Де їх чекають муки найжорстокіші
І за нахабство, й за безбожні помисли
Всіх тих, які, в Елладу впавши, зважились
Палити храми, красти божі статуї,
Там вівтарі розбито, а зображення
Безсмертних із підніжжя — в пил повергнуті.
За зло, що натворили,— зла не меншого
Судилось їм зазнати. Дно їх мук і бід
Іще не проглядає, ще їх більшає.
Так щедро спис дорійський узливатиме
Криваву жертву в битві під Платеями.
І ряд могил безмовних аж до третього
Коліна людям очі привертатимуть
Як осторога смертним од зухвалості:
Вона, розрісшись, тут же й запишається
Колоссям шалу — горе, хто пожне його!
Ту їхню кару ненастанно бачачи,
І про Елладу, й про Афіни згадуйте.
В своєму щасті на чуже позаздрившись,
Утратите, захланні, весь достаток свій.
Бо тим, що загордились, не уникнути
Покари, що суворий Зевс відмірює.
Тож мого сина, Ксеркса нерозважного,
Прошу вас, напоумте, хай не сміє він
Зухвальством ображати небожителів.
Ти ж, мати сивочола, дорога йому,
В палац вернувшись, щонайкраще винеси
Вбрання для свого сина: у розпуці він
Порвав на собі одяг — лахмани одні
Тепер висять на ньому різноколірні.
Розумним, теплим словом заспокій його:
Я знаю, лиш тебе він ладен вислухать,
Мені ж у млу підземну відійти пора.
Прощайте, сивочолі! Але й в тузі ви
Душі вділяйте втіху — дня супутницю,
По смерті вже й багатство не потрібне їй.
(Тінь Дарія відходить).
ПРОВІДНИК ХОРУ
Гай-гай! Як важко чути, скільки горя ще
На нині й на майбутнє нам відважено!..
АТОССА
О доле! Скільки горя навалилося
На. мене! Та найбільше нині те гнітить,
Що син мій — чи не сором? — повертається
В лахміттях жалюгідних, мов жебрак який.
Піду ж додому й, підшукавши гарний там
Убір для нього, вийду сина стрінути:
Чи ж то від сина в скруті б одвернулась я?
(Відходить).
СТАСИМ ДРУГИЙ
ХОР
Строфа І
Що там казати! Жили ми безжурними,
Звичай шануючи, в краї квітучому
В ті часи, коли
Правив улюблений непереможний владар —
Богоподібний Дарій незлобливий.
Антистрофа І
Військом насамперед ми вирізнялися
Славним. Закони несхитні були тоді
Замість веж для нас.
Воїни з битв, не зазнавши ні втрат, ні біди,
Всі поспішали в отчий дім, щасливі.
Строфа II
Скільки міст він здобув, не ступаючи
Й кроком за Галіс і навіть
Дому не лишав свого.
Також ті, з-над затоки Стрімонської,
Що при фракійських рівнинах
Низку міст заклали,
Антистрофа II
Й ті, що ген за стрімонськими водами
Муром свій край оточили,
Дарію корилися.
Й ті міста, що вздовж Гелли розлогої,
І Пропонтіда глибинна,
Далі — й гирло Понту,
Строфа III
Й острови, що край мисів азійських шумливих
Морем омиті довкіл,-
Славні оливками Лесбос, і Парос, і Хіос,
Самос, Міконос, Наксос,
А з ними ще й Анд рос,
Теиоса ближній сусі.і.
Антистрофа III
Володів островами й відкритого моря:
Лемнос корився йому,
Й острів Ікара, і Родос, і Кнід, і оселі
Кіпру, і Пафос, і Соли,
І перша причина
Наших нещасть — Саламін.
ЕПОД
Також містами в краю Іонійському
Людними — гордістю греків —
Правив силою розуму.
В будь-яку мить міг зібрати загони
Зброєносних бійців —
Воїнство різноплемінне.
Нині ж так повернули безсмертні
Хід подій, що поразка
В битві морській повалила
Всю могутність нашу.
ЕКСОД
Появляється К с е р к с із горсткою воїнів.
КСЕРКС
Гай-гай!..
Горе, горе мені! Що за доля страшна,
Що за лихо неждано звалилось на нас!
Що за демон лихий по-хижацьки впав
На весь перський люд! Як же далі буть?
Підгинаються ноги, спадаю із сил,
Лиш погляну на сивих, похилих людей.
Хай би, Зевсе, і я разом з іншими там,
У бою, розділив
Безпросвітну загибелі долю!
П РОВІДНИК ХОРУ
І тебе, й твого війська, володарю, жаль,
І широкої слави, що в нас розцвіла,
І найкращих бійців,
Що пішли під косу передчасно!
І тужить земля: "Де квіт мій земний?"
Згубив його Ксеркс — подбав, щоб Аїд
Був персами повен: зійшли ж туди
Мужі незліченні — Азії цвіт,
Лучники славні, гуртом тісним
Міріади бійців — кістьми лягли.
Пропало все — і слава, й міць!
Наш Азійський край — о ганьба, ганьба! —
Владарю, впав... на коліна впав!..
Строфа І
І це ж я, це ж я, нещасний,
Батьківщині своїй, землі своїй
Народивсь на біду!
ХОР
Скорботним зойком зустріну тебе,
Лиховісний крик, лихоманний плач,
Маріандінське голосіння,
Тужбу многослізну вчуєш!
Антистрофа І
К С Е Р К С
Вже ж пора, пора тужити!
Дайте волю сльозам! Це ж бог якийсь
Проти мене пішов.
ХОР
Авжеж, оплачу страшний удар,
Що на тебе впав у морськім бою.
Всього краю гострий біль оплачу —
До неба зметну свою тугу!
Строфа II
КСЕРКС
Це Арес іонійський
Потрощив наші судна.
Арес іонійський
Прибережну ниву сумну
Нашим трупом засіяв.
ХОР
Ридай, кричи, про все спитай!
Де розгубив друзів юрбу?
Де вожді твого війська?
Де хоробрий Фарандак?
Де Суз, Пелагон?
Де Псаммій, Дотам, Агдабат?
А де Сусіскан,
Боєць із Екбатани?
Антистрофа II
КСЕРКС
Я покинув загиблих:
їх із суден тірійських
На скелі жбурляла,
На круті саламінські хребти
Закривавлена хвиля.
ХОР
Гай-гай! Гай-гай! Де Фарнух? Де
Славний в бою Аріомард?
Де Севалк, воєвода?
Благородний де Лілей?
Де Мемфіс, Масистр?
Тарібід, Гістехм, Артембар?
. Ну що ж ти на це
Мені сказати можеш?
Строфа III
КСЕРКС
О горе! Горе!
Побачивши древні Афіни,
Прокляте місто,
Всі водночас полягли,
Нещасні, й там
Бавиться ними прибій бурливий.