— Продукція не знаю, чи є,— відповів дід,— а спирту до біса. Та ще є сало, шкіри вичинені, хліб,— усього німці собі настягали. Добра в них чимало. Ой добра... То ж усе наше воно, грабоване.
— А точніше, діду, щодо продукції?
— А точніше так: самі огляньте, то й побачите.
Виявили на заводі повнісінький бак спирту, що його не сьо-годні-завтра мали забрати німці.
— Діду, чуєте, коні тут є?
— Тільки в пана гебітса. Добрі коні. Он у тому палаці він живе.
— Ану, діду, метніться туди та скажіть кучерові, щоб негайно сюди під'їхав. А щоб вам веселіше було його умовляти, підуть з вами наші хлопці. Отож, поки ми тут спирту наточимо, ви там пана гебітса провідайте.
— За мною! — скомандував Мишин, і група партизанів зникла в передсвітанковій млі. Біля огорожі їх зупинив окрик вартового.
— Хальт! — І, не чекаючи на відповідь, вистрілив. Партизани оточили дім, увірвалися всередину, засвітили лампу. Чого тільки тут не було! Золоті годинники, срібні вази, ложки, дорогоцінні браслети, шлюбні персні, підсвічники, медальйони.
— Золото, срібло, дорогоцінності забрати, перешлемо до Москви на танкову колону,— командував Мишин.— Чого взяти не зможемо, те хай згорить в огні.
— Та й добра ж иахватав собі цей гебітс! —дивувався Андрій Шинкар, вагаючись, з чого починати. А в цей час гебітско-місар, заховавшись у мурованій башті, стріляв звідти й кричав:
— Партезан швайн! Партезан капут!
Дали по ньому кілька черг з автоматів, але його захищала кам'яна стіна. Добратися до нього важко. Треба драбину ставити, а де її одразу знайдеш? Так і лишився німець сидіти там, як пугач. Та коли не дістала його куля, дістане вогонь! І партизани підпалили палац. Густий дим окутав одразу башту. Потім усі пішли до заводу, де інші воїни порались біля бака з спиртом. Незабаром під'їхала сюди пара добрих гебітсівських коней, запряжених у бричку.
— Злізай,— наказали кучерові, який і досі не розумів, що це воно тут робиться.— Злізай, бо ми не пани, самі вміємо правити кіньми.
— Як то злізай? — здивувався конюх.— Пан гебітс...
— Твій пан гебітс скоро у вогні шкварчатиме.
— Не розумію.
Дали кучерові по потилиці, і він, зрозумівши тоді, з ким має справу, більше не заперечував. Навантажили діжку спирту, повезли. А потім партизани дістали соломи, розтрусили її в машинному відділенні і полили бензином. Сюди ж повипускали з чанів спирт. І коли все було підготовлено, боєць Овдій Харко, жартуючи, сказав:
— Ну, господи благослови! Хай тобі, спиртовий заводе, не буде ні пуху ні пера, а німцям хай не дістанеться ані чарки спирту,— та й кинув запалений віхоть соломи в машинне відділення. Спалахнуло одразу величезне полум'я.
Побували хлопці і в містечку Століні, захопили багато зброї, боєприпасів, різних документів, серед яких було оголошення окружного комісара:
"В доповнення до розпорядження про перегляд річників 1921 —1927 рр. оголошую таке:
1. Термін зголошення до комісійного перегляду продовжую до дня 13 травня 1943 р. Дальшого продовження терміну зголошення пе буде.
2. До дня 13 травня 1943 р. зголошуються всі особи річників 1922—1927 рр., які не посідають посвідок про звільнення, з червоною печаткою, хоч би навіть не було доручено сільською управою спеціального повідомлення в цій справі.
3. До 13 травня 1943 р. мають зголоситися всі родини, що хочуть добровільно виїхати на працю до Німеччини. Одначе ж зазначається, що 50% членів родини мусить бути працездатними. За працездатних вважатимуться всі особи понад 10 років. Виняткові випадки в цій справі мусять бути представлені мені до затвердження.
4. Зголошення інших осіб всіх річників на добровільний виїзд на працю до Німеччини будуть прийматись до дня 13 травня 1943 р.
5. Від 15 травня всі особи річників 1922—1927 рр., які не посідатимуть посвідок про звільнення з червоною печаткою, будуть арештовані і заключені в тюрму до засудження. За особи, яких не можна буде арештувати, відповідатиме ціла родина, яка буде забрана до виховного табору праці, а господарка конфіскована.
6. Всім особам, що після комісійного перегляду втекли додому, буде прощена вина, якщо вони знову зголосяться до нового перегляду до дня 13 травня 1943 р.
7. Крім цього, звертаю увагу на дальшу важкість кар, згаданих в пунктах 6, 7, 8, 9 мойого розпорядження від ЗО квітня 1943 р.
Окруоюний комісар Опіц"
...Партизанські загони провели рейд з Брянських лісів в Житомирську область за ЗО днів, пройшовши по тилах противника 534 кілометри. В цім поході перетято залізниці і шосейні дороги, форсовано ріки: Десну, Снов, Дніпро, Прип'ять, Словечну. Проведено 67 бойових операцій, в яких знищено 1157 ворожих солдатів і офіцерів та 39 взято в полон.
З захоплених складів та зерносховищ противника роздано населенню 3500 тонн хліба, 60 тонн солі, 170 діжок меду.
Загони за час рейду поповнились на 1212 чоловік.
Люди зустрічали партизанів і проводжали їх, як синів, братів, чоловіків, бо ці воїни були для них найріднішими в світі. Своєю появою вони вселяли людям радість, і віру, і надію невгасиму.
Повернеться воля свята. Ворога буде розбито. МЕДСЕСТРА НАДІЯ БУГРИК
Багато на Україні таких річок, як Сула, з чистою й прозорою водою, та лягли понад нею в районі Оржиці болота, зарослі осоками шумливими, травами-водолюбами, мохом густим. Не пройти через них людині: засмокче її трясовина. Тільки плавній птиці тут роздолля. На тихі озерця випливають з очеретів цілі виводки дичини. То пронесеться над болотом чайка, то промайне бистрий чибіс і грудкою впаде в ситу зелень...
Ось у такому болоті, по шию в воді, дванадцять годин простояла разом з подругою Надія Бугрик.
Гаубичний полк, де вона працювала медсестрою, потрапив в оточення. З водяної схованки було добре видно німецькі машини, що снували по шляху, видно було полонених, яких гнали німці під конвоєм до таборів смерті.
Минув день. А коли настала ніч, Надія з подругою вийшли з болота, повикручували одежу, одягли її знову на себе.
Безлюдна дорога вивела їх у поле. Йшли ніч, а перед світанком завернули до скирти.
Хотілося їсти. В торбі було кілька сухарів, але вони порозмокали в болоті, перемішалися з милом.
— Надю,— сказала подруга,— нам треба скинути військову форму і одягнути цивільну. Коли будемо йти, як сільські дівчата, може, доберемося до своїх, а інакше поб'ють або заженуть до табору.