Первоцвіт (збірка)

Страница 9 из 10

Бурбело Александра

Світ безмежний сяє, як на свято,

Грає жаром радості й добра.

Де іще краси такої взяти?

Це ж для неї – осені пора!

Все мов одмінилося навколо.

Сонце задивилося згори –

Спочиває працьовите поле,

Золотіють листом явори.

Барви української природи

Ваблять і чарують повсякчас

Все в гармонії, нема незгоди.

Осінь учить мудрості всіх нас.

Щоб любили землю, як святиню,

У нерукотворному цвіту –

І небес високих стрічку синю,

І осінню радість золоту.

Свiтанок

Світанок. Гілка золота

Ледь-ледь погойдує синицю.

Снігів срібляста чистота

Білявих хмар рум’яні лиця.

Мій слід блакитний на снігу.

Земля – немов нова планета,

Перед якою всі в боргу –

І математики, й поети.

Лелека

У червоних чобітках,

Білій кожушинці

Походжає диво-птах

Лугом по стежинці

– Прилетів? Козаче мій!

Антосю-лелеко!

Стільки білих світлих мрій

Ти приніс здалека!

Екваторіальний жар

Струмує в крилятах:

– Прилетів! Для тебе в дар

Ось весна — як свято.

– В чорній Африці бував,

А білим зостався …

– Я ж там тільки гостював, –

Лелека озвався –

На підсніжник схожий я

Віддавна й донині

Розцвіта душа моя

Лише в Україні!

Подвиг Богуна

То достеменно, що козацького я роду,

Із тих країв, де Буг між берегів

Несе свою м’яку зелену воду

У тінях скель і зелені гаїв.

Над Бугом Вінниця, де жителі, нівроку,

З пра-, пра-, пра-, прадіда ведуть козацький рід,

А української історії уроки

Навік лишили незгладимий слід.

Пам’ятний знак на скелі, на Кумбарах.

Іван Богун тут славно воював.

Він спуску не давав ні туркам, ні татарам,

І військо польське силою жахав.

Був відчайдушним цей герой кмітливий.

Отож тому в славетному бою

Не тільки богатирську диво-силу,

А ще й вигадливість він виявив свою.

У тисяча шістсот п’ятдесят першім

Далекім році – а була зима –

На Бугові, до глибини промерзлім

(Ту кригу, звісно, кінь не пролама),

Зійшлися в герці тут війська кіннотні.

Та що це? Мов тікають козаки...

Кіннота польська мчить невідворотно

На міцний лід підступної ріки

Соломою прикриті ополонки

Ураз зяйнули жахом глибини.

Лютнева крига заскрипіла тонко,

І Речі Посполитої сини

Погинули у темних водах Бугу –

Його Богун, бач, взяв за вояка.

Довірився він річці, наче другу,

І слава про ту битву не змовка.

Отож, тут воював герой Богун,

Де нині шум ріки й зелених рун.

Як Буг, що з плином часу не змілів,

В серцях нащадків – слава козаків!

Про праслов’янськi божества

Ще порядкує Коляда,

Рівняючи ярки снігами.

Пора ж весняна, золота,

Як кажуть, вже не за горами.

Почуєте синиці спів

На гілці вишні на осонні,

То зрозумієте без слів:

Ярилові права – законні.

Права на сонячне тепло,

На лагідні весняні квіти,

М’яке, мов килимок, зело

І на жаринь нового літа.

Казка про вiрш

Край ріки у квіточці дзвіночка,

Де метелик вишивав сорочку,

В квітці із небесної блакиті

Віршик, як рибалка, кинув сіті.

Бабиного літа павутинки

Восени збирать було не ліньки,

А тепер ось хоче він зловити

Те, на що багате тепле літо:

Відблиски росинок – намистинок

І смарагдові відтінки у травинок,

Барви цвіту, радощі ромашки,

Мелодійність пісеньки у пташки.

А зимою у мороз, завію

Оцей віршик кожного зігріє.

