П'ятнадцятирічний капітан

Страница 81 из 93

Жюль Верн

Розділ XV КУДИ МОЖЕ ЗАВЕСТИ МАНТІКОРА

Утопаючий і за соломинку хапається. А засудженому до страти найслабша іскорка надії сяє, мов сонце!

Отак було і з місіс Уелдон. Можна собі уявити її горе, коли вона дізналася від самого Алвіша, що доктор Лівінгстон помер у маленькому селі на березі озера Бангвеулу. Вона відчула себе самотньою, як ніколи: із смертю великого мандрівника урвалась остання ниточка, що зв'язувала її з цивілізованим світом. Рятівна соломинка випала з рук, промінчик надії згас перед очима. Тома і його товаришів погнали з Казонде до ' Великих Озер. Про Геркулеса досі нічого не було чути. Місіс Уелдон більше не було від кого чекати допомоги. [265]

Залишалось тільки прийняти пропозицію Негору, поставивши перед ним .певні умови, завдяки яким справа закінчилась би успішно.

14 червня, в призначений день, Негору ввійшов до хатини місіс Уелдон.

Португалець повів розмову по-діловому. Він сказав, що не зменшить ані на цент суму викупу. Проте місіс Уелдон і не мала наміру торгуватися; вона теж повелася по-діловому, відповівши Негору так:

— Ви хочете, щоб ця справа скінчилася щасливо. Я згодна на викуп, якого ви вимагаєте за наше звільнення, але майте на увазі: мій чоловік не повинен приїздити сюди, до Казонде. Адже тут з ним можуть зробити що завгодно, бо він білий. Я ніколи не пристану, на це!

Трохи повагавшися, Негору дав на це згоду. Вони домовилися так: Джеймс Уелдон не вирушить у ризиковану подорож до Казонде. Він висяде в Мосамеді-ші — невеликому порту на південному березі Анголи, куди часто приходять кораблі работорговців. Негору добре знав цей порт. Туди він і привезе містера Уелдо-на. У Мосамедіш Алвішеві агенти доправлять і місіс Уелдон, Джека та кузена Бенедікта. Містер Уелдон оддасть агентам гроші, бранців звільнять, а Негору, який гратиме перед містером Уелдоном роль їхнього вірного друга, нарешті зникне.

Цей пункт угоди був дуже важливий для місіс Уелдон. її чоловікові не доведеться вирушати в небезпечну подорож до Казонде. Адже там його могли б затримати після внесення викупу, та й, повертаючись назад, він міг би наразитися на численні небезпеки.

Відстань у шістсот миль од Казонде до Мосамедіша не лякала місіс Уелдон: якщо подорож відбуватиметься так, як і перехід од Кванзи до Казонде, то вона не стомиться. До того ж, Алвіш, який мав дістати свою частку викупу, зробить усе, щоб бранці прибули на місце здоровими й цілими.

Обговоривши всі ці питання з португальцем, місіс Уелдон написала чоловікові листа. Негору мав видавати себе за її друга, якому вдалося втекти з полону в тубільців. Прочитавши цього листа, Джеймс Уелдон не вагаючись поїде з Негору до Мосамедіша.

Негору взяв листа й наступного дня в супроводі двадцяти негрів вирушив на північ. Чому він вибрав саме цей маршрут? Чи не мав він наміру поплисти [266] одним із кораблів, що заходили до гирла Конго? Або, може, хотів обминути португальські факторії й каторжні тюрми, де колись сидів? Може, й так. Принаймні таке пояснення він дав Алвішеві. Тепер місіс Уелдон залишалося тільки набратися терпцю і чекати, поки Негору з'їздить до Сан-Франціско та повернеться назад. Отже, вона мала прожити в Казонде ще три-чоти-ри місяці. Якби хоч можна було якось урізноманітнити своє життя!

