Аліса огледілася. Ззаду підійшло ще троє таких самих монстрів.
Пашка простяг руку, щоб відвести залізну палицю, яку істота вперла йому в груди. Та як тільки він торкнувся її, з палиці вилетіла іскра, й Пашка скорчився від болю.
— Ні! — закричала Аліса. — Ви не смієте!
— Ми охороняємо порядок, — повідомила істота. — Ви не хочете слухатися, ви самі винуваті.
Із цими словами вона спрямувала палицю на Алісу, котра нахилялася до Пашки.
— Ми підемо, — сказав Пашка. — Але врахуйте, що я вам це згадаю.
Істота кашлянула, а можливо, засміялася.
— Тобі боляче? — спитала Аліса, коли вони, проминувши шлагбаум, ішли по прямій, посиланій піском, доріжці.
— Я вмію терпіти, — відповів Пашка.
Вони пройшли велике квадратне поле, оточене загорожею з колючого дроту. На полі трудилися неандертальці. Вони викопували якісь білясті корені. По кутках поля стовбичили білоокі істоти із залізними палицями.
Потім вони обігнали вервечку гномів, кожен із яких тягнув великий важкий мішок, згинаючись під його тягарем. За гномами також брела істота з палицею. Один із гномів спіткнувся і впав під вагою мішка.
— Вжик! — вилетіла блискавка із палиці, й гномик почав корчитися по камінню від болю, відтак смикнувся й затих. Решта гномів зупинилася, але істота з палицею прикрикнула на них:
— Уперед! Не зупинятися!
Ногою вона відкинула з доріжки тільце гнома, підібрала мішок і запхала в сумку, прикріплену до живота.
Пашка стиснув кулаки.
— Ні, — прошепотів він. — Я не піду звідси, поки не припиню цього фашизму.
Він з такою ненавистю підняв кулак, обернувшись до охоронників, що ті сахнулися, виставивши вперед свої палиці.
Це миттєве відвернення уваги дало Алісі змогу нахилитися і схопити гнома, що лежав на узбіччі.
Вона засунула його в нагрудну кишеню. Ніхто начебто не помітив.
Дорога поширшала. Тепер вона йшла поміж однаковісінькими високими кам'яними стінами, в яких через різні проміжки були двері, загороджені залізними ґратами. З одних дверей долинав плач.
— Хто там? — запитала Аліса.
— Не розмовляти, — відповів охоронник.
Біля наступних дверей Аліса побачила мешканців цих камер: притиснувшись до ґрат, стояли маленькі істоти, у всьому схожі на тих, що вели Алісу й Пашку. Вони простягали крізь ґрати вкриті білою шерсткою лапки й благали:
— їсти! їсти!
Один із охоронників на ходу вдарив ногою по ґратах — істоти повідскакували.
— Я гадав... — почав був Пашка.
— Як бачиш, і серед них не всі рівні, — зрозуміла його Аліса.
Вона обережно притискала руку до грудей. їй здавалося, що тільце гнома дедалі холоднішає. А може, їй тількиздається?
— Пашко, — звернулась вона англійською, сподіваючись, що охоронники її не знають. — Тримай себе в руках. Ніяких необережних вчинків. Ми мусимо вибратися звідси.
— Розумію, не маленький, — мовив Пашка. — Тільки я дуже злий.
Охоронники зупинилися перед порожньою камерою. Ґрати були відкриті.
— Заходьте, — сказав головний охоронник, підштовхуючи полонених кінцем палиці.
Ґрати опустилися. Дзвякнув замок. Охоронники пішли геть. Аліса обережно виглянула.
— Один із них залишився, стоїть під стіною, стереже. — прошепотіла вона.
Всередині було темно. Лише де-не-де по стінах повзали зелені світлячки.
— Ми вимагаємо побачення з вашим начальником! — зажадав Пашка, підходячи до ґрат.
— Мовчати!
— Я буду скаржитися!
Блискавка із палиці пролетіла через усю камеру і вдарилася, розлетівшись іскрами, у дальню стіну.
— Постривай, Пашо, — попросила Аліса.
Вона відійшла у куток так, щоб охоронник не міг її побачити, й обережно дістала з-за пазухи гнома. Гном умістився в неї на долонях, тільки босі ноги звисали вниз. Очі його були заплющені. Аліса обережно приклала вухо до його грудей. Начебто серце б'ється. Вона погладила гнома пальцем по щоці. Щока тепла. Аліса присіла навпочіпки й відкрила аптечку, що була вмонтована в пояс її комбінезона. Звідти вона дістала м'яку ампулу зі стимулятором. Пашка стояв поруч, затуляючи Алісу від фат.
Аліса засукала рукав сорочечки гнома і приклала ампулу до його руки. Ледь-ледь притиснула, щоб під шкіру гнома потрапила крапля ліків.
— Що ви робите? — запитав несподівано охоронник, заглядаючи крізь ґрати.
— Спимо, — відповів Пашка. — Не чіпляйся.
Гном ворухнуся. Трохи розплющив очі. І від жаху замружився. Аліса піднесла губи до гномового вуха:
— Тихше, — прошепотіла вона, — а то вони почують.
Гном зрозумів. Він так і лишився лежати в неї на долонях. Але терпіння його вистачило ненадовго, раптом він став битися, намагаючись вирватися. Аліса опустила його на підлогу.
Гном кинувся до ґрат, але побачив ноги охоронника і позадкував до Аліси.
— Вам треба буде зачекати, — прошепотіла Аліса, — поки нас поведуть. Потім ви зможете піти. А зараз небезпечно.
— Спасибі, — подякував гном. — Я гадав, що мене вбили. — А ви хто такі?
. — Ми ваші друзі.
— Якщо ви наші друзі, ви повинні вбити Чоти-риокого, — сказав гном переконано.
— Я це неодмінно зроблю, — запевнив Пашка.
— Але зробити це можна, тільки якщо знаєш страшний секрет, — повідомив гном. — Я вам його відкрию.
— Якщо ви про скляне яйце, в якому життя Чо-тириокого, то ми вже знаємо.
— Як? Звідкіля ви знаєте цю страшенну таємницю?
— Нам сказали про неї інші гноми.
— Тоді доля всього нашого світу у ваших руках.
І цієї миті почувся шерех. Гном кинувся в куток і стиснувся там у грудочку. Плита в центрі камери піднялася і звідти сяйнуло яскраве світло.
У люкові з'явилася голова охоронника.
— Іти за мною! — наказав він.
Розділ 8 У ПАЛАЦІ ЧОТИРИОКОГО
Униз вели білі сходи. Біля них стояли ще два охоронники, такі ж білоокі, сліпі, з такими ж довгими, як хоботки, носами і великими вухами.
Коридор під камерами був яскраво освітлений і пофарбований білою фарбою, через що створювався лікарняний настрій.
Охоронники швидко пішли вперед. Двоє з них — попереду, третій — позаду.
По боках коридору були двері, такі ж білі, як і стіни. З-за деяких чулися голоси, одні були прочинені, і хтось там плакав.
Поворот. За ним ще один охоронник. Побачивши своїх колег, він відступив, втиснувся в стіну. Ще поворот. Ще охоронник. Вони бігли по лабіринту, і за кожним рогом стояв охоронник із палицею напоготові.