Колчанова. Дорогий мій, ти говориш це тому, що сам йому, пробач, нічого не купуєш.
Колчанов. Ні. Просто подивись, як він змінився.
Колчанова. Нормально. Зріс. Порозумнішав. Природна вікова переоцінка цінностей.
Колчанов. Не переоцінка, а оцінка. Оцінка матеріальних цінностей.
Колчанова. Що ж, теж непогано. Треба цінувати те, що для тебе роблять…
Колчанов.…по цінах чекових магазинів…
Колчанова. Тобі просто прикро, що він одійшов від тебе і наблизився до мене. Що ж, на все свій час. Раніше він був твій син. Тепер він мій син. Раніше я не могла приділити йому належної уваги, тепер намагаюсь надолужити…
Колчанов. …подарунками…
Колчанова. Ну, і що ж!.. Знаєш, це вигадана мораль, що дітей треба тримати у чорному тілі, на хлібі й на воді, і що ходити вони повинні хтозна в чому. Ніколи так не хочеться одягатися, як в юності!.. Я пам’ятаю, як я страждала, коли в мене не було нового плаття на новорічний вечір у восьмому класі. Мій батько чимсь був схожий на тебе. Він вважав, що моральність повинна ходити в лахмітті. Що будь-яка модна сучасна одежина — вже сама по собі аморальна. Дурниці!.. "Быть можно дельным человеком и думать о красе ногтей" — Пушкін. Зараз молодь дуже тверезо й розумно дивиться на життя. Зараз всі хочуть в міру можливості користуватися благами цивілізації. А грузини взагалі, наприклад, вважають, що дітям, особливо синам, треба давати гроші. Це виховує в них самостійність, щедрість, впевненість у собі… Може, вони й мають рацію…
Колчанов. Мда… "Бідні селяни! У них немає хліба?.. То нехай їдять тістечка…" — говорила королева.
Колчанова. Не мудруй!
Колчанов. У "Щоденнику письменника" Достоєвського я вичитав про дрібного чиновника, що служив у Петербурзі, а потім у нас в Києві і який все своє життя витратив на те, що збирав гроші і викуповував на них з рабства кріпаків — одного в десять років. Викупив трьох чи чотирьох, а дружині й дітям не залишив нічого.
Колчанова. Нещасна дружина й нещасні діти… До речі, за останні десять років ти, пробач, мабуть, не заробив і на одного кріпака.
Колчанов. Один дідусь мені якось сказав: треба прожити життя, щоб зрозуміти, що головне — не ображати людей. Що головне у житті — доброта.
Колчанова. Так. Але доброта дійова. Ну кому, скажи, потрібна твоя абстрактна доброта? Кому? Робити треба щось!.. Робити!..
Колчанов. Я роблю.
Колчанова. Що?
Колчанов. Вчу дітей малювати… Хоча б… І… заодно вчуся в них. Пробач.
Колчанова. Ай! Облиш! Це несерйозно. Все життя ти гарцюєш верхи на лозині, удаючи вершника. А на справжнього коня, пробач, так і не сів.
Колчанов. А ти добре сказала. Дуже влучно. Адже гарцювати на лозині, удаючи вершника, — це ж мистецтво. Для цього треба мати уяву, творчу фантазію. А їхати на живій кобилі і дурень може…
Колчанова. Ай, перестань!.. Все життя я б’юсь, щоб… А ти… теревениш про доброту.
Колчанов. А чого ти б’єшся? Чого ти хочеш від життя?
Колчанова. Життя хочу!.. Повноцінного!.. Розумієш?
Колчанов. Невже в цьому його повноцінність? (Обводить рукою навколо.)
Колчанова. Нічого ти не розумієш!.. Нічого!.. Ех!..
Затемнення.
Музика (Далекий голос співає пісню про старого дивака.) За стіною висвітлюється частина кухні. Колчанов миє посуд. Входить Колчанова.
Колчанов. Розійшлися?.. (Колчанова, не відповідаючи, мовчки ходить по кухні.) Що таке? Ти чимось незадоволена?
Колчанова (роздратовано). А ти вважаєш, що я можу бути задоволена? Так?
Колчанов. А в чому справа?
Колчанова. Мені було соромно за тебе перед людьми. Розумієш, соромно!
Колчанов. Соромно?
Колчанова. Ну, що ти говорив? Га? Що ти говорив? Ти хоч розумієш?.. Ти мені вибач, але останнім часом ти справляєш враження нерозумної людини. Так!
Колчанов. Гм… А мені чомусь і цей твій декан, і члени ради…
Колчанова. Можеш думати все, що завгодно, алє з цими людьми я працюю. Розумієш? І мені потрібні з ними нормальні людські стосунки. Тобі ясно? Чи до тебе це не доходить?
Колчанов. А оцей Аркадій Степанович? Звідки він? Нащо він тобі?
Колчанова. Він відає закордонними поїздками. Якщо ти сам… нікуди не їздиш, то не заважай хоча б іншим.
Колчанов. Та що ти, сонечко!.. Хіба я заважаю… Але знаєш, для мене завжди раніше… З дитинства… професор був втіленням вихованості, інтелігентності… І є, є ж такі професори… А ти чомусь контактуєш з такими, що… Мало того, що чавкають, сякаються за столом, розказують вульгарні сороміцькі анекдоти… По-моєму, найхарактерніша риса цих твоїх професорів — це почуття ліктя. Тільки не в тому розумінні, а в розумінні розштовхування конкурентів.
Колчанова. Ну, досить! Досить!.. Так-от… Скажу тобі одверто. Якби не Юрко, я б, мабуть… Я терплю тільки заради Юрка. Але терпець мій може увірватися. Врахуй це!.. (Виходить.)
Колчанов якийсь час з тугою дивиться їй услід. Потім бере відро для сміття, виходить.
Затемнення.
Висвітлюється площадка на сходах. Сміттєпровід. Поряд — відро для сміття. На площадці стоїть Колчанов, він палить. Сходами піднімається Кудрицький.
Кудрицький. А-а, принц-супруг! Здоров!.. А я проходив, бачу — світиться. Значить, не сплять Дай, думаю, зазирну. Давно не був. Що — виганяють курити на сходи?.. Ти б собі хоч місце тут обладнав…
Колчанов. Спальне… Мабуть, доведеться…
Кудрицький. Чого так трагічно?.. Полаялися, чи що? Лаятися з такою жінкою?.. Гріх!.. Хіба можна сваритися з королевами…
Колчанов. Ех, Борю, Борю… Заздрю я тобі.. Ти дивишся на неї, як на картину… здалеку. А я…
Кудрицький. Женився б на Льолі, натурщиці. Був би тоді кум королю. А так — терпи, брате!
Колчанов. Я терплю… Але іноді… Ти ж знаєш, я дитбудинківський… дитя війни… І моя душа бідняка не може витримати, коли… Та що там казать!!! Вчора приходив агент… страхувати майно… Ах, як вона любить майно!
Кудрицький. Що ж… тепер всі матеріалісти. Останнім ідеалістом був Гегель… До того ж вона сама… на свої… Так що…
Колчанов. Так-так… звичайно… Але я не збагну, як може розумна неабияка людина витрачати стільки сил і енергії на те, щоб дістати якусь шмату. І заради цієї шмати ладна принизитися до просьб… А!.. (Махає рукою.)
Кудрицький. Але вона ж і тобі теж дістає.. Гегель!
Колчанов. Та ба!.. Змушений погоджуватись. Чоловік професора не може ходити злиднем. Фірма!.. Але я ніколи не відчував особливої радості від нових штанів. Навпаки. Вони мене сковують.