Його невдоволення цим дорученням переходило й на безневинну дівчину, яку він мав захистити, і Генрі, зневажливо позираючи на неї, подумки казав собі: "І оце я, добропорядний громадянин Перта, покажуся на вулицях міста зі справжньою королевою старчих?! За цією вирядженою як пава дівкою ходить, либонь, така сама слава, як і за рештою її посестер, і якщо
5 "Бібліотечна книга"
129
чутка про те, нібито я став її лицарем, долетить до Катаріни, я пропав. Краще б уже я кого-небудь убив, хай навіть першого чоловіка в Перті! Ні, присягаю молотом і ковадлом, легше було б і справді порішити чоловіка, якби він сам довів мене до цього, ніж тягати за собою по місту таку волоцюжку!"
Луїза, певно, здогадалася, що тривожить душу її проводиреві, бо, глянувши на нього, несміливо, затинаючись, почала:
— Шановний пане, чи не ліпше мені зайти на хвилину до цієї каплички і вдягти там накидку?
— Авжеж, голубко, це ти непогано придумала! — відказав зброяр.
Але втрутився чернець — він підніс палець на знак заборони.
— Каплиця святого Медокса — не вбиральня, де можуть перевдягатись усякі мандрівні штукарі та мартопляси. Зараз я покажу тобі одну комірчину, там краще місце, для таких, як ти.
Бідна дівчина покірно схилила голову й, глибоко пригнічена своїм принизливим становищем, відійшла від дверей каплиці, поріг якої щойно хотіла була переступити. Маленький спанієль, здавалося, з вигляду й поведінки своєї господині зрозумів, що в цьому святому місці обоє вони непрохані, безправні гості; поопускавши вуха, волочачи по камінних плитах хвоста, песик нишком тюпав услід за Луїзою.
Чернець, не спиняючись, вів їх далі. Вони спустилися широкими сходами вниз і пішли лабіринтом тьмяно освітлених підземних переходів. Минаючи невисокі склепінчасті двері, чернець обернувся і тим самим суворим, що й раніше, голосом сказав до Луїзи:
— Ось, дочко глупоти, оце твоя перевдягальня. Тут уже багато грішників до тебе наскладали свою одіж.
Слухняно й боязко підкорившись легкому помаху руки, Луїза штовхнула двері, але тут-таки злякано сахнулася назад. То був склеп, наполовину закиданий висхлими черепами та кістьми.
— Мені страшно там перевдягатися... самій... Та якщо ви наказуєте, отче, я виконаю вашу волю.
— Знай, дитя марноти: останки, які ти бачиш,— лише тлінне одіння тих, хто за живота шукав земних утіх а чи розкошував ними. Те саме буде й з тобою, хоч скільки притупуй та витанцьовуй, бренчи на струнах та виспівуй! З тобою і всіма твоїми слугами грішної розпусти! Всі ви станете, мов" оці нещасні кості, на які тобі з твоєю марною вередливістю навіть жаско, бридко дивитися!
— Ні, це не марна вередливість, велебний отче,— відказала мандрівна співачка.— Бог свідок, я шаную спокій цих нещасних побілілих мощей, і якби я могла розпростертися на них, не ско*
ївши гріха обернутись на такий самий прах, я віддала б цій купі останків перевагу перед найрозкішнішим, найм'якшим ложем у Шотландії і обрала б її місцем свого вічного спочинку.
— Терпи і йди далі,— промовив чернець уже не так суворо.— Жнець не повинен кидати серпа, поки сонце не схилиться додолу й не дасть знати, що денний труд завершено.
Вони рушили далі. У кінці довгої галереї брат Кіпріан відчинив двері невеличкої кімнати чи, може, каплиці — її прикрашало розп'яття, перед яким горіли чотири лампади. Всі троє схилили голови й перехрестилися. Потім чернець, показуючи на розп'яття, спитав у Луїзи:
— Що означає цей симвод?
— Що Всевишній закликає підійти праведника й грішника.
— Це правда, якщо грішник спокутував свій гріх,— промовив чернець, і голос його пролунав вочевидь лагідніше.— Тут ти можеш переодягнутися в дорогу.
Луїза пробула в каплиці кілька хвилин і вийшла, щільно загорнувшись у сіру накидку з грубої матерії. Дещо зі свого строкатого вбрання вона встигла скинути й покласти до кошика, в якому досі лежала її щоденна одежа.
Відразу по тому чернець відімкнув двері, що вели на волю. Всі троє ступили в сад, який оточував домініканський монастир.
— Південні ворота тільки на засуві, вийдете крізь них — вас там ніхто не побачить,— сказав чернець.— Благословляю тебе, сину мій! Благословляю і тебе, нещасне дитя! Хай згадка про місце, де ти скинула свою одіж, остереже тебе, коли ти знов намислиш її вдягти!
— Ох, отче! — зітхнула Луїза.— Якби бідна чужоземка могла прогодувати себе якимось пристойнішим чином, то навряд чи їй захотілося б знов братись за своє негідне ремесло. Але...
Але чернець уже зник, та й самі двері, крізь які співачка щойно вийшла на волю, теж ніби щезли, так дивовижно вони були сховані під навислим контрфорсом серед багатих оздоб готичної архітектури.
"Отже, дівчину випустили крізь потайні двері! — подумав Генрі.— Не доведи господи, щоб крізь них добрі відлюдники ще й впускали жінок! А це, видко, зручненьке місце для таких ігрищ у піжмурки... Та що мені робити далі? Треба якомога скоріше знайти для співачки безпечний притулок і спекатися її. Хай там що у неї в душі, але на вигляд вона досить скромна — особливо тепер, коли перевдяглася в пристойну одіж,— і навряд чи заслуговує ставлення, яке до неї виявили б дикуни з Галло-вея або отой чортів легіон із Лідделла!"
Луїза стояла й ніби чекала, куди її поведе зброяр. Собачка, вибравшись нарешті з темного підземелля на свіже повітря, ша-
5*
131
лено ганяв підстрибом по алеях, наскакував на господиню і навіть крутився, хоч і трохи боязко, в ногах у Сміта, намагаючись показати йому свою радість і запобігти його прихильності.
— Ану сядь, Шарло," сядь! — гримнула дівчина.— Раденький, що вибрався на світ божий? Та де ми з тобою ночуватимемо, бідний мій Шарло?
— А тепер, панночко,— промовив зброяр — не грубо, бо це було не в його натурі, однак досить різко, як людина, що прагне скоріше покінчити з прикрою справою,— куди веде ваш шлях?
Луїза втупила очі в землю й мовчала. Коли Сміт запитав удруге, куди її вести, дівчина знов опустила погляд і сказала, що й сама не знає.
— Ну гаразд,— мовив Генрі,.— я все розумію... Сам колись був добрий шибайголова... Гуляка був хоч куди!.. Але давай побалакаємо відверто. Щодо мене, то я вже багато-багато місяців живу зовсім іншим життям. Отож, рибонько, нам з тобою ліпше розійтися в різні боки раніше, ніж така, як ти, спритна красуня сама відпускає від себе... гожого хлопця!..