— Наразі досить!
Котенята погодились. З напханими животиками вони вистрибнули на купу вугілля й поснули. Пес і собі трохи задрімав. Коли він прокинувся, за вікном підвалу було вже темно. Котенята ще спали. Пес позіхнув, спроквола потюпав до полиці, узяв мішок з картоплею і спорожнив його, узяв мішок з цибулею і також спорожнив, потюпав назад до купи вугілля й досить дбайливо та лагідно поклав п'ятнадцятеро котенят в один мішок, п'ятнадцятеро — в другий. Він перекладав їх так обережно, що жодне навіть не прокинулося. Потім завдав обидва мішки собі на плечі й по купі вугілля виліз із підвалу. Ішов, скрадаючись вуличкою, попід стінами будинків. Аж ось він дістався майдану з церквою. "Церкву цю я вже одного разу бачив,-подумав пес— Ми проїжджали повз неї, як їхали з ведмедем до вдови Ольги! А потім ми повернули ліворуч".
Пес повернув ліворуч і вийшов на просторий майдан. Майдан цей він також бачив під час подорожі до вдови Ольги. Пес пригадав його по великому годиннику в центрі. "Звідси ми повернули праворуч",— подумав пес. Він крадькома повернув праворуч. А коли досяг пам'ятника — залізного чоловіка з бородою, полегшено зітхнув. За пам'ятником був парк, а за парком, це пес пам'ятав дуже добре, стояв будинок удови Ольги. На радощах пес почав насвистувати свої улюблені пісні і подріботів парком.
На кухні у вдови Ольги світилося. Пес постукав у вікно.
Вдова Ольга підійшла до вікна.
— Шваґре ведмедю,— зарепетувала вона,— у присадку стоїть якесь чорне страховисько!
Проте ведмідь упізнав свого друга відразу. Він кинувся до вхідних дверей і впустив пса.
Пес увійшов до передпокою, зняв із плечей обидва мішки, дістав із кожного по п'ятнадцятеро сонних котенят, поклав їх на підлозі й сказав:
— Удово Ольго, вибачте мені, але я не знаю іншого місця, куди міг би прийти з діточками!
Вдова Ольга уважно вглядалася в брудного пса, потім уважно вглядалася у тридцять брудних, вимазаних сажею котенят, а відтак наказала:
— Негайно вкладіть капосників назад у мішки!
— А я вважав вас доброю,— сумно промовив пес.
— Я добра,— відповіла вдова Ольга— Але й найбільша доброта має межі. Занесіть цих брудних капосників до котячого притулку!
— Тьху на тебе! — обурився ведмідь.— Братово, ти мене гірко розчарувала. Ти ж завжди казала, що любиш дітей!
— Діти для мене,— вигукнула вдова Ольга,— це людські й ведмежі діти!
— Тьху, тьху! Тричі тьху! — вигукнув пес— Діти є діти! А хто робить різницю між дітьми, той свиня!
— Що?! — закричала вдова Ольга — Ти звинувачуєш мене за те, що я недолюблюю котів, ще й свинею називаєш?!
Від крику котенята прокинулись. Пес хотів повкладати їх назад у мішки, але бадьорі котики не схотіли. Пес зумів упіймати лише двох, а решта вмить розбіглися. Один котик заховався під тахту, двоє залізли в шафу, троє вистрибнули на вішалку, четверо видряпалися високо на штору, п'ятеро сховалися під ліжко, шестеро вискочили на стіл, а звідти на абажур, семеро шаснули в комірчину. А ті двоє, які пес упіймав, вислизнули йому з лап і дременули за піч.
Пес половив семеро котиків у комірчині й поклав у мішок. Потім виліз на стіл і зняв шестеро котенят із абажура. Та коли він із цими шістьма повернувся до мішка, тих семеро котиків вже повтікали. На вішалці тепер принишкло десятеро котиків.
— Так не годиться,— засапано сказав пес. Він поклав шестеро котиків у мішок і простягнув його ведмедеві.— Друже ведмедю,— мовив він.— Будь такий ласкавий, потримай мішок.
Ведмідь похитав товстою головою.
— У мішку має лежати картопля або цибуля,— промурмотів він.-3 дітьми не слід поводитися, як з картоплею й цибулею.-Почалапавши до вітальні, він сів на тахту й вигукнув:
— Дітки, будьте розумні. Ідіть сюди! Вдова Ольга — сувора й немилосердна жінка. Вона прирікає нас на гірке вуличне життя.
Усі котенята враз голосно заридали. Один котик вигукнув:
— Нам потрібне тепле кубелечко! Другий:
— Ми ще занадто малі для гіркого життя! Котяче ридання могло зворушити й кам'яне серце.
Вдова Ольга затулила руками вуха. Вона не хотіла, щоб її серце злагідніло. Але, щоб заглушити ридання у тридцять котячих голосів, двох рук замало. Вдова Ольга не встояла. Вона повільно опустилася на тахту й, перемагаючи котячий плач, буркнула:
— Можете залишитися тут!
На радощах пес обійняв удову Ольгу й дуже її забруднив. Зате в такому вигляді вона непогано пасувала до пса і до котенят. І до свого дому також. Бо у всьому домі не було жодної чистої місцинки. Від котячого стрибання й біганини все вкрилося брудом. Та й пес позалишав чорні сліди своїх лап по всій господі. Вдова Ольга випручалась із песячих обіймів, підвелася й сказала:
— А зараз ми візьмемося до роботи!
— До якої роботи? — запитав ведмідь.
— До миття,— відповіла вдова Ольга — Але спочатку ми відмиємо від бруду пса, а потім котенят, а наостанок весь наш дім.
Пес потюпав до ванної. Удова Ольга намилила його й заходилась терти щіткою та змивати під душем. З миттям пса не було жодних проблем. Він любив воду й не протестував проти мила. Зате котенята страшенно сполошились, побачивши, що робить удова Ольга з їхнім опікуном. Тремтячи з ляку, вони опинилися на колінах у ведмедя. Один котик вигукнув:
— Нам потрібне тепле кубелечко, а не мокре! Другий:
— Ми хочемо, щоб нас гладили. Але не щіткою! Третій:
— Гіршого життя, ніж те, що в нас тепер, не буває! Решта двадцять семеро котенят закричали:
— Забираймося звідси, не лишаймося тут ні хвилини більше!
— Заспокойтеся! Не галасуйте! — промурмотів ведмідь — Позлизуйте з себе бруд, поки моя братова вийде з ванної.
— Ми ще не вміємо себе лизати! — вигукнув один котик.
— Нам ще треба цього навчитися! — вигукнув другий.
— Тато завжди нас вилизував, щоб ми були чистенькі! — вигукнув третій.
Решта двадцять семеро котенят загукали:
— Ми хочемо до тата!
Ведмідь зітхнув. Перегодя звелів:
— Усім стати рядочком для облизування!
Ведмідь вилизав геть усіх тридцятеро котенят. Він вилизував їх від мордочки аж до кінчика хвоста. Його знудило, бо наковтався забагато сажі, бруду й котячої шерсті. Та коли вдова Ольга прийшла з вимитим псом до світлиці, всі тридцятеро котенят були чисті, аж блищали. Ведмідь вигукнув гордо: