходити закон про двадцятиденне перебування приїжджих у столиці, знали тільки філакети. Охоронці порядку не гребували драхмами — брали їх від кожного, хто давав, ба навіть до оболів ставилися прихильно.
"Швидше забракне води в Гапі, ніж злидарів у Александрії",— оглядаючи різношерсту юрбу, невесело констатував Імхотеп.
Біля святині Птаха помітив Бату, який завзято торгувався з покупцем. Предметом торгу цього разу був ножик, але обидва торгувалися так завзято, ніби йшлося про вола. Один правив драхму, другий дав халкоя. "Хто б подумав, що з ученого вийде такий спритний гендляр?" — обминаючи приятеля, усміхнувся в душі Імхотеп.
У передсінку, як завжди, юрмилися віруючі, і поява ще одного прихильника Птаха нікого не здивувала. За хвилину сюди прийшов Бата. Його задоволений вигляд свідчив, що він добре продав ножика або має для приятеля приємну новину.
Хвилину повагавшись у роздумах, що купити — амулет чи молитву, Бата врешті підійшов до жерця з папірусами. Одержавши за обола клаптик папірусу, розгублено почав крутити його в руках, підкреслюючи цим свою неписьменність. Це нікого з присутніх не здивувало, бо ж навряд чи хтось із них розумів письмена.
Постоявши хвилину в нерішучості, Бата, засоромлений своїм неуцтвом, несміливо підійшов до Імхотепа.
— Твій достойний вигляд свідчить, що ти знатна людина, може, помічник писаря,— окинув лукавим поглядом приятеля. — Мабуть, знаєш, що таять у собі оці знаки,— показав на папірус.
— Тобі пощастило: натрапив на людину, яка розбирається в письменах,— гордо сказав Імхотеп, беручи в руки папірус— Заплатиш халкоя — і довідаєшся, що призначив тобі Птах, але ходімо он туди, де менше народу.
— Усі з нас, малих, деруть шкуру, — голосно поскаржився Бата.
Весело переморгуючись, друзі пішли в затишний куточок.
— Війна! — дивлячись на папірус і нібито читаючи його, повідомив Баті Імхотеп.— Антіох зайняв Птоломеїду і Tip, замишляє похід на Галілею. Я щойно довідався про це від Аарона.
— О великий Птах! — збуджено вигукнув Бата, привернувши до себе увагу окремих віруючих.— То я стану знатним і багатим? — додав швидко, щоб відвернути їхню цікавість.— Негайно передам цю новину Гармахісові,— намірився йти, забувши, що привело його сюди.
— Стривай! — схопився за дошку з товаром Імхотеп. — А записка від Ніке? — нагадав Баті.— Хочу знати, як вона повелася, довідавшись, хто тебе послав.
— Зраділа, навіть дуже. Та що там говорити — все сказано в записці.— Бата крадькома подав Імхотепові клаптик папірусу.— До Мехарума я добрався без пригод. Терсея прийняла мене як бажаного гостя, купила в мене різного дрантя на кільканадцять драхм, просила навідуватися частіше. Замовила цілу купу всякої всячини. Я відповів, що замовлення буде доставлено. Хтось привезе його — я або мій помічник, такий же бородатий і кудлатий. Запасну бороду і кудла для тебе залишив у старої Таре, вони тобі дуже ли-чили б,— посміхнувся. — З Ніке ми кілька разів бачились, хоч зустріч наша була короткою. Терсея не здогадувалася, що я за птах, і не наглядала за нами. Але тепер нічого й думати тобі про подорож до Мехарума: філакети стежитимуть за подорожніми — чи, бува, серед них нема шпигунів Антіоха. Отже, ваше побачення з Ніке не скоро відбудеться. Завтра в цю ж пору зустрінемось у святині Мут.— Бата схопив дошку і швидко вийшов з передсінку.