Казка

Казка добра і цікава

Її читають кіт і гава

І ведмедик, борсучок

Ласі теж до казочок.

Тож, казки вони читають

І чимало уже знають:

Про курочку Рябу,

Про царівну-жабу,

Про Колобка і хитру лисицю,

Про гусей-лебедів і їхню сестрицю,

Про вовка і сім козеняток

Та інші казки для маляток ...

Отож, їм цікаво казку читати,

З нею ж бо любо світ пізнавати.

Щастя

Я чекаю щастя, наче літа –

Тільки б не розхлюпати тепло, –

Щоб у слово перелить зуміти

Радість, яка губить всяке зло.

Усмішки, як сонячне проміння,

Будять віру в дивосвіт добра.

Ось ще трохи праці і терпіння,

То й настане радощів пора.

Вiдлига

Перша відлига –

вісник весни.

Мокра прозорість

в гілках бузини,

У вітах калини

застигли краплини –

Сльози мовчазних снігів,

щирість без слів.

Легенда про силу щастя

Усміхнулась матінка-земля –

Геєю назвали древні греки.

Ото ж, Персефону-немовля

Принесли до матері лелеки.

В радості зігріла світ теплом,

Ще й достатку від душі вділила.

Й досі щастя бореться зі злом,

І від Геї в щастя божа сила.

Скарб

Світ добра і цвіт його веселий

Пізнаю я у людських очах.

Обійди усі міста і села,

Облети їх, мов казковий птах –

Доброта – чеснота України.

Скарб у серці кожної людини.

Слiди Тараса

Іду стежиною Черкаської землі,

Щоб поклонитися слідам Тараса.

Десь поміж трав сховалися малі,

Дитячі ще – країв оцих окраса.

Отут дитям же він ягнята пас,

Чужі ягнята на чужому полі.

А звався бунтівник, або ж Тарас.

І таки правда: не скорився долі!

А то сидів собі у бур’яні

І списував Сковороду тихенько.

Притихло поле, наче уві сні, –

Так билося поетове серденько.

Колись гайнув шукати тих стовпів,

Що підпирають небо над землею.

Щаслива мережа його слідів

Цвіте над Україною зорею.

Вербичка

Маю подругу вербичку –

Мов дівчатко, вербеня –

Сині очі, круглі щічки.

Зустрічаємось щодня.

І жартуємо доволі

Край веселої ріки,

Що аж заздрять нам тополі –

Теж би грались залюбки.

Та дорослість заважає –

Бачиш, виросли які!

Але з них пушинок зграї

З нами бавляться легкі.

Ще й калина білим цвітом

Посміхається до нас.

Вербенятам, усім дітям

І пушинкам – в добрий час!

Гiлочка

Долонькою на долоньку –

Торкнулася листя клена

Й затримала його доньку –

Гілочку ясно-зелену.

Ще зовсім вона маленька.

Із кучериків-листочків

Для неї веснонька-ненька

Пошила м’яку сорочку.

Татусь-клен узяв за ручку,

Повів до бабусі-неба,

Щоб пораділа за внучку,

Бо жити ж сім’єю треба.

Всміхнулася Україна:

Велика у неї родина!

Слiпий дощик

Пливла над полем сміхотлива хмарка

І жартувала з сонцем залюбки.

Аж бачить, внизу дівчинка Одарка

Із лійки поливає огірки.

Регоче хмарка – на очах сльозинки,

Сміється сонце, капають дощинки.

Радіє і дівчатко на городі:

– Хоч дощ сліпий, а стане у пригоді.

Вишня Маринки

Достигли вишні-намистинки

В зеленім маєві листків.

Це вишня нашої Маринки –

І зрозуміло все без слів,

Що будуть киселі, компоти,

Варенички і пиріжки.

Адже Мариночка не проти

Усе це їсти залюбки.

Казковий вечiр

Зима. Казкові вечори

Вже починаються так рано.

Ось зірка блимнула згори,

Чи все у нас ошатно вбрано.