— Аж ніяк, містере, — вишкірився шофер. — Веліли у "Боржч". От вам і "Боржч".
— Добре, — пробурчав Редрік. — Приснилося щось...
Він розплатився і виліз, важко перебираючи занімілими ногами. Асфальт уже розпікся під сонцем, стало дуже спекотно. Редрік відчув, що він весь мокрий, у роті було гидко, очі сльозилися. Перш ніж увійти, він огледівся. Вулиця перед "Боржчем", як і завжди о цій годині, була безлюдною. Забігайлівки навпроти ще не відкривалися, та й сам "Боржч" був, власне, зачинений, але Ернест уже був на посту — протирав бокали, похмуро позираючи з-за стійки на якихось трьох чмирів, що жлуктили пиво за кутовим столиком. З решти столиків ще не були зняті перевернуті стільці, незнайомий неф у білій куртці надраював підлогу шваброю, і ще один негр мордохався з ящиками пива за спиною в Ернеста. Редрік підійшов до стійки, поклав на стійку портфель і привітався. Ернест пробурчав у відповідь щось непривітне.
— Пива налий, — сказав Редрік і судомно позіхнув.
Ернест гримнув на стійку порожню кружку, вихопив із холодильника пляшку, відкоркував її і нахилив над кружкою. Редрік, прикриваючи рота долонею, витріщився на його руку. Рука тремтіла. Шийка пляшки кілька разів дзенькнуло об край кружки. Редрік поглянув Ернесту в обличчя. Важкі Ернестові повіки були опущені, маленький рот викривлений, товсті щоки обвисли. Негр шаркав шваброю під самими ногами в Редріка, чмирі в куті азартно і злісно сперечалися про біги, негр, що совав ящики, штовхнув Ернеста задом так, що той хитнувся. Негр почав бурмотіти вибачення. Ернест здавленим голосом спитав:
— Приніс?
— Що — приніс? — Редрік озирнувся через плече.
Один із чмирів лінькувато підвівся з-за столика, пішов до виходу і зупинився в дверях, розкурюючи сигарету.
— Ходім поговоримо, — сказав Ернест.
Негр зі шваброю тепер теж стояв між Редріком і дверима. Здоровенний такий негр, як Гуталін, але вдвічі ширший.
— Ходімо, — сказав Редрік і взяв портфель. Сну в нього вже і близько не було.
Він зайшов за стійку і протиснувся мимо негра з пивними ящиками. Неф прищемив, мабуть, собі пальця — облизував нігтя, спідлоба роздивляючись Редріка. Так само міцно скроєний негр, з проломленим носом і розплющеними вухами. Ернест пройшов до задньої кімнати, і Редрік подався за ним, бо тепер уже всі троє чмирів стояли біля виходу, а негр зі шваброю опинився перед кулісами, що вели до складу.
У задній кімнаті Ернест відступив убік і, згорбившись, сів на стілець біля стіни, а з-за столу підвівся капітан Квотерблад, жовтий і скорботний, а звідкись зліва висунувся величезний оонівець[6] у насунутій на очі касці, швидко взяв Редріка за боки і провів величезними долонями по його кишенях. Біля правої бокової кишені він затримався, видобув кастет і легенько підштовхнув Редріка до капітана. Редрік підійшов до столу і поставив перед Квотербладом портфель.
— Що ж ти, заразо! — сказав він Ернесту.
Ернест понуро рухнув бровами і знизав одним плечем. Усе було зрозуміло. В дверях уже стояли, усміхаючись, обидва негри, і більше дверей не було, а вікно було зачинене й, окрім того, загороджене знадвору солідними ґратами.
Капітан Квотерблад, з відразою кривлячи обличчя, обома руками рився у портфелі, викладаючи на стіл: "порожняки" малі — дві штуки; "батарейки" — дев'ять штук; "чорні бризки" різних розмірів — шістнадцять штук у поліетиленовому пакеті; "губки" чудово збережені — дві штуки; "газованої глини" — одна банка...
