А що справдилось з того, на що я сподівався? І тепер, коли вже на життя моє починають набігати вечірні тіні, що в мене лишилося свіжішого, дорожчого за спогади про ту вранішню, весняну грозу, що так швидко пролинула?
Але я даремно обмовляю себе. І тоді, у той легковажний, молодий час, я не лишився глухий до сумного голосу, що кликав мене, до врочистого звуку, що долинув до мене з-за могили. Пригадую, за кілька днів після того дня, коли я дізнався про смерть Зінаїди, я сам, з власного непереможного бажання, був при смерті однієї вбогої бабусі, що жила в одному домі з нами. Вкрита лахміттям, на твердих дошках, з мішком під головою, вона трудно і тяжко вмирала. Все життя її минуло в гіркій боротьбі з щоденною нуждою, не бачила вона радості, не куштувала меду щастя — здавалось, як їй не зрадіти смерті, її свободі, її спокою? А тим часом поки її старе тіло ще боролося, поки груди ще болісно здіймалися під холодною як лід рукою, поки не покинули її останні сили, старенька все хрестилась і все шепотіла: "Господи, прости мені гріхи мої",— і тільки з останньою іскрою свідомості зник в її очах вираз жаху перед смертю. І пригадую, що тут, біля одра вбогої бабусі, мені стало страшно за Зінаїду і захотілось помолитися за неї, за батька — і за себе.
Кінець
[1] Тихше! (Франц.)
[2] Авантюристка, шукачка пригод (франц. aventurière).
[3] А, пан паж! (Франц.)
[4] Чистокровної породи кінь (франц.).
[5] Ви повинні розстатися з цією... (Франц.)