— Вибач, я не почула. Що ти сказав?
— Годі си…
Але вона знову мене заглушила.
Тут до нас підійшов працівник "Волмарту", трохи старший од нас хлопчина, і мовив:
— Послухай, тут не можна сигналити.
І Марго начебто й щиро відказала:
— Пробач, я не знала.
А він:
— Та все нормально. Я особисто не заперечую.
На цьому розмова мала б і скінчитися, але хлопець і далі дивився на Марго; я його й не звинувачую: від неї непросто очі відірвати.
Потім він запитав:
— Ви двоє сьогодні що робите?
— Та нічого особливого, — відказала Марго. — А ти?
— У мене о першій зміна закінчується, і я йду в отой бар на вулиці Оранж. Ти, якщо є бажання, приєднуйся. Тільки брата твого доведеться додому відіслати, там документи перевіряють.
Кого-кого?
— Я їй не брат, — мовив я, втупившись у його кеди.
Але Марго прийняла його гру.
— Він двоюрідний, — збрехала вона. Потім прихилилася до мене і обняла за пояс — я кожен її пальчик відчував. І тут раптом вона додала: — І мій коханець.
Хлопець вирячив очі й ушився хутчій, але рука Марго ненадовго затрималася в мене на поясі, тож я, скориставшись нагодою, теж її обняв.
— З усіх двоюрідних тебе я люблю найбільше, — повідомив я. Марго усміхнулася, легенько штовхнула мене стегном і спритно викрутилася з моїх обіймів.
— Наче я не знаю!
4
Ми мчали по трасі 1–4, яка, на щастя, виявилася порожньою, і Марго давала мені вказівки. На годиннику на панелі була 1:07.
— Гарно, еге ж? — озвалася Марго, дивлячись не на мене, а у вікно, тож я її майже не бачив. — Люблю швидку їзду у ліхтарному світлі.
— Світло, — мовив я, — видиме нагадування про Невидиме Світло.
— Гарно, — похвалила Марго.
— Це Еліот. Ти ж читала. Торік на англійській проходили.
Я сам, як по правді, всього того вірша не подужав, але уривки, які прочитав, осіли в пам'яті.
— А, то це цитата, — сказала вона розчаровано.
Рука Марго лежала на панелі. Я теж міг би покласти долоню на панель, і тоді наші руки опинились би поруч. Але я цього не зробив.
— Повтори-но ще раз, — попросила Марго.
— Світло, видиме нагадування про Невидиме Світло.
— Так. Чорт забирай, гарно сказано… Може, це й на твою дівчину подіє.
— Колишню дівчину, — поправив я.
— Сюзі тебе кинула? — запитала Марго.
— Чого це ти вирішила, що це вона кинула мене?
— Ой, вибач.
— Хоч так воно і було, — зізнався я, і Марго зареготалася.
Ми розійшлися з Сюзі вже кілька місяців тому, але я не звинувачував Марго за те, що вона не стежила за тою драмою. Те, що відбувається в репетиційній, рідко вихлюпується за її стіни.
Марго поклала на панель ноги і почала ворушити пальчиками в такт своїм словам. У її мові завжди чувся виразний ритм, так ніби вона вірші читала.
— Ех, шкода, звісно. Але я тебе розумію. Мій чарівний хлопець, виявляється, вже давно кохається з моєю найкращою подружкою.
Я обернувся, але обличчя Марго затулялося волоссям, і я не міг зрозуміти, чи не жартує вона.
— Серйозно?
Вона промовчала.
— Я ж вас бачив сьогодні разом, ти так весело сміялася.
— Не знаю, про що це ти. Я про все дізналася сьогодні перед першим уроком, а потім я бачу їх: стоять, балакають, то я розкричалася, мов скажена, Бекка кинулася до Клінта Бауера в обійми, а Джейс стоїть, як ідіот, а з роззявленого смердючого рота котиться тютюнова слина…
Ага, виходить, сцену в коридорі я інтерпретував хибно.
— Дивно. Вранці до мене підкотився Чак Парсон з питанням, що мені відомо про тебе і Джейса.
— Ну, Чак, мабуть, просто робить, що йому наказують. Може, Джейс велів йому з'ясувати, кому про все відомо.
— Господи Ісусе, навіщо йому Бекка здалася?
— Ну, цікавою особистістю або щедрої душі людиною її не назвеш, тож, напевно, просто тому, що вона сексі.
— Таж не більше за тебе! — вихопилося в мене.
— Мене взагалі завжди дивувало, що хтось починає з кимсь зустрічатися тільки через вроду. Це все одно що пластівці на сніданок не до смаку вибирати, а за кольором упаковки… До речі, нам до наступної розв'язки… Але я не надто вродлива, принаймні якщо зблизька глянути. Як правило, що ближче людина до мене підходить, то менш привабливою я здаюся.
— Це… — почав був я.
— Проїхали, — урвала вона.
Мені здалося несправедливим, що такий козел, як Джейсон Вортингтон, може зустрічатися і з Марго, і з Беккою, а в такого приємного хлопця, як оце я, ні Марго, ні Бекки немає — і взагалі нікого нема, якщо вже по правді. З іншого боку, я волію не зв'язуватися з Беккою Арингтон. Може, вона й сексі, але: 1) геть прісна, 2) повна, справжня, непідробна лярва. Всі, хто буває в репетиційній, давно запідозрили, що у Бекки така розкішна фігура, бо вона харчується тільки душами кошенят і снами про вбогих сиріток.
— Бекка така довбеха, — сказав я, намагаючись втягнути Марго в розмову.
— Ага, — відказала вона, дивлячись у вікно. Її коси блищали в світлі фар зустрічних автівок. Я раптом подумав, чи не плаче вона, але відразу ж стало видно, що я помилився, бо Марго напнула каптур і дістала з торбинки "ключку".
— Гаразд, ми все одно повеселимося, — вигукнула Марго, зриваючи упаковку.
— А мені можна дізнатися, куди ми їдемо?
— До Бекки.
— Ох, — зронив я, зупиняючись перед знаком "стоп".
Поставивши авто на ручне гальмо, я хотів був сказати Марго, що негайно відвезу її додому.
— Ніякого криміналу. Слово даю. Треба знайти машину Джейса. Бекка мешкає на наступній вулиці праворуч, але він паркується десь в іншому місці, тому що її батьки дома. Пошукаймо на паралельній вулиці. Це перше, що на думку спадає.
— О'кей, — погодився я. — Але потім — додому.
— Ні, потім — пункти з другого по одинадцятий.
— Марго, це кепська ідея.
— Ти їдь уже, — сказала вона, і я послухався.
Ми знайшли "лексус" Джейса в глухому куті за два квартали від будинку Бекки. Я навіть зупинитися не встиг, а Марго вже вискочила з "ключкою" в руках. Вона відчинила дверцята "лексуса", сіла за кермо і почала встановлювати "ключку". А потім охайно зачинила двері.
— Цей дурник ніколи авта не замикає,— буркнула Марго, залазячи назад у мій мінівен.
Ключ від "ключки" вона поклала в кишеню. Потім розкуйовдила мені чуба.
— Пункт перший виконано. Тепер їдьмо до Бекки.
Дорогою Марго ознайомила мене з другим і третім пунктами плану.