Вона не збиралася залишати Алвішеву факторію. Тут її синові, їй самій та кузенові Бенедікту не загро— жувала ніяка серйозна небезпека. Турботливість Халі-ми полегшувала невигоди їхнього ув'язнення. Та й сам Алвіш, мабуть, не випустив би їх з факторії. Розраховуючи на добрячий бариш, він наказав якнайпильніше наглядати за бранцями. Він мав цю справу за таку важливу, що навіть одклав свою поїздку до Біе й Кассанго, де в нього теж були факторії. Нову експедицію, що її Алвіш вирядив у глиб Африки, очолив Коїмбра. Правду кажучи, Алвіш не дуже жалкував за цим п'яницею.

Негору, від'їжджаючи з Казонде, дав Алвішеві докладні настанови щодо місіс Уелдон. Він порадив не спускати з неї очей. Адже досі невідомо, що сталося з Геркулесом. Якщо тільки цей негр не загинув у хащах, то він, звичайно, намагатиметься вирвати бранців із Алвішевих рук.

Работорговець чудово зрозумів, що треба робити, щоб не втратити бариш у багато тисяч доларів. Він пообіцяв Негору пильнувати місіс Уелдон, як власну касу.

Сірі, одноманітні дні ув'язнення тяглися далі. Життя у факторії нічим не'відрізнялося від життя в місті. Алвіш наслідував усі тутешні звичаї. Жінки у факторії робили ту саму роботу, що й жінки в місті, догоджаючи своїм господарям або чоловікам. Вони вирощували сорго, маніок, боби, земляний горіх, горох, цукрову тростину, цибулю, кунжут та огірки; товкли рис у дерев'яних ступах, вилущуючи зерно; чистили, віяли, а потім мололи маїс та перетирали на борошно маніок; готували крупу, з якої тубільці варять юшку — "мтієл-ле"; збирали врожай сорго — про те, що воно достигло, недавно урочисто повідомили населенню; чавили запашну олію із схожих на оливки плодів "мпафу", вживану тут як парфуми, та їстівну — з арахісу; робили хмільні напої: "малофу" з бананів та "помбе"; пряли бавовну довгими веретенами; шили одежу з лика; доглядали худобу: корів, що даються доїтись, тільки коли поруч стоїть теля або солом'яне опудало теляти; короткорогих горбатих корівок дрібної породи; кіз, що не тільки дають молоко та м'ясо, а й правлять за гроші, як і раби; свиней, овець та свійську птицю. З цього ще неповного переліку видно, що на жіночих плечах лежало геть усе господарство. [267]Чоловіки в цей час курили тютюн і гашиш '(10), зрідка полювали на слонів та буйволів або, найнявшись на службу до работорговців, чинили набіги на мирні села, захоплюючи невільників. Збір урожаю маїсу й полювання на рабів, як і всякий інший збір урожаю та всяке інше полювання, відбувалися в певний час.

Місіс Уелдон часом спинялася біля жінок і дивилась, як вони працюють. Негритянки кривилися, коли бачили її. Вони ненавиділи білих і, хоча й знали, що місіс Уелдон бранка, анітрохи не співчували їй. Одна тільки Халіма приязно ставилась до неї.

Малий Джек майже завжди ходив гуляти з матір'ю, йому, звичайно, кортіло вийти за огорожу. Проте і тут, у саду, було на що подивитись. На величезному баобабі виднілися гнізда поважних марабу '", змощені з сухих гілочок, і гнізда амарантових ткачів — маленьких пташок з пурпурово-червоними грудочками та рудувато-бурими спинками. Ці пташки славились своєю майстерністю звивати гнізда. В траві нишпорили пташки-"вдовички", дзьобаючи зернята й комашню. Приємно виспівували голосисті "калао,"; пронизливо скрикували ясно-сірі з червоними хвостами папуги, що їх у Манемі називають "роус". Комахоїдні "друго", схожі на коноплянок, тільки з товстими червоними дзьобами, перепурхували з гілки на гілку. Скрізь пурхали метелики, а надто біля струмків, що текли на території факторії. Але метелики — то вже царина кузена Вене-дікта; Джек незабаром до них збайдужів. Хлопчик дуже жалкував, що він іще малий і не може виглянути поверх огорожі. На жаль, тут не було його друга Діка Сенда. Як вони лазили вдвох по щоглах "Пілігрима"!