— В кишенях є що-небудь? — тихо промовив капітан Квотерблад. — Викладайте...
— Гади, — сказав Редрік. — Зар-рази.
Він сунув руку за пазуху і жбурнув на стіл пачку банкнот. Банкноти полетіли на всі боки.
— Ого! — промовив капітан Квотерблад. — Ще?
— Жаби смердючі! — закричав Редрік, вихопив з кишені другу пачку і з розмаху жбурнув її собі під ноги. — Жеріть! Подавіться!
— Дуже цікаво, — промовив капітан Квотерблад спокійно. — А тепер підбери все це.
— Редьку в око! — сказав йому Редрік, закладаючи руки за спину. — Холуї твої підберуть. Сам підбереш!
— Підбери гроші, сталкере, — не підвищуючи голосу, сказав капітан Квотерблад, упираючись кулаками в стіл і весь нахиляючись уперед.
Кілька секунд вони мовчки дивилися один одному в очі, потім Редрік, бурмочучи прокльони, опустився навпочіпки і знехотя заходився підбирати гроші. Негри за спиною захихотіли, а оонівець зловтішно фиркнув.
— Не фиркай, ти! — сказав йому Редрік. — Шмаркля вилетить!
Він повзав уже на колінах, збираючи папірці по одному, дедалі ближче підбираючись до темного мідного кільця, що мирно лежало в зарослій грязюкою виїмці в паркеті, повертаючись так, щоб було зручно, він викрикував і викрикував брудні прокльони, всі, які міг пригадати, і ще ті, котрі вигадував на ходу, а коли настала мить, він замовк, напружився, схопився за кільце, щосили рвонув його вгору, і відчинена кришка люка ще не встигла вдаритися об підлогу, а він вже пірнув униз головою, витягнувши напружені руки, в сиру холодну пітьму пивниці.
Він упав на руки, перекотився через голову, підскочив і, зігнувшись, кинувся, нічого не бачачи, покладаючись тільки на пам'ять і на удачу, у вузький прохід між штабелями ящиків, на ходу шарпаючи, розгойдуючи ці штабелі і чуючи, як вони з дзеньканням і гуркотом валяться у прохід позаду нього, слизькаючись, вибіг нагору по невидимих сходах, усім тілом вибив оббиті ржавою бляхою двері й опинився в Ернестовому гаражі. Він весь трусився і важко дихав, перед очима пливли криваві плями, серце важкими болісними поштовхами било в саме горло, але він не зупинився навіть на секунду. Він відразу метнувся в дальній кут і, обдираючи руки, взявся розкидати купу мотлоху, під якою у стіні гаража було виламано кілька дошок. Потім він ліг на живіт і проповз через цю дірку, чуючи, як з тріскотом рветься щось у його піджаку, і вже у дворі, вузькому, наче колодязь, присів між сміттєвими контейнерами, стягнув піджак, зірвав і кинув галстук, швидко огледів себе, обтріпав штани, випростався і, пробігши через двір, пірнув у вузький смердючий тунель, що вів до сусіднього такого самого двору. На бігу він прислухався, але виття патрульних сирен поки що не було чути, і він побіг ще швидше, розганяючи перелякану дітлашню, пірнаючи під розвішену білизну, пролізаючи в дірки у зогнилих парканах, намагаючись якомога швидше вибратися з цього кварталу, поки капітан Квотерблад не встиг викликати оточення. Він чудово знав ці місця. В усіх цих дворах, у підвалах, у занедбаних пральнях, у вугільних складах він грався ще хлопчиськом, усюди тут у нього були знайомі і навіть друзі, і за інших обставин йому нічого не вартувало би заховатися тут і відсиджуватися хоч цілий тиждень, але не для цього він здійснив "зухвалу втечу з-під арешту" — з-під носа в капітана Квотерблада, відразу ж заробивши собі зайвих дванадцять місяців.