— Чув? — присівши біля Яреська на нарах, повагом гуде командир.-— 3 Миргорода передають, знову Христовий об'явився. Там Скирда, там Кіготь...— нахилившись, Шляховий стишив голос:— Пачками Чека бере. Виявляється, багато їх навіть у наші установи поналазило. Ще вчора вони то українські ліві, то незалежники, а тепер, як зачули, що "пся крев" наближається,— одразу носи повернули в той бік! Взимку за Радянську владу розпиналися, а насправді, видно, тільки й ждали, доки ліси листям вкриються.— Затягся глибоко махорчаним димом.— Розгуляється класова ненависть, розгуляється...— Ну гаразд, Яреську, спи, раз націлувався з попівною, а я піду на пости гляну.
Тільки Яресько задрімав, як хтось мовби коло самого вуха роздер казармену тишу:
— До зброї!
Очманіло схопившись, кинувся з товаришами до піраміди. З гвинтівкою, затиснутою в руці, давлячись разом з іншими в дверях, вискочив на подвір'я. Шляховий голосно давав накази командирам рот. Крізь приглушений гомін, крізь брязкіт зброї — десь ізнизу, з темряви далеких околиць, докочувались звуки стрілянини. Вслід за ними то тут, то там за садками проривалось незрозуміле, виюче, розкотисте:
— ...а-а-а! ...а-а-а!
— Що це?
Лише згодом догадались: "Слава-а-а!" — петлюрівський клич!
Загін поділився на кілька частин. Та, до якої потрапив Яресько зі своїм взводом, одержала завдання: до мосту!
Кинулись бігцем. Від міських партійців, що теж бігли разом з ними, дізналися, в чім річ:
— Куркульня збунтувалась!
— Повіт вирішили захопити!
— А очолив її відомий вам... Левченко!
— Зрадив, сволота! Відпросився ніби у відпустку до батька, а натомість подався на хутори. Куркульню підняв.
Стрільба чулася кругом, то ближча, то віддаленіша.
"З усіх кінців облягають",— подумав на бігу Яресько, прислухаючись, як в сутіні світання розлягається навкруги оте люте, погрозливе "а-а-а!", пригасаючи в одному місці й знову зринаючи десь в іншому, серед загущавлених садками околиць містечка. Здавалось, якась темна сила, встаючи вал ой, накочується все ближче, наосліп шукаючи виходу своїй роз'ярілій, розбурханій ненависті.
При наближенні до мосту пролунала команда:
— В цеп!
Розкинувшись цепом, бредучи в росі, як у воді, вони підбігцем наближались до річки, і вже видно було їм крізь імлу світання темні опори моста і кількох своїх вартових, що, залігши зверху на ньому з кулеметом, зрідка давали короткі черги кудись за річку — в шелюги, в ранковий туман. Куди? По кому вони б'ють?
Ще не встигли віддихатись, як просто перед ними, за смужкою води, здригнувся туман, затріщали шелюги і безладно, люто ревнуло:
— Слава!!!
З рожнами, з вилами, з гвинтівками наперевіс вихоплювалися з шелюгів хуторяни і стрімголов кидалися в воду, аж Яреськові чути було їхнє надсадисте дихання, бачив, як гострий рожен з розгону вганяється в живіт якомусь юнакові з міських, вила-тройчаки зблиснули з туману, і вже й себе уявляв нанизаним на тих куркульських вилах. Яресько, стиснувши зуби, випускав з берега по них кулю за кулею, бачив, як падає у воду то один, то другий з смертельних його ворогів, а замість тих!, що падали, вивалюються й вивалюються із шелюгів інші, такі ж зарослі, дебелі, і, брьохаючись, бредуть на нього, мов дикі кабани.
За криком, за боєм ніхто й не помітив, як встало сонце із шелюгів. Самозабутньо билися хлопці, уперто билися й хутірські. Коли не ставало патронів, кидалися врукопаш, біднота гамселила прикладами куркулів по набряклих крутих загривках, скидаючи їх назад, у воду, а ті, незграбні й важкі, тягли й,цих за собою, і річка вже аж бурунила мокрими тілами — бились навкулачки, хапались за груди, пізнаючи знайомих, один до одного ошкірювались, хрипіли один одному в лице:
— Ага, попався, мироїд!
— Ага, попався, голодранець!
Вода червоніла від крові, а туман червонів від сонця — пальба не вщухала, бій усе ще кипів. Доки одні билися з хуторянами в річці та вздовж берега, інші з переможним тупотом перехоплювались по мосту на той бік, і їхнє молоде, дружне, дедалі наростаюче "ура!" вже розкочувалось за річкою, за шелюгами. Виявилось, що там, за річкою, в заколотників стоять у шелюгах цілі обози підвід, і, коли Яресько примчався сюди, хлопці якраз хазяйнували біля них, реготали до впаду, знайшовши на одному з возів повно нашитих новісіньких шликів, якими так і не вдалося скористатися заколотникам.
— Даром старались!
— Тільки матерію попсували!
Все ж у метушні бою, доки згасала стрілянина, чимало дядьків-заколотників встигли, відстрілюючись, скочити на вози і вихопитись з-під удару.
— Тікають "добродії"! — реготали хлопці вслід.— Забули й про шлики.
— Що ж, ми так і дамо їм втекти? — вигукнув Яресько, який тут виявився єдиним із командирів.— По конях! Доженемо! Не зоставимо на насіння!
Гнали їх до самого Орлика та Переволочної, гнали тим самим шляхом, що колись ним розгромлені шведи тікали з-під Полтави до Дніпра. Всю дорогу реготали хлопці: великим запасом, видно, було в дядьків-хуторян нашито нових шликів,— всю дорогу трусили ними добродії, до самого Дніпра валялись у пилюці шляху порожні петлюрівські торби.
1 У 20-х роках Левченка було виявлено в Дніпропетровську. Його судили відкритим судом і засудили до розстрілу.
Упродовж трьох днів після цього в міському саду трибунал судив захоплених левченківців. Понад сто п'ятдесят заколотників було розстріляно, і лише вожак їхній, вчорашній начвсевобучу Левченко, встиг випорснути— цього разу впіймати його не вдалось 1.
Буває таке лише влітку, після буйної грозової зливи: в той час, як над головою ще висить, розкинувшись, темна хмара, знизу, з-під розкошлано навислих її країв уже світяться всі обрії. Де-не-де прогляне посвіжіле небо, а в глибині заходу, в хаосі хмар усе дужче палахкотить величезна купа вогню, куда сонця. Звідти так і б'є блиском та світлом, обдаючи ним землю і все, що на ній: і щедро скупану зелень дерев, і луки з мокрими копицями сіна, і самотню жіночу постать, що поспішає через луки кудись до лісу. Бреде по траві, високо підібравши спідницю, і далеко поблискують на сонці її мокрі, густо загорілі ноги.