Під тихими вербами

Страница 61 из 61

Гринченко Борис

А вони питали:

— Кажи, брате,— може, ще що звелиш?

— Нічого не звелю,— тільки не забудьте мого заповіту!..

— Не забудемо!.. Глянув по хаті.

— Одчиніть вікно!.. Відчинили.

— Хоч би сонце зійшло... Як темно!.. Сонце ще не сходило.

— Гаїнко!..

Кинулася до його,— він прихилив її голову собі на груди...

— Ще не зійшло сонце?

— Скоро зійде,— відказав Карпо.

Стих на хвилину, тоді ворухнув устами:

— Прощав...

Зітхнув тихо, не доказавши слова, голова йому похилилася вниз...

Рука впала з Гаїнчиної шиї...

У Чернігові, 1901