Фердінанд. Це найголовніше. Я також його про це благаю.
Луїза. А мати моя... мій батько... Спасителю світу! Мій бідний, нещасний батько! Невже немає порятунку? Моє юне життя... і немає порятунку! Невже я зараз мушу вмерти?
Фердінанд. Порятунку немає, ти мусиш зараз умерти. Але будь спокійна, ми рушимо в цю подорож разом.
Луїза. Фердінанде, і ти! Отрута, Фердінанде? Від тебе? О боже, прости йому це... Боже милосердий, зніми з нього гріх.
Фердінанд. Зведи з ним свої рахунки... боюся, що в тебе тут не все гаразд.
Л у ї з а. Фердінанде! Фердінанде! О, тепер я вже не можу мовчати... Смерть... Смерть звільняє від усіх присяг... Фердінанде! На небі й на землі немає нікого нещаснішого за тебе! Я вмираю невинною, Фердінанде!
Фердінанд (перелякано). Що вона каже? Адже в таку подорож не беруть брехні з собою.
Луїза. Я не брешу... не брешу. Тільки єдиний раз. збрехала я за ціле своє життя... Ох! Який крижаний холод проходить по моїх жилах... Коли я писала листа до гофмаршала...
Фердінанд. А! Цей лист! Хвала богові! Мужність знову повернулася до мене.
Луїза (її язик починає терпнути, її пальці конвульсивно здригаються). Цей лист... Заспокойся... щоб почути страшне слово... Моя рука писала те, що проклинало моє серце... Твій батько, диктував його.
Фердінанд стоїть немов статуя; після довгого, тяжкого мовчання падає, нарешті, наче громом прибитий.
О, це дуже сумне непорозуміння!.. Фердінанде!.. мене примусили... Прости... Твоя Луїза воліла б умерти... Але твій батько... небезпека... Вони діяли так хитро.
Фердінанд (скочив, охоплений жахом). Хвала тобі,, боже! Я ще не відчуваю отрути. (Вихоплює шпагу.)
Луїза (слабішає дедалі більше). Леле! Що ти задумав?' Це ж твій батько...
Фердінанд (з виразом нестримної люті). Убивця і батько убивці!.. Він мусить піти з нами, щоб гнів вічного судії упав тільки на винного. (Хоче вибігти.)
Луїза. Умираючи, прощав мій спаситель... Хай благословить він тебе і його... (Вмирає.)
Фердінанд (швидко повертається, помічає її останній передсмертний рух і припадає з болем до померлої). Зажди! Зажди! Не відлітай від мене, ангеле небесний! (Хапає її за руку і відразу ж випускає.) Холодна, холодна і вогка! Душа її вже там. (Знову схоплюється.) Боже моєї Луїзи! Змилуйся! Змилуйся над найпідлішим з убивць! Це була її остання молитва! І мертвою вона приваблива й прекрасна! Навіть смерть помилувала це чарівне личко. Воно й після смерті лагідне. (Після паузи.) Але що це? Чому це я нічого не відчуваю? Невже сила моєї молодості мене врятує? Марний клопіт! Я думаю, що ні. (Хапає склянку.)
ЯВА ОСТАННЯ
Фердінанд. президент, Вурм і слуги, охоплені жахом, вриваються в кімнату; згодом Міллер; народ і судова сторожа збираються у глибині ецени.
Президент (з листом у руш). Сину, що це? Я ніколи не повірю...
Фердінанд (кидає йому склянку під ноги). То подивись, убивцю!
Президент відсахнувся. Усі застигли. Страхітливе мовчання.
Президент. Мій сину, навіщо ти мені це заподіяв?
Фердінанд (не дивлячись на нього). О так, звичайно! Мені слід було попереду спитати державного вельможі, чи ця витівка пасує до його гри?.. Признаюся, тонкий і гідний подиву був цей викрутас, щоб розірвати ревнощами союз наших сердець... Майстер зробив розрахунок, але шкода тільки, що розгнівана любов не скорилася слухняно дротині, як твоя дерев'яна лялька.
Президент (божевільними очима озирається навколо). Невже тут нема нікого, хто б поплакав над невтішним батьком?
Міллер (кричить за сценою). Впустіть мене! Ради бога! Впустіть мене!
Фердінанд. Дівчина — свята... За неї мусить розрахуватись інший. (Відчиняє двері Міллерові, який вривається з народом і судовою сторожею.)
Міллер (з величезним жахом). Моя дитина! Моя дитина! Отрута... Отрута... Кричать — тут випито було отруту... Доню моя! Де ти?
Фердінанд (ставить його між президентом і трупом Луїзи). Я не винен. Подякуй ось йому.
Міллер (падає поруч неї додолу). О господи Ісусе!
Фердінанд. Кілька слів, батьку! Мені все важче їх вимовляти. У мене підло вкрадено життя, і вкрадено вами. Хоч перед богом стою і тремчу я, проте ніколи не був я злочинцем. Яка б не випала мені доля у вічності,— вам не випаде вона... Але я ©чинив убивство (грізно підвищивши голос), убивство, і ти не сподівайся, що я сам понесу цей тягар до всеправедного судії. Урочисто складаю я на тебе більшу й страшнішу його частину, справляйся з нею як сам знаєш. (Підводить його до Луїзи.) Сюди, нелюде! Полюбуйся жахливим плодом твоєї винахідливості! На цьому обличчі написано твоє потворне ім'я, і ангели-месники його прочитають... Хай цей образ відхиляє запону твого ліжка, коли ти спатимеш, і подає тобі свою холодну, мов крига, руку... Хай цей образ виникне перед твоєю душею, коли ти вмиратимеш, і перерве твою останню молитву... Хай цей образ стане біля твоєї могили, коли ти воскресатимеш із мертвих... І поруч бога, коли він тебе судитиме. (Втрачає притомність, слуги підтримують його.)
Президент (у жахливому розпачі здіймає руки до неба). Не з мене, судія всеправедний, не з мене вимагай за ці душі, а з нього! (Іде на Вурма.)
Вурм (здригаючись). З мене?
Президент, 3 тебе, клятий! З тебе, сатано! Ти, ти дав гадючу пораду... На тобі лежить відповідальність... Я умиваю руки.
Вурм. На мені?! (Починає огидно реготати.) Забавно! Забавно! Тепер я довідався принаймні, яка у дияволів подяка... На мені, дурний злочинцю? Чи це ж був м і й син? Чи я ж був твій володар? На мені відповідальність? Ха! Перед цим видовищем, від якого мозок холоне в кістках, я відповідатиму!.. Нехай я тепер загину, але йти разом зі мною... Гей! Гей! Кричіть про вбивство на вулицях! Збудіть правосуддя! Судова сторожо, в'яжи мене! Ведіть мене звідси! Я викрию такі таємниці, що в тих, хто їх почує, піде мороз поза шкірою. (Хоче йти.)
Президент (зупиняючи його). Ти не зробиш цього, на-віжений!
Вурм (ляскаючи його по плечу). Ще й як зроблю, друже! Ще й як зроблю! Що я навіжений, то правда,— це діло твоїх рук... От я й діятиму зараз як навіжений! Рука в руку з тобою до ешафота! Рука в руку з тобою в пекло! Мене тішитиме, падлюко, що я буду засуджений разом з тобою.