Пуаро перевів, подих:
— Мередіт Блейк зауважує зникнення цикути, дзвонить своєму братові, зустрічається з ним на пристані, і обидва піднімаються нагору повз "сад-батарею", де Керолайн Крейль радиться зі своїм чоловіком про від'їзд Анжели до школи. Мені це здається дуже дивним. Між чоловіком і дружиною відбулася жахлива сцена, яка закінчилася явною погрозою з боку Керолайн, і от, незважаючи на це, приблизно через двадцять хвилин вона приходить до нього і починає обмірковувати банальну домашню проблему…
Пуаро повернувся до Мередіта Блейка.
— У вашому викладі наведено деякі слова, які були почуті вами і нібито належали Крейлеві. Це було: "Питання вже вирішено. Я потурбуюся про речі дівчини". Так?
— Приблизно так і було.
Пуаро повернувся до Філіпа Блейка.
— І ви підтверджуєте це?
Філіп Блейк нахмурився.
— Я не пам'ятав цього, але зараз, коли ви нагадали, так… Щось говорилося про підготовку речей.
— І говорив про це пан Крейль, а не пані Крейль?
— Еміас говорив. Я чув тільки, як Керолайн сказала, що це надто жорстоко для дівчини. Чи щось у цьому роді… Як би то не було, яке це має значення? Всі ми знаємо, що Анжела повинна була через день-другий відправитися до школи.
Пуаро сказав:
— Ви не розумієте всієї складності мого заперечення. Чому б Еміас Крейль займався речами дівчини? Адже це абсурд! Була пані Крейль, була мадемуазель Уільямс, були покоївки. Потурбуватися про речі Анжели — чисто жіноча справа, а не чоловіча.
Філіп Блейк сказав роздратовано:
— Яке це має відношення до злочину?
— Ви вважаєте, що не має? А для мене це було першим фактом, який вразив своєю переконливістю. За ним безпосередньо знайшовся другий. Пані Крейль — жінка у відчаї, з розбитим серцем, яка тільки що погрожувала чоловікові і яка напевно збиралася покінчити життя самогубством, тепер найдружелюбнішим тоном пропонує чоловікові принести туди пиво…
Мередіт Блейк мовив настирливо:
— Це зовсім не дивно. Адже вона мала намір убити його. Точно так само вчинив би кожний, щоб прикинутися.
— Ви вважаєте? Припустимо, що вона вирішила отруїти свого чоловіка і навіть дістала трунок. Внизу, в "саду-батареї", лежить у запасі пиво. Треба мати найменший розум, щоб ввести цикуту в одну з пляшок, користуючись відсутністю інших.
Мередіт Блейк заперечив:
— Вона не могла так зробити. Пиво міг випити хтось інший.
— Так, Ельзо Грієр, ви хочете мене переконати, що, прийнявши рішення вбити свого чоловіка, Керолайн Крейль зупинилася перед роздумом, чи не вбити і свою суперницю? Але не будемо аргументувати цю гіпотезу. Обмежимося фактами. Керолайн Крейль говорить своєму чоловікові, що надішле йому холодного пива. Затим іде в дім, бере пляшку, приносить вниз, наповнює склянку і подає йому. Еміас Крейль випиває і каже: "Сьогодні все має противний смак…" Пані Крейль знову повертається в будинок. Під час сніданку вона веде себе цілком нормально. Розповідали, що вона була трохи стурбована і заклопотана. Але це нам нічого не дає, оскільки існує критерій, з якого можна було б зрозуміти поведінку вбивці. Є вбивці спокійні і вбивці нервові. Після сніданку Керолайн знову спускається в "сад-батарею". Вона знаходить чоловіка мертвим і чинить так, як і варто було чекати, — хвилюється і посилає гувернантку подзвонити по телефону, викликати лікаря. Тут ми підходимо до факту, який раніше не був відомий.
Пуаро зупинився, і запитав мадемуазель Уільямс:
— Ви нічого не маєте проти?
Мадемуазель Уільямс дещо зблідла.
— Я не зобов'язувала вас зберігати таємниці.
І Пуаро розповів спокійно, але з великим ефектом те, що бачила мадемуазель Уільямс.
Ельза Діттишем неспокійно вертілася на своєму стільці, проникливо глядячи на маленьку непомітну жінку, що сиділа у великому кріслі. Вона запитала її недовірливо:
— Ви справді бачили, коли вона це робила?
Філіп Блейк зіскочив.
— Але цей факт остаточно пояснює все! Раз і назавжди це визначає всі події.
Еркюль Пуаро подивився на нього поблажливо:
— Не обов'язково.
Анжела Уоррен мовила різко:
— Я не вірю, — короткий промінь ворожості блиснув у її погляді, спрямованому на гувернантку.
Мередіт Блейк смикав вуса, обличчя його було схвильоване. Тільки мадемуазель Уільямс залишалася незворушною. Вона сиділа надто рівно, на її щоках з'явилися дві яскраві плями.
— Це те, що я бачила! — рішуче заявила вона.
Пуаро чітко мовив:
— Зрозуміло, у нас є тільки ваше твердження…
— По це у вас є тільки моє твердження. — Сірі, неспокійні очі її втупилися в Пуаро. — Але я не звикла, щоб сумнівалися в моїх словах.
Еркюль схилив голову на знак вдячності і домовив:
— Я не сумніваюся у ваших словах, мадемуазель Уільямс. Те, що ви бачили, сталося саме так, як ви це виклали. І дякуючи тому, що ви бачили, я зрозумів; Керолайн Крейль не винна, вона не могла бути винною!
Вперше висока, молода людина з серйозним і уважним обличчям — Джон Реттері — заговорила:
— Цікаво було б довідатися, чому ви так говорите, пане Пуаро?
Той повернувся до нього.
— Звичайно, я скажу. Що побачила мадемуазель Уільямс? Вона побачила, як Керолайн Крейль хапливо витирала відбитки пальців. Потім притиснула пальці свого мертвого чоловіка до пляшки з-під пива. До пивної пляшки, прошу вас це запам'ятати! Але ж цикута була у склянці, а не в пляшці. Поліцією не було знайдено слідів цикути в пляшці. В пляшці ніколи не було ні краплі цикути! А Керолайн Крейль не знала цього. Вона, завбачувана вбивця свого чоловіка, не знала, як він був отруєний. Вона гадала, що трунок у пляшці.
Мередіт заперечив:
— Але чому?
Пуаро перервав його:
— Саме так: чому? Чому Керолайн Крейль намагалася з таким відчаєм підтвердити теорію самогубства? Відповідь на це має бути досить проста. Тому що вона знала, хто його отруїв, і була готова зробити все, стерпіти що завгодно, аби підозра не впала на ту людину. Хто ж міг бути тією людиною, яку захищала б вона? Філіп Блейк чи Мередіт? Ельза Грієр чи Сесілія Уільямс? Ні, була тільки одна людина, яку вона хотіла б захистити будь-якою ціною… Мадемуазель Уоррен, ви принесли останнього листа, якого написала вам сестра? Я хотів би прочитати його для всіх.
Анжела Уоррен відповіла.