— Ідіть у тронну залу, — наказав Чотириокий. — Вас проведе мій вірний троль. А ви, всі інші, роз-ходьтеся, негайно розходьтеся на свої робочі місця. І через те, що всі прогуляли цілу годину, простовбичивши на цьому майдані й нічого не роблячи, вас усіх оштрафовано на денний пайок, а сон сьогодні буде вкорочено на годину. Ура?
— Ура! — крикнув хтось із придворних.
— А щодо вас, мої любі помічники, — зауважив диктатор, обернувшись до знатних осіб, — то після страти прошу всіх на скромну вечерю.
Більше Аліса нічого не чула. Троль заштовхнув їх із Пашкою до тронної зали, мовчки показав на двері за троном і залишився стояти біля них. Мабуть, ніхто не мав права заходити до внутрішньої квартирки кабінетного вченого Гарольда Івановича.
Вони піднялися знайомими східцями.
— Ти що задумав? — запитала Аліса.
— Нічого! — відповів Пашка, показавши собі на вухо — можуть підслуховувати.
Він перший підійшов до дверей квартири Гарольда Івановича й натиснув на кнопку дзвінка.
— Він іще не встиг, — промовила Аліса.
І справді їм довелося зачекати хвилини зо три, перш ніж із середини почулося човгання кроків, і голос ученого спитав:
— Хто там?
— До вас гості! — бадьоро відповів Пашка. — Ваші давні друзі, нас прислав Чотириокий.
— Хто-хто? — Гарольд Іванович прочинив двері на ланцюжок.
— Тутешній повелитель.
— Тут є повелитель? Ніколи не чув, — сказав учений. — Ах, це ви, Пашенька й Алісочка? Який я вам радий! Заходьте, заходьте.
Вчений відкинув ланцюжок і впустив гостей.
Чорний капелюх висів на вішалці в передпокої. Але сам диктатор устиг скинути ходулі й був уже в домашньому халаті та капцях.
— Заходьте, — запросив він ласкаво. — Що ж вас знову привело до мене?
— Пристрасне бажання подивитися на вашу колекцію, — відповів Пашка. — Перш ніж нас скарають, я повинен натішитися нею.
— Скарають? Вас? Дітей? Яке варварство! Ви, напевно, злісні злочинці?
— Чесно кажучи, ні! — прошепотів Пашка. — Але цей мерзотник Чотириокий думає інакше. І знаєте чому?
— Чому ж?
— Він нас страшенно боїться.
— Вас? Дітей?
— Він боїться, що вернемося назад і розповімо про ті неподобства, які тут кояться.
— Неподобства? — вчений був дуже засмучений. — Не може бути! Я, щоправда, не зустрічався із тутешнім повелителем, але, за відгуками, він — вельми милий чоловік і жертвує всім, аби навчити місцевих дикунів жити по справедливості, дотримуватися порядку й планової системи. Він вважає, що світ мусить бути організований строго й чітко, як колекція комах.
— Ні! — підтримав хитрість Гарольда Івановича Пашка, — коли зустрінетеся із цим негідником, то зрозумієте, наскільки ви не маєте рації. Це мучитель і садист. Він упевнений, що люди повинні жити, як метелики на булавках.
— Не будемо гаяти часу. Яку частину колекції ви хотіли б подивитися?
— Всі частини, — відповів Пашка.
— Ну що ж, почнемо.
Наступні півгодини видалися Алісі найнудніши-ми в житті. Гарольд Іванович діставав один за одним планшети з наколотими на них комахами й детально розповідав про них Пашці, а Пашка неквапливо ставив запитання. І якщо подивитися на них збоку, то подумаєш, що перед тобою старий учений і його вірний захоплений учень.
— От і все, — сказав нарешті Гарольд Іванович. — Ви ознайомилися з моєю скромною колекцією. Якщо не враховувати тієї коробочки, яку мені принесли сьогодні.
Він показав на коробочку з міллю, що її спіймав Пашка.
— До неї я візьмуся сьогодні ввечері, коли з вами буде покінчено. Чи задоволені ви, Павле Гераскін?
— Мені жаль, що моя мрія стати збирачем комах не здійсниться.
— Якби це залежало від мене, — признався Гарольд Іванович, — ти був би моїм улюбленим учнем. Але народ... народ вимагає.
— Чого вимагає народ?
— Ти ж мені сам сказав, що народ тебе засудив?
— Нічого я не говорив. Народ чекає не дочекається, коли вас уб'ють.
— Ох, не говори страшних речей, у мене слабкі нерви! Як можна мене вбити, коли мене всі так люблять?
— Як жаль, — пошкодував Пашка, оглядаючись, — що ви не показали мені всієї колекції. Не думав, що ви будете обманювати мене в дрібницях.
— Я? Показав не всю колекцію?
— А де сколопендра Гарольді? Чому ви її приховуєте?
— Але ж вона існує в єдиному екземплярі!
— У тій маленькій кімнаті? — Пашка показав на дверцята за письмовим столом. — У скляній банці?
— А ти звідкіля знаєш?
— Я здогадався, — відповів Пашка. — Я тільки здаюся незібраним і неуважним. А насправді я все запам'ятовую і вмію робити висновки!
— А втім, — Гарольд Іванович поправив окуляри. — Я й сам збирався тобі її показати. А чому й ні? Ти ж нікому про неї не розкажеш!
Гарольд Іванович відчинив дверцята. За ними виявилася маленька кімната, і крізь відчинені двері Аліса побачила вузьке ліжечко і шафочку. Із шафочки Гарольд Іванович дістав невеличку кришталеву баночку. В ній сиділо прозоре, страшенно гидкого вигляду членистоноге.
— Ось вона! — сказав Гарольд Іванович, показуючись на порозі. — Сколопендра Гарольді! Мій скарб.
Пашка підійшов чимближче.
— Руками не хапати! — злякався диктатор.
— Я тільки подивлюся! — промовив тремтливим голосом Пашка. — Подивлюся й умру!
Гарольд Іванович знехотя підніс банку до Паши ного обличчя.
Аліса вже все зрозуміла і напружилася для стрибка.
Пашка різко штовхнув Гарольда, вихопив банку й кинувся до виходу.
— А-а-а! — закричав Гарольд, метнувся до письмового столу, вихопив електричну палицю і подався навздогін за Пашкою. Зін забув про Алісу.
Коли Гарольд пробігав повз неї, Аліса зробила відчайдушний стрибок, збила з ніг Гарольда Івановича, вихопила палицю й кинулася слідом за Пашкою. Гарольд Іванович ніколи не займався фізкультурою, і тому, коли він із прокляттями підвівся на ноги, Аліса вже була біля входу до тронної зали.
Вона прибігла вчасно. Троль готовий був схопити Пашку.
Аліса підняла електричну палицю й увіткнула її у волохатий бік чудовиська. Запахло паленою шерстю, троль закрутився на місці від болю.
Ще через секунду Пашка й Аліса вискочили на майдан.
А там за ці хвилини багато що змінилося.
Юрба лемурів порідшала — певно, чимало хто з них поквапився на робочі місця, але замість них на майдані з'явилися неандертальці — сотні розлючених, страшних мисливців. Розмахуючи списами, вони наступали на лемурів і тролів. їхні товариші крутили в повітрі ланцюгами, збиваючи з ніг охоронців. Могутній троль, обтиканий стрілами, як дикобраз, крутився від болю й ревів, знатні особи металися довкола трону. Але й неандертальцям доводилося несолодко — багато хто з них уже впав, уражений електричними палицями.