г Крістел Крофтенгрі — вигаданий автор багатьох історичних творів, від імені якого В. Скотт пише й цей роман, нібито залишаючи собі тільки роль видавця.
Тепер вам, мабуть, зрозуміло, чому я, міркуючи, як розважити шановних читачів, почав свою розповідь з опису яскравої місцевості, що так палко вразила мою хлопчачу уяву. Як ото, бува, господиня собі гадає, ніби гарний китайський порцелян поліпшить аромат нікудишнього чаю, так і я сподіваюся враженнями від тої картини загладити вади цього твору *.
Я хочу почати з часів, багато давніших, ніж ті, за яких відбувалися щойно згадані мною видатні історичні події. Бо все, про що я маю розповісти, сталося в останні роки XIV сторіччя.^Скіпетр Шотландії тоді тримав у благородній, проте кволій руці Джон Стюарт, який, зійшовши на трон, узяв собі ім'я Роберт Третій.|
РОЗДІЛ п
Вона не леді — дівчина проста, та серце ніжне і м'які вуста.
Драйден
Так, Перт, як уже сказано, пишався своєю надзвичайно чарівною природою. Та школи не бракувало в ньому й іншої краси, куди привабливішої, хоч і не такої довговічної. Називатися "Пертською Красунею" споконвіку означало високе визнання*, і, щоб його здобути, треба було мати справді неабияку вроду, бо дівчат, гідних такого завидного титулу, в місті було дуже багато, А за феодальних часів, до яких ми хочемо привернути увагу читача, жіноча краса цінувалася значно вище, ніж пізніше, коли ідеї лицарства стали помітно загасати. У давніх рицарів кохання до жінки вважалося своєрідним узаконеним ідолопоклонством, і порівнятися з ним пристрастю могла тільки любов до Всевишнього, та й то лиш у приписах та канонах, бо в житті таке траплялося рідко, Імена бога й коханої жінки вимовлялися звично, одним подихом, а відданість прекрасній статі була обов'язковою,— так само беззастережно, як і служіння небесам,— для кожного, хто прагнув сподобитися честі стати рицарем. У ту пору влада краси була майже безмежна і могла піднести дівчину простого звання до найвищого вельможі.
1 Крістел Крофтенгрі висловлює тут почуття, подібні до тих, які відчував і я, наскільки їх пам'ятаю після стількох років. У багатьох листах з Перт-шіру люди мені пишуть, що в іменах я припустився дрібних помилок. Та безперечно одне: загальне враження від дблини Тею і давнього міста Перта, яке гордо підносить сиве своє чоло серед зелених пасовищ над осяйними водами величної шотландської річки, і досі таке яскраве, що виправдало б і ще палкіші вислови, ніж ті, які знайшлися в містера Крофтенгрі. Серпень 1331 р. {Прим, ает.) У цьому виданні деякі примітки В. Скотта подано скорочено, інші, менш важливі, випущено зовсім (ред.).
Ще свіжа була пам'ять про те, як при попереднику Роберта Третього сама тільки краса дозволила особі низького походження і сумнівної моралі розділити з монархом шотландський трон І багато жінок, не таких спритних чи не таких щасливих, досягали високого становища, почавши саме наложницями,— на ті часи це не вважалося ганьбою і не осуджувалось. Такі приклади могли засліпити й дівчину вищого стану, ніж Катаріна, або Кет, Главер, яку всі визнавали першою красунею з-поміж дівчат у місті та його околицях. Слава Пертської Красуні приваблювала до неї погляди багатьох юних кавалерів з королівського двору, коли цей, бувало, ставав на постій у Перті чи десь поблизу. Навіть більше — не один вельможний дворянин, який часто відзначався хоробрими рицарськими подвигами, так намагався по-величатись поставою у сідлі, проїжджаючи повз вікна старого Саймона Главера на Кувреф'ю-стріт, або ще Керф'ю-стріт, тобто ^ вулиці Вечірнього дзвону, як не хизувався б і на турнірі, де його мистецтво спостерігали найшляхетніші дами Шотландії. У Але дочка Главера 2-рукавичника (Катарінин батько, Саймон, як було заведено за тих давніх часів серед городян та ремісників, дістав прізвище від свого ремесла) і не думала зважати на залицяння отих щедрих на солодкі слова високородних женихів. І хоч дівчина була, певно, й не зовсім байдужа до своєї вроди, одначе і в пани, видко, не пнулася — воца мріяла тільки завоювати серце одного з тих, хто був їй рівня/Правда, таку красу, як у Катаріни, ми називаємо скоріше душевною, ніж звичайною дівочою, однак попри с5воє добре серце та щиру вдачу дочка рукавичника здавалася швидше замкнутою, ніж веселою, навіть у товаристві людей простих А та ревність, з якою вона дбала про своє благочестя, наводила багато кого на думку, що Катаріна Главер живе з потаємним бажанням відійти від світу і поховати себе в монастирській келії. Проте на таку жертву, навіть якби Катаріна про неї й подумувала, її батько — а він був, це всі знали, чоловік заможний і дітей більш не мав — навряд чи згодився б.
1 Давид Другий після смерті дружини, королеви Джейн, узяв шлюб із своєю утриманкою, "дебелою молодицею Катаріною Лоджі". Та скоро він за це пошкодував і надумав розлучитись. Але папа римський, сам прагнучи засягти ласки нової королеви, став на її бік. Щодо наступного покоління, то Боецій (Вое цій Аніцій Манлій Северін — бл. 480—524 — християнський філософ і римський державний діяч. Прим, перекл.) нам розповідає: "...король Роберт (Другий), одружившися з дочкою графа Россі, мав при ній заступницею Елізабет Мур (із Рауаллана). На третьому році королювання Роберта його дружина, королева Юфама, померла, і він, з любові до дітей колишньої своєї наложниці Елізабет, одразу взяв її собі за жінку..."
Роберт Третій був сином Еліаабет Мур (прим. авт.).
2 Англ. glover означав "рукавичник", "продавець рукавиць".
А от стримане ставлення першої красуні Перта до залицянь придворних кавалерів старий Главер цілком схвалював.
— Нехай собі запобігають! — казав він.— Нехай, дочко, запобігають оті дамські догідники! Хай гарцюють на конях, брязкають острогами, хваляться своїми плюмажами та пещеними вусами. Ми їм не рівня, і з ними родичатися нам не гоже. Завтра день святого Валентина, коли кожна пташка вибирає собі пару. Але ти не побачиш, щоб коноплянка спарувалася з яструбом-перепелятником абэ вільшанка — з коршаком. Мій батько був чесним громадянином Перта і тримав у руці голку не згірщ од мене. Та коли до брами нашого славного міста підступала війна, ми відкладали й голки, й нитки, й замшу, діставали з темного закутка добрий шолом та щит і брали з стіни над каміном довгого списа. Скажи, ти пригадуєш такий день, коли провост1 скликав ополчення, а мій батько чи я не пішли? Отак ми й жили, доню моя: працювали, щоб заробити свій хліб, і воювали, щоб боронити своє життя. Не хочу я зятя, який собі гадатиме, буцімто він кращий за мене. А щодо лордів та рицарів, то, сподіваюся, ти запам'ятаєш навік: ти стоїш надто низько, щоб стати одному з них законною дружиною, і надто високо, щоб стати їм утриманкою. А тепер, доню, кидай роботу, бо завтра святий день і нам пора збиратися до церкви. Помолімося, щоб господь бог послав тобі завтра доброго Валентина.