— Це ти про Горенка? — допетрав Валькуй.
— Для кого Горенко, а для кого й Гора,— багатозначно сказав Парамон.— Це мій друг, ясно? Він за мене кому хоч в'язи скрутить. Так що — ша! Лучче налий ще кухоль, бо щось не бере твоє пиво. Видно, на воду не поскупився.
— Та я тобі зараз...
— Ну-ну,— сумирно обізвався з-за столика Степан Гой.— Він же шуткує.
Парамон узяв пиво, швиденько підсів до розвеселілого гурту, а Степан, підморгуючи до мужиків, попросив:
— Ану, Парамошо, розкажи, як ти нашу команду виручив?
— Я ж вам уже сто разів розказував,— Парамон щиро дивувався людській забудькуватості, але видно було, що готовий розказувати і сто перший раз. Очка його займалися сухим блиском.
— Та не всі ж чули,— підохочував Степан.
— Ну хіба що...
І Парамон починав розповідати чистісіньку правду, але ніхто не вірив йому, бо сталося все після того, як по телевізору матч закінчився. По телевізору закінчився, а в Палаці спорту — ні. І про це тепер всім відомо, прочитали в газетах, однак, як воно там було, ніхто з аеродромівських не бачив. А вони такий народ, що повірять тільки тоді, як побачать та ще й помацають. Але щось же там, видно, було, якщо Парамон тепер індиком ходить, хвоста розпустив віялом.
Було.
Тоді "Буревісник" зустрічався з грозою усіх європейських команд — італійським "Атлантіком". Виграй у професіоналів — і кубок у кишені, і знай наших, отоді й побач, де гроза, а де тільки мжичка.
Що творилося того разу в Палаці спорту! Забиті трибуни жили одним подихом, то був якийсь нечуваний оркестр людських голосів, що акомпанував грі своєї команди, і якщо й мав той оркестр диригента, то ним, безперечно, був Парамон.
— Шланга, давай! — кричали з усіх сторін.— Підкажи там Горі, нехай не валяє дурня. Хай візьме верхи, а то водиться, як пацан.
— Шланга, візьми на себе їхнього тренера, франко-італляно, чорт забирай!
— Шлангу на поле!
Парамон не ображався тоді ні на "Шлангу", ні на що, всі думки його були там, на майданчику, біля Гори; Парамон бігав разом із ним, віддавав Горі паси, прикривав його корпусом од настирливих італійців, і коли Гора вкинув перші два очка, Парамон обійняв його за гарячі плечі й вигукнув: "Виймай!" Гора потиснув Парамонові руку і, змахнувши піт із чола, побіг на свою половину майданчика, бо все ще тільки починалося.
"Атлантік" і справді виявився міцним горішком, мало не всі гравці за два метри, рукасті, чіпкі, і за секундудругу м'яч уже шугнув у наше кільце, а Парамонові здалося, що то його серце вийняли із грудей і шпурнули у кошик.
Він схопився на ноги, приклав до рота долоньки й заскандував:
— "Бу-ре-віс-ник"! "Бу-ре-віс-ник"!
Його підтримали на задніх рядах, але якось невпевнено, ніби не могли відтягти голосу, ніби не поснідали сьогодні, і тоді Парамон обернувся лицем до болільників і замахав руками у такт своїм вигукам, точнісінько як диригент:
— "Бу-ре-віс-ник"! "Бу-ре-віс-ник"!
І раптом усі загукали влад, те слово гойднулося могутньою хвилею і понесло нашу команду в наступ, і м'яч знову затрепетав у кошику італійців, як риба в підсаці.
А Парамон тієї миті уже був суддею, рукою описав у повітрі коло і чітко показав пальчиком униз — це був бездоганний суддівський жест, що означав: зараховано!
Потім суперник зрівняв рахунок і навіть вийшов уперед, однак Парамон не падав духом, він знову увесь був на майданчику, бігав за трьох, спритно обводив довжелезних італійців. Особливо йому щастило на верхових перехопленнях, і Парамон тут же віддавав м'яч Горі, найкращому центровому світу, а той уже знав своє діло добре — не вкидав, а, чортяка, клав м'ячі в кільце, високо вистрибуючи над суперниками і зазираючи зверху в кошик, наче у вороняче гніздо.
Розлючені італійці не знали, що з ним робити, із цим Горою, наступали на ноги, відштовхували його у повітрі і навіть підсідали, і тоді розгніваний Парамон волав на весь палац:
— Фол! Фол!!! Це ж десятий штраф! Треба пробивати фол, він що, той суддя, осліп? Чи вони привезли його з Італії?
— Суддя з Франції,— підказували збоку.
— Це те саме! — падав у відчай Парамон.— Його купили. Я ж не проґавив; вони заробили десять штрафів, а фолу не дає. На мило його!
Важкий був матч, що там казати. Сходили потом гравці, у декого вже здавали нерви, але найтяжче доводилось Парамонові, бо він був і гравцем, і болільником, і суддею, і навіть тренером. Аж зчорнів на лиці. Баскетболісти хоч брали хвилинні перерви, а Парамон же й тоді розмахував руками і давав настанови:
— Охрім! Центр візьми! І більше проходів по краю, чуєш? По краю. Та горбоносого закрийте, бо він вам наробить лиха!
Парамон як у воду дивився, коли казав про крайнього нападаючого "Атлантіка". Той горбоносий хоч і зростом був менший за інших, але кидав з таких далеких дистанцій, коли ніхто й не сподівався, і м'яч, описавши довгу дугу, чисто влітав у кошик, навіть щита не торкався, мовби його затягувало туди магнітом. О, він, мабуть, півжиття забрав у Парамона, той горбоносий. До Гори йому, звісно, далеко, але Гора найсильнішим був під щитом, а от кидати здалеку не наважувався.
До кінця матчу лишалося якихось три хвилини, наші вели з рахунком 91:84, і Палац спорту здригався від крику болільників. У тому гармидері навіть губилися Парамонові настанови.
Отоді й попсував усім крові горбоносий. Спершу закинув м'яча майже з центру, потім влучив од бокової лінії, нарешті зробив таку передачу, що там лишалося тільки пальця підставити — і рахунок став 91:90.
Наші запанікували, навіть Гора скис, і весь час поглядав на табло, де поволі стрибали секундні цяточки. І коли вже здавалося, що ось-ось пролунає сирена, суддя раптом викинув угору десять пальців і призначив фол у наш бік. Це — все.
Пробивав, звичайно, горбоносий. Довкола залягла така тиша, що чутно було, як він постукує м'ячем об підлогу. Довго стукав, дуже довго. Просто знущався над усіма, Парамонові навіть здалося, що на лиці горбоносого причаїлася зла усмішечка.
Кидок — 91:91.
І знов італієць стукав м'ячем, обмацував його, виважував на долоні, і хай там сміявся чи не сміявся, але ж видно було, що йому не до сміху, горбоносий вмивався потом.
М'яч випурхнув із його руки, летів, летів і раптом торкнувся кільця, на мить зупинився, наче його хто притримав, потім поволі покотився по металевому обідку і... впав у кошик.