Перевтілення

Страница 11 из 15

Франц Кафка

III

Тяжке поранення, від якого Грегор страждав більше місяця (яблуко ніхто не наважився вийняти, і воно так і лишилося в тілі наочною пам'яткою), тяжке це поранення нагадало, здається, навіть батькові, що, незважаючи на свій теперішній жалюгідний та гидкий вигляд, Грегор усе-таки член сім'ї, що з ним не можна поводитися, як з ворогом, а потрібно в ім'я сімейного обов'язку притлумитись відразу й терпіти, лише терпіти.

I якщо через свою рану Грегор назавжди, очевидно, утратив колишню рухливість і зараз, щоб перетнути кімнату, йому, як старому інваліду, потрібно було декілька довгих-предовгих хвилин — про те, щоб повзати вгорі, не слід було й думати, — то за це погіршення свого стану він був, на його думку, повністю винагороджений тим, що під вечір завжди відчинялися двері вітальні, двері, за котрими він починав стежити години за дві до цього, і, лежачи в темноті своєї кімнати, непомітний із вітальні, він міг бачити тих, хто сидів за освітленим столом, — рідних — і слухати їхні розмови, так би мовити, із загального дозволу, тобто зовсім інакше, ніж раніше.

Це були, щоправда, уже не ті жваві бесіди колишніх часів, про які Грегор завжди з сумом згадував у комірчинах готелів, коли падав, стомлений, на вологу постіль. Частіше всього бувало дуже тихо. Батько швидко після вечері засинав у своєму кріслі; мати й сестра намагалися зберігати тишу; мати, сильно нахилившись вперед, ближче до світла, шила тонку білизну для магазину готового одягу; сестра, що поступила в магазин продавщицею займалася вечорами стенографією та французькою мовою, щоб, можливо, коли-небудь пізніше добитися хорошого місця. Інколи батько просинався і, немов не помітивши, що спав, говорив матері: "Як ти сьогодні знову довго шиєш!" — після чого негайно засинав знову, а мати й сестра стомлено усміхалися одна одній.

Із якоюсь упертістю батько відмовлявся знімати й удома форму розсильного; і в той час, як його халат без користі висів на гачку, батько дрімав на своєму місці зовсім одягнений, немов завжди був готовий до служби й навіть тут тільки й чекав на поклик свого начальника. Через це його й спочатку не нова форма, незважаючи на турботи матері й сестри, втратила охайний вигляд, і Грегор, бувало, цілими вечорами дивився на його хоч і суцільно в плямах, але сяючий незмінно начищеними ґудзиками одяг, в якому старий досить незручно і все ж спокійно спав.

Коли годинник бив десяту, мати намагалася тихенько розбудити батька і вмовити його лягти в постіль, тому що в кріслі йому не вдавалося заснути тим міцним сном, якого той, що починав службу о шостій годині, дуже потребував. Але через упертість, що заволоділа батьком з тих пір, як він став розсильним, він завжди залишався за столом, хоча, як правило, засинав знову, після чого лише з великими труднощами вдавалося переконати його перейти з крісла в ліжко. Скільки не вмовляли його мати й сестра, він не менше чверті години повільно гойдав головою не відкриваючи очей і не піднімаючись. Мати сіпала його за рукав, говорила йому на вухо лагідні слова, сестра відривалася від своїх занять, щоб допомогти матері, але на батька це не діяло. Він тільки глибше опускався в крісло. Лише коли жінки брали його під пахви, він відкривав очі, дивився поперемінно то на матір, то на сестру і говорив: "Ось воно, життя. Ось мій спокій на старості років". I, спираючись на обох жінок, повільно, немов не міг справитися з вагою власного тіла, піднімався, дозволяв їм довести себе до дверей, а, дійшовши до них, кивав їм, щоб вони пішли, і йшов уже самостійно далі, проте мати спішно кидала шиття, а сестра — перо, щоб побігти за батьком і допомогти йому влаштуватися в постелі.

