1 Тін-еган, або "нейдфайр*, дослівно означав "вимушений вогонь". У цілком темному домі двоє чоловіків, тручи дерево об дерево, добувають вогонь і розкладають багаття, яке нібито мав очисну силу (прим. авт.).
що там тобі буде дуже весело: герцогиня Марджорі Ротсейська нещасна, а отже, й дратівлива жінка, гордовита й вередлива. Вона розуміє, що вже не дуже приваблива, а тому ревниво дивиться на кожну вродливу жінку. Зате герцогиня вірна своєму слову і шляхетна душею. Вона скинула б у замковий рів і прелата, й самого папу, якби ті прийшли по когось із тих, кого вона взяла під своє заступництво. Отож ти будеш там у цілковитій безпеці, хоч, може, тобі й бракуватиме розваг.
— На більше я й не можу сподіватися,— відповіла Катаріна.— І я якнайщиріше вдячна тому, хто ласкаво дбає про таке високе заступництво для мене. Якщо герцогиня буде гордовита, я згадаю, що вона — з роду Дугласів і має право пищатися більше від будь-кого смертного; коли вона буде дратівлива, я скажу собі, що вона нещасна, а якщо вона буде надміру вередлива, я не забуду, що вона — моя покровителька. Не турбуйтеся про мене після того, мілорде, як віддасте під опіку високородної леді... Але бідний мій батько!.. Як йому житиметься серед тих диких і небезпечних людей?!
— Не думай про це, Катаріно,— промовив Главер.— За свій вік я стільки надивився на тартан та броги, що тепер мені здається, ніби сам носив їх ціле життя. Боюсь я тільки одного: щоб вирішальний бій не відбувся раніше, ніж я зможу покинути той край. Якщо клан Кугілів зазнає поразки, загибель моїх господарів означатиме й мою загибель.
— Про це ми подумаємо заздалегідь,— мовив сер Патрік.— Покладися на мене, я про тебе подбаю... Але як ти гадаєш, котрий із кланів переможе?
— Правду кажучи, мілорде провост, я гадаю, що клан Хат-танів зазнає поразки. Ті дев'ять лісових велетів становлять мало не третину загону, згуртованого довкола вождя клану Кугілів, і всі вони — грізні воїни.
— А твій колишній учень — він їм рівня, як ти гадаєш?
— Хлопець гарячий, мов вогонь, сер Патрік,— відповів Главер.— Але хиткий, мов вода. Та якщо він зостанеться живий* то колись, думаю, стане хоробрим воїном.
— А поки що в ньому дається взнаки молоко білої лані, еге ж, Саймоне?
— У нього ще мало досвіду, мілорде^— відповів рукавичник.— А такому відважному воякові, як ви, не треба пояснювати, що спершу треба призвичаїтися до небезпеки, а вже тоді можна й нехтувати нею, як ото обридлою подругою.
За такими розмовами вони й не помітили, як під'їхали до замку Кінфонс, де батько з дочкою, трохи перепочивши, мали попрощатися і вирушити далі — кожне до свого пристанища. Аж тепер, бачачи, що стривожений за неї батько зовсім забув про свого товариша, Катаріна вперше, ніби ненароком, зронила ім'я Генрі Гоу.
— Ай правда, правда! — підхопив батько.— Треба сповістити його про наші наміри!
— Я зроблю це сам,— сказав сер Патрік Чертеріс— Гінцеві л цю справу не довірю і листа теж не посилатиму, бо навіть якби я вмів написати, то навряд чи Генрі зуміє прочитати. Доведеться йому поки що похвилюватись, а завтра я знайду часину поїхати в Перт і розкажу йому про ваші плани.
Настав час прощатися. То була гірка хвилина. Але старий городянин завдяки своїй мужній вдачі, а Катаріна — своїй покорі перед волею Всевишнього пережили цю хвилину легше, ніж можна було сподіватися. Сер Патрік квапив свого гостя, хоч і досить чемно, від'їздити. Рицар був такий добрий, що навіть запропонував Саймонові позичити кілька золотих монет, а за часів, коли золото було такою дивовижею, цей жест означав увагу nés plus ultra 1. Однак Главер запевнив сера Патріка, що має грогці про запас, і, повернувши коня на північний захід, пустився в свої далекі мандри. Не менш шанобливо повівся рицар і з вродливою гостею. Спочатку її залишили під опікою дуеньї 2, що вела в замку господарство, проте Катаріні довелося ще на кілька днів затриматися в Кінфонсі через усілякі перешкоди та зволікання з боку тейського човняра на ім'я Кітт Хеншо, якому провост дуже довіряв і турботам якого вирішив припоручити Пертську Красуню.
Отак батько з дочкою розлучилися в годину великої небезпеки і скрути. Вони ще не здогадувались про нові прикрі обставини, що, здавалося б, мали вбити їхню останню надію на порятунок.
РОЗДІЛ XXVII
— Тут Остін рук доклав.
— Невже ж?
Хай і мені він зробить те ж. Дж. Чосер, *Кентерберійські оповідки*. Пролог
Розповідаючи далі, нам краще буде вирушити за Саймоном Гла-вером. Ми не ставимо собі за мету чітко окреслити географічні межі володінь двох —ворогуючих кланів, тим більше, що не вказують їх напевно й історики, які залишили нам описи тієї вікопомної чвари. Досить буде зауважити, що клан Хаттанів займав
1 Таку, що далі нікуди (лат.).
2 Дуенья — літня жінка-вихователька, гувернантка.
величезні землі, зокрема й графства Кейтенс та Сатерленд, і на чолі його стояв могутній граф Сатерлендський,— він носив тоді ім'я Мор-ар-Хат !. Цю загальну назву мав і союз, в якому об'єдналися Кіти, Гани, Сінклери та інші могутні роди й клани. Однак ще не всі вони були втягнуті в ту чвару; з боку клану Хаттанів вона охоплювала тільки гористі краї Пертшір та Інвернесшір, які становили велику частину території, званої Північно-Східною Гірською Країною. Добре відомо, що два великі роди — Мак-Ферсо-ни та Мак-Інтоші (вони належали до клану Хаттанів поза всяким сумнівом) — досі сперечаються про те, чий вождь очолював цю баденохську парость їхнього союзу. Річ у тім, що обидва вожді в глибоку давнину прибрали собі звання ватага клану Хаттанів. Non nostrum est2... Очевидно одне: весь союз був об'єднаний навколо Баденоха, й він був утягнений у чвару, що про неї тут ідеться.
Про другий союз племен, клан Кугілів, ми знаємо ще менше,— з причин, які стануть зрозумілі далі. Дехто з дослідників ототожнює Кугілів з численним і могутнім кланом Мак-Кеїв. Якщо таке твердження має достатньо підстав,— а це досить сумнівно,— то клан Мак-Кеїв мав переселитися після королювання Роберта Третього на нові, значно віддаленіші землі, оскільки в наш час ми знаходимо їх (як клан) на крайній півночі Шотландії, у графствах Росс та Сатерленд 3. Отож ми не можемо, як нам хотілося б, визначити напевно, географію дії нашої розповіді. Досить буде сказати, що Главер, вирушивши на північний захід, цілий день їхав до краю Бредолбанів; звідти він мав намір дістатися до укріпленого замку, де Гілкріст Мак-Аян, батько його колишнього учня і ватаг Кугілів, звичайно стояв двором^ додержуючись у всьому варварської розкоші, як і належало особі такого високого сану.