Любуша. Ні, Ігоре, я лишуся. Моє місце тут. Мальванов (гнівно). Де, біля трупа? Любуша. Ти не смієш так говорити, не смієш! Він вмер, щоб врятувати тебе від смерті.
Увіходить Хламушка з квитком.
Хламушка. Все зроблено. Поїзд уже підходить.
Мальванов. Брехня. Це підлість, а не рятування. Через нього я забув свій обов'язок і покинув товаришів у біді. (Бере квиток.)
Любуша. Ти вернувся через мене.
Мальванов. Так, я вернувся — і це моя провина" Кепський той більшовик, що повертається з дороги.
Любуша. Прощай.
Мальванов. Ти залишаєшься?
Любуша. Так.
Мальванов. Прощай. (Іде до виходу.)
Любуша (біжить за ним). Ти... ти ще повернешся?
Мальванов. Назад — ніколи. Тільки вперед. Якщо хочеш бути зі мною, шукай мене там — попереду. (Виходить.)
Любуша мовчки йде до тіла Шалімова і схиляється біля його ніг.
Завіса.
АКТ ЧЕТВЕРТИЙ
Молодий парк за містом, що безпосередньо межує з стадіоном. Близькість його відчувається в усьому, і насамперед в білій кам'яній галереї, що її крайній ріг починається з правого кутка сцени. Це невисока, в два метри, біла кам'яна естрада, па яку ведуть звідси білі ж кам'яні, півкруглі сходи. Місце перед естрадою досить вільне, стежки, низенькі кущі, які не заступають голубих просторів, що відкриваються за низеньким білим муром вглибині. Зате з лівого боку починається густа тік"ь великих дерев, що тягнуться
вглибину ліворуч.
На стіні естради і ще в двох-трьох місцях розліплені свіжі афіші з надписом великими червоними літерами: "Підеш — не вернешся".
Ясний осінній день. Десь за естрадою грає музика, чути гомін, вигуки. Повз естраду за муром зліва направо проходить парад фізкультурників. Двоє фотографів знімає цей парад. Швидко увіходять двоє репортерів.
1-й репортер. Бачиш! Я ж казав, "Підеш — не вернешся". Він тут, це ясно! Мерщій.
2-й репортер. Та постривай, дай хоч дух перевести, ф-фу... .
1-й репортер. Потім переведеш. Мерщій.
2-й репортер. Стривай, він же в Ленінграді, ну, звичайно ж! Я сам вчора читав, як його там шанували — Мальванова.
1-й репортер. Ну, так то ж учора, а це сьогодні. Бачиш афіші — це крос його імені, на честь експедиції. А він не буде? Чудак!
З естради збігає сходами заклопотаний фізкультурник. Репортери
його зупиняють.
1-й репортер. Одну хвилиночку, ви не знаєте, товариш Мальванов приїхав?
Фізкультурник (на ходу). Приїхав. Він там (вказує на естраду), на стадіоні. (Біжить.)
1-й репортер. Бачиш!
Фотографи (перехоплюють фізкультурника). Стривайте, коли початок кросу?
Фізкультурник'. Старт рівно в два. (Біжить.)
Ф о т о г р а ф и. Та стривайте! А Муравська бере участь?
Фізкультурни к. (виривається і вибігає). Бере, бере, бере!
1-й репортер. Мерщій! (Іде до сходів.)
Але в цю хвилину гомін праворуч стає гучнішим, і на естраду виходять оточені барвистою юрбою спортивної молоді — Мальванов і Спичаковський. Останній дуже змінився, тримається спокійно й поважно, говорить повільно й широко.
Мальванов (тисне всім руки). Спасибі, спасибі, товариші, дуже радий вас бачити, дуже. 1-й репортер. Він! Впіймали!
1-й фізкультурник. Хай живе товариш Мальванов-, славний завойовник пустині, переможець Барса-Кель-мес!
• Молодь. Хай живе товариш Мальванов! Ура!
Мальванов (замішаний). Та годі-бо, годі! Ну, навіщо це, товариші, повірте, що ніякого подвигу тут немає, ми робили те, що зробив би кожен із нас. Кожен із громадян нашої прекрасної Батьківщини.
Дівчина-фіз культурниця. Товаришу Мальванов! А правда, що в експедиції була одна дівчина... Яка тел^ перемогла всі перешкоди?
Мальванов. Дівчина? Ах, да... (Проводить рукою по чолу.) Ні-ні. Дівчат з нами не було. Ні. (Стямився, знову весело.) В слідуючий раз візьмемо вас, товаришко. (Тисне їй руки.)
Регіт. Вигуки. Дівчина замішалась.
Молодь. Ага! Попалася/ Клава! Мальванов. Ну, до побачення, товариші.
Всі. Як, до побачення! Зараз же крос! За двадцять хвилин старт! Це ж на вашу честь, Ігоре Миколайовичу! "Підеш — не вернешся!"
Мальванов (сміється). Добре, добре, ідіть, готуйтесь. Я надійду, мені треба про дещо подбати. Спичаковський, друже, подзвони в Одесу до Вернидуба або спитай вдоїла, може, він уже приїхав! Привіт, товариші!
Молодь. Привіт! "Ідіть — вертайтеся"!
М-а л ь в а и о в. Добре, добре, вернусь!
Молодь виходить. Репортери накочуються на Мальванова. Фотографи націлюють апаратами.
1-й репортер. Товаришу Мальванов! Дозвольте вас на одну хвилину. (Блокнот і олівець.)
2-й репортер. Да, да, будь ласка, Ігоре Миколайовичу. На одну хвилинку. Як добре, що ми вас, гм, зустріли. (Блокнот і олівець.)
1-й репортер. Чисто, знаєте, випадково. (Відсапується, витираючись хусткою.)
Мальванов. Пробачте, але я не маю часу.
2-й репортер. Тільки два слова.
Мальванов. Дозвольте, товариші, ъевже ж і тут немає спокою? Я принаймі двадцять разів розмовляв після повернення.
1-й репортер. Ну, ось бачите. А з нашим журналом жодного разу.
2-й репортер. І з нашою газетою так само.
1-й репортер. Тільки два слова. На якому ви зупинились варіанті в повороті Амудар'ї в Каспійське море? Через Саракамиш чи через Узбой?
Мальванов. По-перше, це діло планувальних органів. А по-друге, які ж це "два слова"? Дивний ви народ, товариші. Я четвертий рік обходжу Устюрт, Узбой, Саракамиш, всі шляхи і стежки пусті, а ви хочете, щоб я "в два слова" повернув вам Амудар'ю в Каспійське море.
2-й репортер. Але ж пустиня жде води. Це ж було завданням вашої експедиції.
Мальванрв. Тим-то і не слід лити воду в газети. Прощайте товариші, я не маю часу.
1-й репортер. Одне слово. Чи правда, що ви пройшли болото Барса-Кельмес, де не ступала нога людини?
Мальванов. Щасливе місце — єдине, де не ступала нога репортерів. До побачення.
Повертається, щоб іти, але репортери забігають вперед.
— Дозвольте, товаришу Мальванов!
Увіходить Хламушка.
. Хламушка. Ігоре Миколайовичу! Ви!
Мальванов (радісно). Арсенію Павловичу! От радий вас бачити. Врятували мене від газетного полону.
Хламушка. Тепер вже пізно. Якщо боГтесь слави, треба було в Барса-Кельмесі лишитись.
Мальвано в.Лменно, прямо хоч назад їдь. Спичаковський, друже, побалакай, будь ласка, за мене. Це, товариші, мій, гм, помічник, товариш Спичаковський, він вам уже розкаже.