— Братово, ми вже викупалися!
Вдова Ольга не прийняла його роботи. Тільки завдяки милу й воді, пояснила вона, стають чистими. Відмідь розлютився.
— Треба мати курячий розум,— гнівно гримав він,— щоб не усвідомлювати, що з котами треба обходитися саме як з котами.
На це вдова Ольга буркотливо відповіла: треба мати курячий розум, щоб не усвідомлювати — вона на такому ділі знається набагато краще за нього.
— Зрештою, я жінка,— наостанок буркнула вона.— І навіть якщо в мене й не було власних дітей, я маю материнське серце, яке підказує мені, чого потребують малята!
— А я, зрештою, чоловік,— промурмотів ведмідь.-1 навіть якщо в мене не було власних дітей, я маю батьківське серце, яке підказує мені, чого потребують малята!
Тут пес тричі дуже голосно гавкнув. Так голосно, що ведмідь і вдова Ольга замовкли. Потім він сказав:
— А я батько, який разом з дружиною має четверо власних дітей. І я вам скажу: нічого гіршого для дітей нема, ніж сварки і гризня. Вони забруднюють душі. А брудні душі не очистиш. І не вилижеш. І мило й вода тут також не допоможуть.
— Це правда, друзяко,— буркнув ведмідь — Жодного сварливого слова більше не почуєте з моїх уст.
— І з моїх так само,— поклялася вдова Ольга. Вона взяла ганчірку й відро, совок і віник, рушника й губку й заходилася змивати чорні сліди песячих лап.
Лише після півночі в господі все було вимите, все знову блищало. Та котенята вже давно спали. Вони спали на тахті, скупчившись під песячим животом. Приємності від цього пес не мав; він боявся навіть ворухнутися, щоб, бува, не придушити якогось котика. Але він сказав сам до себе: "Якщо коти мають звичку спати біля маминого живота, то мені треба з цим змиритися. Як батько-опікун я мушу зробити все, що буде корисне для моїх вихованців".
Розділ шостий ПЕС І ВЕДМІДЬ ПЕРЕВДЯГАЮТЬСЯ
Уранці пес прокинувся з гострим болем у спині. Котенята ще спали. Пес обережно брав їх одне за одним з-під свого живота, клав на тахту і вкривав своєю курткою. Потім він звівся на задні лапи, присів десять разів, щоб позбутися болю в спині, і пішов на кухню. Ведмідь і вдова Ольга снідали. Пес підсів до них. Удова Ольга налила йому кави у широку чашку і вкраяла скибку хліба.
— Дякую, люба вдово,— промовив пес і накинувся на їжу. Ведмідь поплескав його по плечу.
— Не квапся, любий друже! — вигукнув він.
— Я голодний,— промимрив пес напханим ротом — Проти голоду один засіб — їжа.
— Але не обов'язково при цьому крутити хвостом! — вигукнув ведмідь
— Я це завжди роблю, коли добре почуваюся,— сказав пес— Тебе це дратує?
— Ні,— мовив ведмідь.— Але ж ми маємо виховувати котенят.
— Ну то й що? — спитав пес.
— Коти не мають звички крутити хвостами, коли добре почуваються,— сказав ведмідь.— Коти крутять хвостами, коли їм зле. Якщо діти переймуть від тебе це радісне крутіння хвостом, то пізніше в жорстокому котячому житті вони можуть видатися комусь тупоголовими. Скажімо, захочуть виявити свою приязнь до якогось кота і крутитимуть хвостами. Але той кіт не мав пса за батька-опікуна, тому сприйме те крутіння як погрозу й почне сердито пирхати. Розумієш, любий друже?
Пес зрозумів і пообіцяв не крутити хвостом.
— Наші звичаї щодо сну нам також слід міняти,— сказав ведмідь.-Кіт — нічна тварина: спить удень, а гуляє вночі. Небезпечно прищеплювати котенятам звичаї, зовсім не схожі на їхні.
Пес погодився й поклявся віднині гуляти вночі, а спати вдень.
— І голоси свої ми мусимо також змінити,— провадив далі ведмідь.— Гарчання, гавкання, гучні розмови не для котячих вух.
— Я ж не навчуся вуркотіти! — вигукнула вдова Ольга.
— Звичайно, не навчишся,— мовив ведмідь. —1 не хочу,— додала вдова Ольга.
— Поміркуй, братово! — Ведмідь легенько ляснув лапою вдову Ольгу по животі.— Діти вчаться, переймаючи все, що бачать і чують серед дорослих. Ми ж не хочемо привчити котенят, щоб вони гавкали, гарчали й голосно розмовляли? Чи хочемо?
— Звичайно ж, ні,— зітхнула вдова Ольга.— Навіть спробувати не кортить.
— А потім,— провадив ведмідь далі,— ще питання з туалетом. Коти не мають звички ходити...
Ведмідь не доказав, його перебила вдова Ольга: —Усе це правда. Але ніхто не в змозі зобов'язати мене викопати в саду яму й ходити туди надвір.
— Для мене це так само непросто, — буркнув пес.
Ведмідь підвівся. На його чоло густо лягли глибокодумні зморшки.
— Я згоден,— буркнув він — Цю проблему мені треба обмізкувати. А найкраще мізкував ведмідь у ліжку, тому й почалапав до своєї
кімнати.
Вже й обід настав, а ведмідь усе не виходив з кімнати. Котенята все ще так само спали на тахті. Прокинулися вони, як звернуло з полудня, й подалися на кухню. Враз усі повискакували на кухонний стіл і занявкали:
— Ми голодні, страшенно голодні! Вдова Ольга шепнула псові на вухо:
— Можна мені зігнати їх зі столу чи це непедагогічно з погляду правильного виховання котенят?
— Не маю жодного уявлення,— прошепотів пес.
— Ліпше не займатиму їх і діждуся, що скаже на це ведмідь,— промурмотіла вдова Ольга. Вона дістала з холодильника рибину, перемолола на м'ясорубці, виклала фарш на тарілку й поставила на стіл.
Котенята накинулися на рибний фарш. Проте не всі тридцятеро котенят умістилися навколо тарілки, й зчинилася штовханина.
— Чи не слід їх попросити трохи люб'язніше поводитися одне з одним? — прошепотіла вдова Ольга псові на вухо — А може, така нестриманість є нормою для котів?
— Не маю жодного уявлення,— відповів пошепки пес.
— Ліпше не займатиму їх і діждуся, що скаже на це ведмідь,— промурмотіла вдова Ольга.
Але дивитися на котячу штовханину у неї не було бажання.
— Піду подивлюся телевізор,— сказала вона й вийшла з кухні. Пес почув її крик зі світлиці, а через якусь мить і її пронизливий
крик. "Мабуть, бідолашна жінка впала й боляче забилася",— подумав він і подріботів до світлиці. Вдова Ольга стояла, а її обличчя було геть бліде.
— Там, там!..— лементувала вона, показуючи вказівним пальцем на килим. Тридцять разів вона скрикувала "там!", і кожного разу її вказівний палець тицяв на темно-коричневий кручений шнурочок котячого посліду.
— Де ж їм тут вигребти ямку,— намагався пес пояснити їй котяче паскудство, але вдова Ольга вже не слухала його. Вона пішла до шафи, витягла дорожню сумку й напхала в неї різної спідньої білизни і вовняних речей.