— Ведмідь тим часом обмірковує проблему,— мовив пес.
-Без мене! — вигукнула вдова Ольга — Я від'їжджаю! — Вона навіть не подивилася на пса й вибігла з дому.
Пес глибоко зітхнув, узяв віника, совочка й відро на сміття і прибрав кручені котячі шнурочки у відро. Потім він заходився зчищати мильною водою коричневі плями на килимі. Коли зчистив останню пляму, з кімнати вийшов ведмідь.
— Нічого не дали мені мої роздуми,— мовив ведмідь — Треба придбати книжку про виховання котів. Я йду до книгарні.
— Цілком правильно,— похвалив пес.
Ведмідь помахав котенятам, надів шапку, натягнув куртку і вийшов із дому. Пес відчинив обоє вікон у світлиці, бо там досі стояв прикрий дух, і відніс відро та совок до комірчини.
Коли він знову повернувся на кухню, котенята зникли. Жодного з них не лишилося. Пес обшукав весь дім. Нарешті він пішов до присадка й пошукав там, бо подумав, що котенята могли вистрибнути у відчинене вікно світлиці.
Пес обстежив кожен куточок у присадку і все кликав:
— Дітки, де ви? Дітки, виходьте ж!
— Якщо ви шукаєте котенят,— гукнула стара свиня з сусіднього саду,— то всі вони причаїлися у мене на яблуні!
Пес перескочив огорожу до сусіднього садка, став під яблунею і гукнув:
— Спускайтесь додолу, дітки! Спускайтесь до свого татуся-опікуна!
— Котенята не послухаються вас,— мовила стара свиня.— Вам доведеться вилізти на яблуню й хапати їх одне по одному за шию та зносити вниз.
— Ви розумієтеся на котах? — запитав пес.
— Я біла свиня і розуміюся на всьому,— відповіла свиня.
— Чудово,— зрадів пес. І виклав свині свої проблеми виховання котенят. Проблему дня-ночі, проблему муркотіння-гавкання-гарчан-ня, проблему крутіння хвостом і проблему туалету.
— Все це дурниці,— сказала свиня —1 не забивайте собі ними голови. Котам треба молока та м'яса. А ще вони люблять, щоб їх гладили. Все інше прийде само собою.
Пес на мить замислився і повернувся до садка вдови Ольги. Він ліг на газоні серед тюльпанів. Лежав горілиць і дивився в небо. Він уже давно не фотографував жодної хмарини для своєї мозкової фототеки.
Коли пес нафотографував для своєї фототеки вже чимало хмар, він підвівся й подумки сказав собі: "Якщо мені більше не треба забивати свою голову проблемами виховання котенят, то я можу заходитись коло власних справ".
Пес пішов у дім і спакував у коробку садівниковий костюм. У садівників гаманець він поклав стільки своїх грошей, скільки позичив. І ще додав трохи на те, щоб почистити костюм і сорочку. Потім написав лист і пришпилив до костюма.
"Дорогий садівнику, я дуже шкодую, що був змушений повестися як злодій. Надто складні життєві обставини спонукали мене до цього. Було б дуже мило, якби ви пробачили мені.
Порядний пес, який трохи збився з дороги".
Пес обгорнув коробку цупким папером, обв'язав шнурком і написав адресу:
OTTO ОТТЕРМАНУ, САДІВНИКОВІ МІСЬКОЇ ЛІКАРНІ
Відтак узяв коробку під пахву й побіг у присадок.
— Догляньте котенят часинку! — гукнув він до свині в сусідньому саду.
— Котенята самі себе доглянуть! — гукнула йому свиня.
Пес кивнув головою і побіг вулицею вниз на пошту. Він добіг туди перед самісіньким її закриттям. Віддав коробку у віконечко термінових пересилань і полегшено зітхнув. Тепер його сумління трохи почистішало, і він відчув приємність.
Повертаючись, пес вирішив купити котячого харчу й зайшов до м'ясної крамниці.
— Три кілограми пісного м'яса,— попросив він м'ясника. Саме тієї миті хтось ухопив його за плечі.
— Слава Богу, нарешті я вас зустрів! Я шукав вас, як голку в стіжку сіна,— сказав той, чиї руки були на його плечах. То був водій таксі, який возив пса на вулицю Лучників.— Уявіть собі!— вигукнув водій-Поліція не вірить мені, що я лише супроводжував вас. Там переконані, що я ваш напарник і мав намір обчистити горище старої гладухи. На мене чекає суд.
— Мені дуже прикро,— муркнув пес. Він хотів якомога швидше піти звідси. Проте водій тримав його за плечі, а був він неймовірно дужий. Значно дужчий, ніж пес.
— Ми зараз підемо в поліцію і все пояснимо! — вигукнув водій.
— Завтра,— сказав пес— Зараз я мушу йти додому, щоб нагодувати й погладити дітей. І взагалі поліція виринула дуже невчасно для мене.
Але водій не зважив ні на перше, ні на друге. Він виштовхнув пса з крамниці, і той хоч-не-хоч мусив піти з ним.
Підштовхуючи перед себе пса, водій спускався вулицею. На перехресті, біля світлофора, їм зустрівся ведмідь. Він тримав під передньою лапою грубу книжку і мав задоволений вигляд.
— Друже,— вигукнув він,— тепер я в курсі справи! — Він постукав по грубій книжці.— Тут написано про виховання котів геть усе — Потім поглянув на водія — Це твій друг? — запитав він.
— Скорше ні,— промурмотів пес— Я мушу йти з ним у поліцію.
— Він мій свідок,— сказав водій — Я ніяк не збагну, чому він не хоче йти в поліцію. Адже це громадянський обов'язок
— Цілком з вами згоден,— сказав ведмідь і крадькома підморгнув псові.— Я супроводжуватиму вас, аби цей вертихвіст не чкурнув від вас знову.
Ведмідь, пес і водій пішли до поліційного відділку. Коли вони дійшли до перехрестя, ведмідь підставив водієві лапу. Водій перечепився, і його руки зісковзнули з плечей пса, і той дременув щодуху, а ведмідь услід за ним. Поки водій звівся на ноги, пес із ведмедем зникли за найближчим рогом і, висолопивши язики, погнали до будинку вдови Ольги.
— От чортівня! — захекано вилаявся ведмідь.— У житті, аби сповнити свій обов'язок, доводиться бути інколи доволі огидним. Сподіваюся, любий друже, ти знаєш, що я зовсім не відчував приємності, підставляючи ногу безневинному водієві. Це я зробив лише з дружнього обов'язку.
Пес нічого не відповів йому, він засапався, ледве переводив подих і не міг говорити.
— А що ж робити далі? — спитав пес, коли вони вже сиділи у світлиці вдови Ольги і відсапувалися.
— Та що ж як не забиратися геть з міста,— відповів ведмідь.— Тут земля горітиме у тебе під ногами!
— А мої вихованці? — сказав пес.
— Мені справа видається такою,— мовив ведмідь і почухав живота— У книжці про котяче виховання написано, що дітям найкраще з тими, кого вони знають від народження. Батьки-опікуни — лише вимушений захід. А ми проти вимушених заходів.