У кого в цій перевтомленій і надірваній від праці сім'ї залишався час клопотатися про Грегора більше, ніж то було безумовно необхідно? Витрати на господарство все більше скорочувалися; прислугу врешті-решт розрахували; для найважчої роботи приходила тепер уранці та ввечері велика кістлява жінка із сивим хвилястим волоссям; усю решту, помимо своєї великої швейної роботи, робила мати. Доводилося навіть продавати сімейні дорогоцінності, які мати й сестра з великим задоволенням одягали раніше в урочистих випадках, — Грегор узнавав про це вечорами, коли всі обговорювали вторговану суму. Більш за все, однак, ремствували завжди на те, що цю занадто велику за теперішніх обставин квартиру не можна залишити, тому що неясно, як переселити Грегора. Але Грегор розумів, що переселенню заважає не лише клопіт про нього, його якраз можна було легко перевезти в якомусь ящику з дірками для повітря; утримували сім'ю від зміни квартири, головним чином, повна безнадія й думка про те, що з ними трапилося таке нещастя, якого ні з ким із їхніх знайомих та родичів ніколи не траплялося. Сім'я виконувала геть чисто все, чого вимагає світ від бідних людей, батько носив сніданки дрібним банківським службовцям, мати надривалася над шиттям білизни для чужих людей, сестра, слухаючись покупців, снувала за прилавком, але на більше в них не вистачало сил. I рана на спині Грегора кожного разу починала боліти заново, коли мати й сестра, уклавши батька, поверталися до вітальні, але не бралися за роботу, а сідали поруч, щока до щоки; коли мати, указуючи на кімнату Грегора, говорила тепер: "Зачини ті двері, Грето", — і Грегор знову залишався в темноті, а жінки за стіною вдвох проливали сльози чи сиділи, утупившись в одну точку, без сліз.

Ночі й дні Грегор проводив майже без сну. Інколи він думав, що ось відчиняться двері й він знову, зовсім як раніше, візьме у свої руки справи сім'ї; у думках його після довгої перерви знову з'являлись господар і керуючий справами, комівояжери й учні-хлопчики, дурень-двірник, два-три приятелі з інших фірм, покоївка з одного провінційного готелю — чудовий легкий спогад, касирша з одного магазину капелюхів, за якою він всерйоз, але занадто довго упадав, — усі вони з'являлись навпереміж із незнайомими чи вже забутими людьми, але замість того, щоб допомогти йому та його сім'ї, виявлялись, усі як один, недоступні, і він бував радий, коли вони зникали. А потім він знову губив усіляке бажання турбуватися про сім'ю, його охоплювало обурення поганим доглядом, і, не уявляючи собі, що б він хотів з'їсти, він подумував залізти в комірчину, щоб узяти все, що йому, якби він і не був голодний, належало. Уже не задумуючись, чим би задовольнити Грегора, сестра тепер уранці й удень, перед тим, як бігти у свій магазин, ногою запихала в кімнату Грегора яку-небудь їжу, щоб увечері, незалежно від того, чи доторкнеться він до неї чи — як бувало частіше всього — залишить її недоторканою, одним помахом віника вимести цю їжу. Прибирання кімнати, яким сестра займалася тепер завжди вечорами, проходило як не можна швидше. По стінах тягнулися брудні смуги, скрізь лежали купи пилу й сміття. Перший час при появі сестри Грегор затискався в особливо забруднені кутки, немовби докоряючи їй таким вибором місця. Але якби він навіть стояв там тижнями, сестра однаково не виправилася б; вона ж бачила бруд нітрохи не гірше, ніж він, вона просто вирішила залишити його, При цьому вона із зовсім не властивою їй в минулі часи образливістю, що оволоділа тепер усією сім'єю, стежила за тим, щоб прибирання кімнати Грегора залишалося тільки її, сестриною, справою. Одного разу мати затіяла в кімнаті Грегора велике прибирання, для чого витратила декілька відер води — така велика кількість вологи була, до речі, неприємною для Грегора, і, образившись, він непорушно розпластався на дивані, — але мати була за це покарана. Як тільки сестра помітила ввечері зміну в кімнаті Грегора, вона, до глибини душі образившись, вбігла до вітальні і, незважаючи на закликання матері, що заломлювала руки, вибухнула риданнями, на котрі батьки — тато, звичайно, злякано підскочив зі свого крісла — дивилися спочатку безпорадно й здивовано; потім заметушилися й вони: батько, праворуч, став дорікати, матері за те, що вона не віддала це прибирання сестрі; сестра ж, ліворуч, навпаки, кричала, що їй ніколи більше не дадуть прибирать кімнату Грегора; тим часом мати намагалася відтягнути в спальню батька, який від хвилювання зовсім загубив владу над собою; отрясаючись від ридань, сестра молотила по столу своїми маленькими кулачками; а Грегор голосно шипів від злості, тому що нікому не приходило в голову зачинити двері та позбавити його від цього видовища і від цього шуму.