Ролан з П'єром ішли позаду, і лікар мусив тягти свого батька, у якого так запаморочилась голова, що він сів і почав з'їжджати з східця на східець.
Молода пара, що випередила всіх, посувалася хутко: і раптом поруч з дерев'яною лавою — місцем відпочинку на середині спуску — помітили вони струмочок прозорої води, що пробивався з маленького джерела в скелі.
Він спершу спадав у вибоїну завбільшки з миску, яку сам собі видовбав, а далі линув з висоти якихось двох футів, перетинаючи стежку, де килимом розрослася журиха, і, нарешті, зникав серед ожини й дерну, на березі, поритому й заваленому уламками скель.
— Ох, як хочеться пити!—скрикнула пані Роземійї. Але як напитися? Вона спробувала зачерпнути води
жменею, але вода витікала крізь пальці. Жан догадався покласти поперек дороги камінь, вона стала на нього колінами і почала пити просто з джерела, що було тепер на рівні її губів.
Коли вона підвела голову: блискучі краплини, тисячами всіяли її лице, волосся, вії, корсаж. Жан, схилившись до неї, промовив стиха:
— Яка ви гарна!
Вона відказала тоном, яким вимовляють дітям:
— Чи не будете ви ласкаві замовкнути?
Це було вперше, що вони обмінялися фразами, в яких почувалося залицяння.
— Ходімо,— промовив Жан, вельми збентежений.— Втічем, поки нас не наздогнали.
І справді, вже зовсім близько побачив він спину капітана Бозіра, який задкував, підтримуючи обома руками пані Ролан, а ще вище й далі — старого Ролана, що сповзав, упираючись ногами й ліктями, не швидше за черепаху. П'єр ішов позаду, стежачи за кожним йото рухом.
Спуск вже не був такий крутий і перейшов у пологий схил; стежка крутилася серед величезних брил, які звалилися колись з гори. Пані Роземійї з Жаном побігли і скоро опинилися <на прибережних валунах. Вони перейшли по них, простуючи до скель, розкиданих на довгій та пласкій косі, вкритій морськими травами, де лоблискували незліченні калюжі води. Море відступило ген-ген за цю рівнину, слизьку від блискучих темнозе-лених водоростей.
Жан підкачав штани по коліна, а рукава по лікоть,, щоб не замочитися, і, промовивши: "Вперед!" — рішуче ступив у першу калюжу.
Молода жінка, більш обережна, хоч і приготувалась увійти у воду, боязко обминала вузеньку калюжу, ковзаючись на слизьких рослинах.
— Ви щось бачите? — запитала вона.
— Так, бачу ваше личко, що відбивається у воді.
— Якщо ви бачите лише це, не дуже багато наловите.
Він прошепотів ніжним голосом:
— О! З усіх креветок я волів би зпійхмати саме оцю. Вона посміхнулася:
— Тож спробуйте,— побачите, чи не вислизне вона з вашої сітки.
— Проте... Якби ви захотіли...
— Я хочу дивитися, як ви будете ловити креветок... і більше нічого.
— Яка ви недобра. Ходімо ж далі, тут нема нічого. І він подав їй руку, допомагаючи йти по слизькому
камінню. Вона обережно спиралася на нього, і віїн раптом відчув, що його охопило кохання, пристрасть, що він жадає її,— немов любовна хвороба, яка крилась у ньому, тільки чекала цього дня, щоб вирватись назовіні.
Незабаром вони дісталися до глибокої розколини, де у хвилястій воді, що протікала крізь невидиму щілину в далеке море, коливались і ніби пливли рожеві й зелені трави, схожі на пасма довгого, тонкого, химерного кольору волосся.
Пані Роземійї раптом скрикнула:
— Гляньте, гляньте! Он там я бачу креветку, тов-сту-претовсту!
Жан також помітив її і рішуче ступив у яму, хоч і змок до пояса.
Але тваринка, ворушачи довгими вусиками, сторожко відступала від сітки. Жан відтіснив її до водоростей, щоб там вловити. Креветка, відчувши, що потрапила в
пастку, блискавично прослизнула над сачком, промайнула у воді і зникла.
Молода жінка схвильовано стежила за дим полюванням, і в неї вирвалось:
— От незграба!
Це йому дошкулило, і він несвідомим рухом потяг сітку по зарослому травами дну. Витягши її з води, несподівано для себе побачив всередині три великі прозорі креветки, виловлені наосліп у їхній невидимій схованці.
Він з тріумфом простягнув їх пані Роземійї, але та не зважилась доторкнутися до них, боячись гострих зубчастих шипів, якими були вкриті їх вузькі голівки.
Нарешті, вона переборола страх і, хватаючи їх двома пальцями за тоненькі кінчики вусів, повкидала одну по одній до свого кошика, поклавши туди й трохи водоростей, шоб зберегти їх живими. Потім, знайшовши мілкішу калюжу, нерішуче ввійшла у воду і сама взялась до ловлі. їй трохи захопило подих від холоду, що пройняв її ноги. Вона була проворна і кмітлива, мала спритні руки і певне мисливське чуття. Раз у раз вона виловлювала захоплених зненацька тваринок, піддурених повільністю, з якою вона підкрадалася до них.
Жан більше не ловив нічого, але йшов слідом за нею, злегка доторкався до неї, нахилявся над нею, вдаючи, ніби він у розпачі від своєї незграбності і хоче повчитися у неї.
— Ну, покажіть же мені,— твердив він,— покажіть, як це робиться.
А коли їхні обличчя .відбивалися поруч у прозорій воді, яку чорні водорості на дні перетворювали в ясне дзеркало, Жан усміхався до голівки поруч, що дивилася на нього знизу, і час від часу кінчиками пальців посилав їй поцілунки, які ніби падали на відбиток його супутниці.
— Ах, як же ви мені на-бридли!—промовида моло-
одночасно два діла. Він відповів:
— Я роблю, власне, лише одне. Кохаю вас. Вона випросталась і серйозно сказала:
— Скажіть, що це робиться з вами, останні десять хвилин? Чи не з'їхали ви з глузду?
да жінка.— Любий мій друже,
— Ні, не з'їхав. Я вас кохаю і, нарешті, наважився вам сказати це.
Вони стояли обоє в солоній калюжі, що досягала їм до колін, спершись мокрими руками на свої сітки, і пильно дивилися одне одному у вічі.
Вона знов заговорила жартівливо і з досадою:
— Як погано вибрали ви час для такої розмови! Чи ж не можна було зачекати іншого дня і не псувати мені ловлі?
Він прошепотів:
— Пробачте, я не міг більше мовчати. Я давно покохав вас. А сьогодні ви так сп'янили мене, що я позбувся розуму.
Тоді раптом вона, ніби неохоче кидаючи розвагу заради ділової розмови, сказала:
— Сядьмо на отій скелі і поговоримо спокійно. Вони здерлися на досить високий виступ і посідали
рядком на осонні, звісивши ноги.
— Любий мій друже,— почала вона,— ви вже не дитина, та й я не дівчинка. Ми дуже добре знаємо обоє, до чого ведеться, й мусимо зважити усі наслідки наших вчинків. Якщо ви вирішили сьогодні освідчитись мені, я, природно, повинна вважати, що ви маєте намір одружитися зі мною?