Пес заснув і проспав цілий недільний день і цілу ніч. Прокинувся він у понеділок перед обідом і здивувався, що й досі живий. Він більше не кашляв і не чхав. Спина йому також більше не боліла. І голова вже не горіла, й до туалету більше не було потреби мчати.
"Отже, я й цього разу вичухався,— подумки сказав пес— Було б найкраще зараз устати й піти геть з лікарні". Але ж він не мав при собі одягу. На ньому була лише нічна сорочка, в яку його одягла вдова Ольга. А йти в нічній сорочці містом серед дня, коли тебе розшукує поліція, зовсім нерозумно.
Коли сіамська кішка принесла сніданок — ромашковий чай без цукру і сухарі без масла, пес мовив до неї:
— Красно дякую, що вилікували мене, люба сестро. Будь ласка, передайте панові лікарю мої найкращі вітання. Будьте такі ласкаві, зателефонуйте ведмедеві до вдови Ольги, нехай він принесе мої л ахи.
— Постривайте! — вигукнула сіамська кішка — Чому такий поспіх? Чи ми вже одужали, скаже нам дядечко лікар — Вона погладила пса по щоках і вибігла з палати.
Пес гриз сухаря, запиваючи чаєм, і при цьому розмірковував, чому він ще живий. А був він дуже тямущий, тому швидко прийшов до висновку; "Я ще живий, бо лікарня — це місце, де не тільки помирають. Лікарня — це місце, де також повертають здоров'я".
А перегодя пес подумав ще про дещо. Він зробив висновок, що лікарня — дуже добра схованка для тих, кого розшукує поліція. "У лікарняному ліжку,— сказав сам до себе пес, — поліція, звичайно, не шукатиме удаваного вчителя. Отже, якийсь час я ще буду "хворий"!"
Пес струсив кілька хлібних крихт із шерсті, зручно лігу ліжку й заплющив очі. Йому захотілося трішки погортати свою мозкову фототеку, щоб помилуватися хмарами. Та раптом до палати ввійшла сіамська кішка, яка тягла за собою лікарняний візок.
— А зараз ми зробимо повне обстеження,— вигукнула вона.
Пес устав з ліжка. Він міг би просто сплигнути, але подумав: "Хто хоче вдавати себе ще трохи хворим, тому зовсім не пасує бути жвавим". Пес сів у візок, і сіамська кішка возила його по всій лікарні. Вони зупинялись у кожному відділенні. В одному з них просвічували, в другому — обслухали, в третьому — обміряли і зважили. В одному з відділень оглядали його очі, в іншому — язика і шию. Було вже за обід, коли сіамська кішка прикотила пса до палати.
Він дуже зголоднів, але подумав: "У хворого пса немає апетиту!" Тому й не поскаржився сіамській кішці, коли та принесла йому чашку чаю і два сухарики. Він сподівався на ведмедя і вдову Ольгу. Був цілком певен, що вони обоє відвідають його і принесуть ковбаси. (Коли пес відвідував хворого у лікарні, він щоразу приносив йому ковбасу).
У призначений для відвідин час прийшли ведмідь і вдова Ольга. Вдова Ольга принесла псові великий різнобарвний букет.
— Щоб стало затишніше в палаті,— мовила вона. Ведмідь приніс псові грубезну книжку веселих історій.
— Щоб мав з чого сміятися,— мовив він.
Пес був гірко розчарований, але не показував цього. Вічливий пес не обмовиться, що подарунки йому немилі і що він сподівався дечого цілком іншого. Проте перегодя, коли ведмідь і вдова Ольга стали збиратися в дорогу, пообіцявши прийти наступного дня, і запитали, що принести йому завтра, пес признався:
— Здоровенне кільце ковбаси, будь ласка!
— Ковбаси?! — спантеличено вигукнула вдова Ольга.— Але ж, голубе мій, ви на суворій дієті. Для вас ковбаса — отрута!
Такої ж думки був і ведмідь.
— Матимеш ковбасу лише тоді, коли лікар дозволить,— ствердив він.
Ввечері пес отримав від сіамської кішки знову два сухарики. А замість ромашкового чаю вона дала йому крихітну баночку з яблучним мусом.
— Бажаєте ще чогось? — спитала вона.
— Сестро, мені дуже бурчить у животі,— несміливо мовив пес.
— Якщо вам бурчить у животі, ви невдовзі одужаєте,— сказала сіамська кішка.— Незабаром ми зможемо піти додому!
— Ох, ні,— похопився пес,— я просто обмовився. Бурчить не в животі, а в голові.
— Бурчить у голові? — здивувалась сіамська кішка.
— Між вухами,— уточнив пес,— десь дуже глибоко.
Сіамська кішка дістала з кишені фартуха кулькову ручку і щось нашкрябала на аркуші, пришпиленому до бильця ліжка в ногах пса.
Потім сказала йому "на добраніч" і вийшла з палати. Пес підхопився, щоб прочитати, що написала на лікарняному аркуші сіамська кішка. Там було написано: "Болісне бурчання у верхній частині черепа!"
Пес хотів був знову лягти в ліжко, але почув тихий шурхіт і деренчання в коридорі. А гострим нюхом відчув також пахощі м'яса. Він подумав: "Кішка роздає вечерю". Пес так скучив за м'ясом, що йому враз натекло повний рот слини. Він підкрався до дверей, прочинив їх трішки і виглянув у коридор. Саме перед його дверима стояв візок, а на ньому — купа тарілок, горщик із м'ясом, яке парувало, і підставка з ножами й виделками.
Пахощі м'яса так сильно били псові у ніс, аж слина з рота потекла. Пес прочинив двері ширше й пробіг очима туди-сюди по коридору. Жодної душі! Тільки із сусідньої кімнати чувся голос сіамської кішки. Кішка примовляла: "Але ж нам треба їстоньки! Хутенько розтуляємо рота і даємо себе погодувати".
Пес розчинив двері навстіж, скочив до візка, вхопив тарілку, вщерть наповнив її м'ясом, миттю спорожнив, вилизав до блиску і знову поставив на візок. У животі йому більше не бурчало. Він чкурнув до своєї палати, ліг у ліжко й, задоволений, заснув.
Наступного дня, відразу після сніданку — чаю з сухарями, в палату до пса прийшло троє лікарів. Товстезний, худющий і нормальний.
Товстезний почав:
— Пане пацієнте, ми маємо дані вашого обстеження. Ви знову цілком здорові.
Худющий застеріг:
— Ваші міжхребетові хрящі трохи спрацювалися. Уникайте вогкості й холоду.
Нормальний порадив:
— А щоб вас обминав поганий кашель, вдихайте носом, а видихайте ротом.
Товстезний додав:
— Заради живота вашого радив би вам витримати ще чотири тижні дієти.
Худющий промовив:
— Тож бажаємо вам великого щастя на подальшій життєвій дорозі!
— Стривайте-но! — вигукнув нормальний — Що ж тут у нас написано? — Він утупився у лікарняний аркуш — "Болісне бурчання у верхній частині черепа!",— прочитав він своїм двом колегам.
— Де, де? — перепитав товстезний.