На це питання Аарон заперечливо похитав головою. Гопліти, напевне, вчинили б так, якби Філопатор не боявся Сірії. Така різня поглибила б ненависть єгиптян до нього, і на випадок війни в Дельті спалахнув би новий бунт.
З коридора долинули чиїсь кроки, Імхотеп і каталогізатор почали прислухатися.
У кімнату, тихо ступаючи, щоб не розбудити хворого, ввійшов Ератосфен.
— Я радий, що ти переборов хворобу і повертаєшся до життя,— заговорив, помітивши, що Імхотеп не спить.
— Завдяки достойному Ааронові,— перевів погляд на свого рятівника Імхотеп.— Він весь час опікується мною.
— Я кілька разів приходив, коли ти був на порозі смерті, і завжди заставав його біля тебе.
— Тобі, достойний, я теж зобов'язаний життям, — віддав належне Ератосфенові юнак.— Ти визволив мене з льоху і врятував від міського муру.
— Життя навчило мене відрізняти людей од шакалів. На жаль, цих шакалів стає все більше,— зітхнув Ератосфен.— Одні б'ються за білу пшеничну паляницю, другі за бич, який дає їм владу. Щоб втримати її, вони йдуть на все.— Але я прийшов сюди не на філософський диспут, хочу порадувати тебе доброю звісткою.
— Достойний, ти вже порадував мене своєю присутністю.
— Хто задовольняється малим, заслуговує більшого,— пригадав давню приказку гімназіарх.— Достойний Аарон, напевне, розповів тобі, що тут діялося, коли ти змагався з недугою.
— Лише дещо,— застерігся каталогізатор,— Щоб про все розповісти, замало одного дня.
— В Музейоні залишилося кілька старих рабів, одного з них я послав у Ракотіс — розвідати про твоїх батьків,— сказав гімназіарх.
Імхотеп нервово поворухнувся. Розпитувати про рідних боявся і лише тривожним поглядом втупився в гімназіарха.
— Не хвилюйся,— заспокоїв його Ератосфен.— Я ж казав, що приніс добру звістку. Обоє вони живі. Батько вже старий і не брав участі у повстанні. Грек у його віці носить ще меча і щита, але ви, єгиптяни, швидко старієте і недовго живете, бо є на це причини,— співчутливо похитав головою.— Батько хотів навідатися до тебе, але раб передав моє застереження: йому поки що не варто появлятися в місті.
Почувши втішну звістку про батьків, Імхотеп сказав:
— Твої слова — як цілющі ліки: вже наче й хвороба відступає.— Та раптом відчув, що йому знову стає холодно і сили покидають його.
— Накрийте мене,— шепнув він, заплющуючи очі.
XIII
За місяць хвороби Імхотеп дуже схуд — щоки запалися, під очима з'явилися синці. Проте його вигляд не хвилював Аарона.
— Ти переміг хворобу і незабаром візьмешся за свої папіруси,— радів старий.
Каталогізатор казав правду. Імхотеп відчував, як до нього повертається здоров'я, з кожним днем усе більше прибуває свіжих сил. Появився апетит — будь-яка страва, навіть каша, відразу зникала. Але тепер вона бувала на столі все рідше, бо справи Музейону пішли на лад. Рабів, які загинули або подалися у верхні номи, замінили нові — привезені з Італії й Еллади, хоч ціни на них піднялися в три рази. На пристані знову зупинялися навантажені різним товаром кораблі, в шинках, як і раніше, виспівували захмелілі моряки; наглядачі значно рідше шмагали нових рабів-вантажників.
У маєтках Музейону, як і колись, було вдосталь м'яса і риби, зерна і городини. Вчені вже не варили собі кашу, а займалися наукою. Для них готували їжу раби-куховари.
Нарешті Імхотеп устав з постелі. Ноги не слухалися, підгиналися. З допомогою Аарона кілька разів пройшовся од дверей до вікна. Його пройняв страх. Невже завжди так важко пересуватиметься?
— Це тимчасова кволість,— заспокоїв його Аарон.— Захочеш — незабаром носитимеш на пристані бедети, бо там тепер бракує вантажників, і добре заробиш,— пожартував.
— Як проженуть мене з Музейону, то скористаюся з твоєї поради, достойний,— вдавано весело пообіцяв Імхотеп, але в душі образився на каталогізатора.
Імхотепа цікавили події, що відбувалися в столиці і верхніх номах, доля повстанців, які залишили Александрію. Проте Аарон явно уникав таких розмов. Може, каявся, що порушив правило, яке гарантувало спокійне життя,— "не бачив, не чув, не знаю".
Одного разу старий повернувся з міста дуже схвильований.
— Що там діється, що там діється! — забідкався ще з порога.— Я тільки що побував у іудейських дільницях.
— Навіть там нема вже спокою,— по-своєму зрозумів каталогізатора юнак.
— Тобі завжди бунти в голові,— розсердився Аарон.— Там завдяки Ягве ще спокійно,— хвилюючись, старий забув, що називати бога по імені забороняє його релігія.— Маємо аж два Єгипти,— стишив голос.
— Завжди були Верхній і Нижній Кеміт,— байдуже поставився до новини Імхотеп.
— Не те, не те! — аж замахав руками Аарон.— Обома Єгиптами завжди правив один володар, а тепер — два.
Якась ще неясна, але хвилююча підозра закралася в душу Імхотепа.
— Хто цей другий фараон? — схопив за руку каталогізатора.
— Назвав горобця соколом,— зневажливо махнув рукою Аарон.— Він бунтар і, мабуть, твій друг, бо всі бунтарі тобі близькі. Його ім'я ти вимовляв, коли був у гарячці.
— Може, Гармахіс? — чекаючи відповіді, затамував подих Імхотеп.
— Ти вгадав,— кинув головою Аарон.
Імхотеп, зраділий, ледве втримався, щоб не обняти старого.
— Бунтарі зайняли Фіви і номи Зайця 4* Крокодила 43, Шакала 44, Двох Пер 4б, Літаючого Сокола , Вужа , Двох Соколів 48, створили там свою державу,— продовжив Аарон.— До Александрії прибувають гурми втікачів, серед них чимало моїх єдиновірців, які у верхніх номах займались торгівлею і ремеслом. Вони розповідають цікаві речі. У Верхньому Єгипті нікого не переслідують, нікому не
—48 Єгипетські назви верхніх номів.
мстять, лише окремим кажуть забиратися геть. Колишні раби і злидарі обрали старійшин, але їхня влада обмежена. Важливіші справи вирішують усією громадою — на зразок давніх еллінських агор4У. Старійшин очолює Гармахіс, але він підпорядковується їм.
"Так думав Меріб,— згадав про свого вчителя Імхотеп.— Мабуть, він серед старійшин".
— Невже Філопаторові байдуже, що втратив Червону корону? — з подивом у голосі спитав Імхотеп.
— Хіба людині байдуже, що їй відрубали руку? — відповів запитанням на запитання каталогізатор.— Незважаючи на загрозу з боку Антіоха, Філопатор таки вирядив проти бунтарів десять тисяч гоплітів. Під Фівами відбулася кровопролитна битва — ще страшніша, ніж Александрій-ська. В ній бунтарі розгромили еллінів. Ті, що вціліли, зачинилися в одній з фортець над Гапі і обороняються. Філопатор послав кораблі за ними, але вони відмовилися повертатися в Александрію, відповіли цареві, що гопліти перемагають або гинуть. То військо хоробре,— похвалив грецьких воїнів.