Палець Чотириокого уперся в лемура, що стояв в одному з перших рядів, притискаючи до грудей маленьку коробочку.
Його відразу ж виштовхали з юрби, і, переляканий, нічого не тямлячи, він опинився на порожньому просторі.
На майдані залягла мертва тиша.
— Як звати тебе, голосе народу? — запитав Чотириокий.
— Забув, — прошепотів лемур.
Знатні особи покотилися зо сміху. Один із кажанів навіть злетів над майданом, але Чотириокий пригрозив йому пальцем, і він майнув назад так швидко, що збив із ніг тролиху, і це, звісно, тільки додало веселощів.
— Чудово, — сказав Чотириокий. — Ти істота без імені, і ім'я тобі народ. Чи вимагаєш ти від імені народу, щоб ми стратили оцих мерзотників?
Лемур стояв непорушно, лише рот його розтулявся й затулявся, а хоботок тремтів.
• — Мовчання означає згоду, — промовив Чотириокий. — Отже, народ зажадав смерті прибульців, і ми, звичайно ж, підкоряємося так недвозначно висловленій вимозі. Тепер скажи нам, представнику народу, чи віддамо ми їх драконові, чи кинемо в прірву, щоб вони вмерли від голоду?
Лемур витріщив від жаху очі й похитувався, як іван-покиван.
— Слушно, — похвалив Чотириокий. — Кинемо. Нехай помучаться перед смертю. Але крові не проллємо, не такі ми жорстокі, як дехто розпускає про нас плітки. Вирішено. Одноголосно. Хто не згоден, підніміть руки й нарікайте на себе!
І раптом пролунав гучний дзвін. Всі неандертальці підняли свої волохаті могутні руки.
— Що? — Чотириокий підскочив на троні й затупотів у нестямі ногами об підлогу...
Ні, зрозуміла Аліса — не ногами! Він стукав дерев'яними ходулями! Вона хотіла сказати про це
Пашці, але той швидко ступив крок уперед, зупинився на верхній сходинці й закричав:
— Жителі підземелля! Чесні гноми й неандертальці! Пригнічені лемури та інші тролі! Гуртуйтеся! Хай живе революція! Геть диктатуру Чотириокого! Час визволення близький!
Знатні особи спершу сторопіли від такого нахабства, Чотириокий досі ще в гніві стукав дерев'янками по підлозі,.а у відповідь на Пащин заклик із юрби долинув тонкий, але розбірливий голосок гнома:
— Хай живе воля!
— Знайти! — кричав Чотириокий! — Знищити!
Почалася метушня. Лемури кинулись у юрбу, розшукуючи гнома, інші били безпомічних неандертальців.
— А вас... вас, мерзотники... — Чотириокий не знаходив слів від обурення. Він підвівся на ходулях, утратив рівновагу, вчепився за шапку тролихи, шапка злетіла, оголивши лису горбисту голову.
І враз Чотириокий голосно охнув і завмер.
Голова його повільно поверталася, розчепірені пальці тремтіли. Аліса простежила за рухом його голови й побачила, що над майданом звільна пурхає якась комаха, схожа на нічну міль, тільки більша і зовсім прозора.
Як уві сні, повелитель підземного царства повільно рушив до молі.
Здогадавшись, що привернуло увагу диктатора, знатні особи кинулися вперед, намагаючись зловити міль.
— Ні! — закричав Чотириокий. — Не смійте! Ви пошкодите їй крила! її немає в моїй колекції! Сачок! Негайно сачок!
Але сачка ні в кого не було.
^/Гл?ф^^ завмерли,
Чу^^ дивлячись на
Х^И^ міль, котра, ніби
ж/ нічого не сталося,
V пурхала над юрбою.
Чотириокий стрибнув за нею, впав, але куди проворнішим виявився Пашка. У во-ротарському стрибку він кинувся
. • за міллю, та не встигла вивернутися і
опинилася в Пащиних долонях. Лежачи, Чотириокий кричав:
— Обережніше! Не помни крила! Уб'ю!
— Уб'ю! — кричали знатні особи. Пашка обережно тримав міль у долонях. Троль дістав із-за пояса коробочку й мовчки
підставив Пашці.
Пашка поклав туди міль, троль закрив коробочку й передав її диктаторові, який обсмикнув свою мантію, щоб не було видно ходуль, і через силу підвівся. Він трішки відкрив коробочку, зазирнув у щілину й повідомив:
— Цей вид науці невідомий!
— Це він! — прошепотіла Аліса. — Він ходулями мене ошукав.
Пашка кивнув.
— Дякую тобі, прибульцю, — щиро сказав Гарольд Іванович. — Дякую, Пашо. Наука тебе не забуде. За таку заслугу я дозволю тобі висловити будь-яке бажання. І я його виконаю.
Майданом прокотилося зітхання полегкості. Аліса зрозуміла, що ніхто з підземних жителів не хоче їхньої смерті. Але в юрбі придворних почулися невдоволені голоси.
— Мовчати! — розсердився Гарольд Іванович. — Тут я наказую. Павле Гераскін, тобі надається слово.
— У мене є бажання, — почав Пашка, — щоб ви відпустили нас з Алісою додому, а також відпустили всіх неандертальців, випустили з коліс нещасних лемурів та гномів і взагалі повернулися до свого брата. Годі вам тут розкошувати.
— Багато, ох як багато бажань у тебе, Пашо, — мовив докірливо Гарольд Іванович. — Та, на жаль, це все не бажання, а вимоги. А вимог я не допущу.
— Хіба це не бажання — залишитися живим?
— Ні, це ультиматум. І якщо ти не хочеш залишитися без бажання, то квапся, проси. Адже все одно я тебе скараю. Бо інтереси держави вищі за особисті. Тебе не я засудив, тебе народ засудив. А проти народу я не піду. Говори бажання, яке особисто я можу виконати.
— Добре, — згодився Пашка. — Є в мене бажання. Стало дуже тихо. Тільки ящірка постукувала від
нетерпіння хвостом.
— Змалечку я цікавився збиранням комах, — сказав Пашка. — Не було в мене більшої радості, ніж наколювати на булавки метеликів і жучків. Усі в класі заздрили моїй колекції. Аліса може підтвердити.
Аліса пильно дивилася на Пашку. Ніколи вжитті він не збирав метеликів та жучків.
— Я хочу перед смертю, — вів далі Пашка, — побачити велику й славетну колекцію підземних комах, зібрану великим ученим Гарольдом Івановичем. Якщо я побачу її, то можу вмерти спокійно.
Над майданом шелестіли здивовані голоси. Ніхто нічого не розумів.
— Ти не обманюєш, мій хлопчику? — спитав Чотириокий.
— Я ніколи не обманюю! — урочисто збрехав Пашка.
— Ну що ж, я знаю одного ентомолога на ім'я Гарольд Іванович. Він живе в задніх приміщеннях мого палацу й ніколи не виходить до людей. Я попрошу цього скромного чоловіка показати тобі колекцію. Але як тільки подивишся, відразу на страту — домовилися?
— Ясна річ, після такої колекції й померти не жаль, — промовив Пашка зі сльозою в голосі.
Аліса не розуміла, що задумав її друг, але не стала заважати йому. Вона сподівалася на Пащину кмітливість.