34. Побачивши це яблуко, Дафніс поспішив злізти на дерево, щоб його зірвати, і не звернув уваги на те, що Хлоя його утримувала. Побачивши, що він не слухає її, вона розгнівана побігла до стад. Але Дафніс зліз на дерево, дістав яблуко і приніс його Хлої, так говорячи до гнівливої: "О дівчино, гарні часи дали зрости цьому яблуку, викохав його гарний стовбур, сонце дало йому доспіти, а доля зберегла його. І поки служить мені мій зір, я не хотів би його кинути, щоб воно впало і щоб розтоптало його стадо, пасучись, або отруїв поганий повзучий гад, або зіпсував час, поки б воно висіло там, видне, всім на подив. Таке яблуко дістала Афродіта в нагороду за свою красу, а це яблуко я дарю тобі на знак перемоги. Свідки теж були однакові: той — пастух овець, а я — козопас". [36] — З цими словами він поклав яблуко їй на коліна. А вона поцілувала Дафніса, коли він підійшов близько, так що Дафніс не каявся в тому, що відважно ліз на таку височінь. Бо він дістав поцілунок, що був йому миліший, ніж золоте яблуко.
КНИГА ЧЕТВЕРТА
1. З Мітілени прибув раб, того ж господаря, що й Ламон, і привіз звістку, що їх пан приїде незадовго до збору винограду, щоб довідатись, чи не пошкодив напад метімнійців його володінням. Літо вже кінчалось, і наближалась осінь. Ламон готував, що слід, до вітання пана, щоб усе тішило йому око. Він очистив джерела, щоб чиста вода грала в них; він вивіз гній із двору, щоб не було важкого смороду; він зробив лад у садку, щоб він був гарний на вигляд.
2. Цей сад був на диво прекрасний і зроблений за царськими зразками. Завдовжки він мав цілий стадій і лежав на високому місці, обіймаючи завшир чотири сотні ліктів. [37] Він скидався на широку рівнину. Всі породи дерев були в ньому: яблуні, мірти, грушеві дерева, гранати, фіги й маслини. Подекуди високі виноградні лози, на яких стигли грона, вилися по яблунях і грушах, неначе змагалися з ними за якість овочів. Це були овочеві дерева, але там росли ще й кіпариси й лаври, платани й сосни. Їх, замість виноградних лоз, обвивав плющ, і його великі темнобарвні грона змагалися з виноградними. Посередині стояли овочеві дерева, про які більше дбали, а їх захищали зовні неплодущі, обступаючи їх огорожею, неначе зробленою людськими руками. А все це оточував низенький мур. Все було відділене і відокремлене, і кожне дерево стояло віддалік від іншого. Але вгорі гілля спліталось і змішувало листя, так що й тут природа здавалась мистецтвом. В саду були грядки квітів, з яких одні росли, ніким не посіяні, а другі були зрощені мистецтвом: розові кущі й гіацинти і лілії — творіння руки садовника; фіалки, нарциси і шпажники зростали самі. Тінь улітку, квіти весною й овочі восени чергувалися тут одне з одним, і дари кожної пори року були в пишній рясноті.
3. Тут відкривався широкий краєвид на долину, і можна було бачити, як пастухи пасуть стада; там відкривався чудовий вид моря, і видно було пловців, так що це надавало краси цьому саду. В самій середині саду — щодо ширини й довжини — стояв храм і вівтар Діоніса. [38] Вівтар був обвитий плющем, а храм — виноградними лозами, а зсередини храм був розмальований вакхічними зображеннями: Семели-породіллі, Аріадни сонної, скутого Лікурга, розірваного Пенфея. Також видно було там переможених індійців і перетворених тірренців; [39] скрізь сатири, що топчуть виноград, скрізь вакханки, що танцюють; і Пан теж не був забутий. Він сидів, граючи на дудці, на скелі, неначе грав спільний спів і для тих, хто топче виноград, і для тих, хто танцює.
4. На цей сад Ламон звернув усю свою увагу, позрізав сухе гілля, підв’язав вгори лози. Діоніса він увінчав квітами, а воду джерела, знайденого Дафнісом, скерував до грядок. Це джерело напувало квіти, і називали його джерелом Дафніса. Ламон звелів Дафнісу якомога краще відгодувати кіз, бо й цих, сказав він, владар захоче побачити, відвідавши свій маєток після довгої відсутності. Але Дафніс був у доброму настрої, бо він сподівався похвали; адже завдяки йому число кіз зросло вдвоє, і жодної не зарізав вовк, і були вони гладші, ніж вівці. Він бо хотів схилити ласку владаря до свого шлюбу, і тому він дбав і піклувався про свою отару, виганяючи рано-вранці і приганяючи додому пізно ввечері. Двічі гнав він на водопій і вибирав найкращі пасовища. Він подбав також за нові бочки, і численні дійниці, і більші кошики для сиру. Його дбайливість дійшла до того, що він навіть мастив роги козам і розчісував вовну. Можна було б подумати, що це священне стадо Пана. [40] Всі його труди поділяла з ним Хлоя і, менше дбаючи за свою власну отару, вона провадила більшість часу коло його стада, так що Дафніс уявляв собі, що через Хлоїну близькість стадо його так процвітає.
5. Поки вони були так заняті, з міста прийшов другий посланець, який звелів якомога скоріше зібрати виноград. Він сам, казав він, лишиться тут, поки з винограду не зроблять сусло, а потім він негайно повернеться до міста, щоб супроводити сюди владаря, як тільки закінчаться осінні жнива. Цього Евдрома — бо так звали посланця, тому що служба його була прудко бігати [41] — вони прийняли з найбільшими ознаками гостинності і, не гаючись, почали збирання винограду, зносили виноград у давила, наливали сусло в бочки, а найкращі з виноградних грон зрізали вкупі з лозою, щоб ті, що приїдуть із міста, теж мали уяву про пишність урожаю.
6. Коли Евдром уже збирався поспішати назад до міста, Дафніс теж приніс йому чималі подарунки, як годилося козопасові,— добре відгнічений сир, молоденьке козля, білу з довгою вовною козячу шкуру, щоб узимку в дорозі накриватись. Евдром зрадів, поцілував Дафніса і обіцяв сказати владареві про нього багато доброго. Отак він покинув їх у доброзичливому настрої; а Дафніс у неспокої пас далі стада разом із Хлоєю, та й вона мала багато клопоту і тривоги. Бо хлопець, який досі звик бачити тільки кіз, овець, селян і Хлою, мав тепер уперше побачити владаря, якого знав лише на ім’я. Тому вона турбувалася за Дафніса, як він стане перед владарем; і ще смутили їй душу думки про шлюб — побоювання, що даремні будуть їх мрії. Тому поцілунки їх були безупинні, а обійми такі, неначе вони зрослися в одне. Але в їх поцілунках було побоювання, і острах був в обіймах, неначе вони боялися вже присутності владаря, або мусіли від нього ховатись. До цього трапилася з ними ще така біда.