— Може, — висловила здогад Оля, — на "траву" присів? Якось він лялякав про кайф…
— Навіть не знаю… На "траву" не схоже, — скривилася Юля. — Я не такий і знавець, але крім його замкненості у собі, наче нічого такого підозрілого… А може, йому брателло, відомий кайфоман, якусь нову херню підсунув?
— Може бути, — зітхнула Оля.
— Ти не переймайся передчасно, — авторитетно заявила Юля. — Може, він справді втюхався в якусь овечку з косичками. Ти, головне, своєї поведінки не змінюй. За ним не ходи, в очі не заглядай, але і не впадай у повний ігнор. По-перше, це його відштовхне, а по-друге, всілякі Марти й Софії будуть патякати про тебе, бо побачать, що ти теж змінилася.
— Спробую, — погодилася Оля. — Дякую тобі.
— Та, пусте, — відмахнулася Юля.
— А зайдімо кудись у спокійне місце, покуримо, — несподівано запропонувала Ольга.
— Bay! — здивувалася Юля. — Та ти ж не куриш! Казала, що не хочеш мавпувати інших.
— Ну… — завагалася Ольга. — Я і не курю, але один раз можна.
— Гаразд, ходімо, — усміхнулася Юля. — Може, тобі полегшає…
Дівчата вийшли зі шкільного двору й попрямували повз сусідній будинок до арки в жовтій п’ятиповерхівці. За "жовтим домом", як його називали школярі, був прохід до базару, густо засаджений деревами і кущами бузку, — і там легко було знайти затишне місце, сховане від стороннього ока. На лавочках сиділи молоді мами, у візках спали або пищали їхні немовлята. Зрідка якісь дядьки розпивали по кутках горілку, але зазвичай робили це більш-менш тихо і без скандалів, закушуючи грубо наламаним хлібом і "порубаною" дешевою ковбасою.
Дівчата завернули у знайомий закуток і несподівано виявили в ньому Артема зі Стасом, які сиділи на недбало кинутих на землю портфелях, повісивши голови. Вони говорили, але якось знехотя, лише зрідка кидаючи фрази. Побачивши дівчат, хлопці замовкли.
— Що, бухаєте? — іронічно поцікавилася Юля.
— Фіг, — несподівано грубо відповів Артем. — Вован нагружає.
Дівчата перезирнулися.
— І що він хоче? — поцікавилася Юля.
— У всіх позичає гроші, — похмуро відповів Стас. — Триндець. Ми ж товаришеві не відмовимо, але коли підбили бабки — скільки і в якої кількості народу він уже позичив і ще хоче, то…
— Незрозуміло, як він буде таку купу бабла повертати, — закінчив Артем. — Де він його візьме?
— Вляпався він в якусь історію, ось що, — вагомо сказав Стас.
— Невже все-таки наркотики? — стривожено мовила Оля.
— Ми з Олею говорили про Вована, — пояснила Юля. — Він геть змінився. Але, як на мене, це не наркотики. Це щось інше.
— Але що, що саме?! — вигукнув Стас.
— Може, він у карти програвся? — раптом збагнула Юля.
— Та він ніколи в карти не грав — не любив, — замислилася Оля. — Ось комп — то його справжня пристрасть.
— Треба все з’ясувати, — замислився Артем. — Але є ще один момент. У Вована в розмовах останнім часом з’явилася одна нова тема…
— Він з тобою розмовляє? — не витримала Оля.
— Ну, так… Іноді, — глянув на дівчину Артем. — Він і справді тепер став мовчазний. Проте деколи його пробиває на розмови. Досить дивні.
— То ж про що він тепер любить поговорити? — нетерпляче поцікавилася Юля.
— Про евтаназію, — похмуро відповів Артем.
— Про ев… — затнулася Оля.
— Звучить як назва тропічної квітки, — чомусь завважила Юля.
— Евтаназія, наскільки я розумію, — вів Артем, — це право людини добровільно піти з життя, звернувшись із таким проханням — про своєрідну "допомогу" — до іншої людини.
— Ти хочеш сказати, — ошелешено прошепотіла Ольга, — що одна людина на прохання іншої має ту вбити?!
— Як це можливо? — округлила очі Юля.
— Ну, так, — міркував Артем. — Я читав, як безнадійно хвора людина просить лікаря позбавити її життя і мук, які вона терпить.
— І що лікар? — перелякано запитала Оля.
— Ну, що… — знизав плечима Артем. — Лікарі не мають права цього робити. Вони повинні боротися за життя і здоров’я людини до кінця. Яким би той триндець не виявився. Але був один лікар, здається, в Америці, який купу народу відправив на той світ. На їхнє прохання, звичайно…
— Я чув, що в Голландії евтаназія дозволена, — сказав Стас. — Право на неї мають безнадійно хворі, але сповна розуму.
— Там усе дозволено! — насупилася Юля. — Послухав би, що розповідали випускники, які були за обміном у тій Голландії. Капець! А щодо хворих, то їх ніхто й питати не буде: ухайдокають і позабирають їхні квартири!
— То одинадцятий клас тобі розкаже, слухай їх… — відмахнувся Стас. — А щодо евтаназії… Я чув таку історію: красива, ну, дуже красива дівчина потрапила в автомобільну аварію. Її обличчя й тіло були спотворені. Вона втратила око, вуха й руки. І хоч її зібрали буквально по частинах, життя зберегли. Але в домі заховали всі дзеркала, що вона часом не побачила, якою стала. А вона все-таки знайшла десь дзеркало і подивилася на себе! І вирішила, що краще вмерти, ніж жити такою потворою…
— Ну, це якась байка, — скептично мовив Артем. — Краще жити хоч як-небудь, ніж ніяк не жити!
— А я вірю в цю історію, — заявила Юля, — і водночас вірю, що наука навчиться відновлювати шкіру, органи, і навіть оживляти людину, хай і за безнадійного, на перший погляд, стану. А позбавляти життя — це злочин, по-моєму.
— Тим паче, — завважив Артем, — що хвора чи скалічена людина може просто панікувати, зневіритися й не розуміти до кінця, що вона чинить. Я уявляю, скільки хворих лікарі заморили на прохання й за гроші так званих "люблячих родичів"…
— Який жах! — сполотніла Оля.
— Стривай! — раптом спохмурніла Юля. — Якщо ти хочеш сказати, що Вові стукнула в голову отака херня, то, по-перше, треба його рятувати. А по-друге, навіщо йому тоді гроші?
— Щоб заплатити тому, хто його вб’є! — відрубав Стас.
— Я нічого не розумію, — Олині очі вже були на мокрому місці. — Що це таке, звідки воно…
— Не плач, — притулила її до себе Юля, хоч і сама була добряче налякана. — Ми щось придумаємо. Обов’язково.
— Може, поговорити з його батьками? — крізь сльози запропонувала Оля.
— Та що вони, сліпі, самі не бачать, яким Вован став? — обірвав її Артем.
Глава 8
СОФІЙКА
Марта, як і обіцяла, запросила Софійку до себе. Жанна Володимирівна сказала доньці, що прийде дуже пізно. Відтак просила Марту бути вдома увечері, а не "вештатися бозна де". Марта вирішила скористатися нагодою і похвалитися Софії "новими шмотками", які їй купив батько.