йому не годиться так розмовляти із селянином. Але згадка про батьківщину насіяла на Ґудзя так багато думок, що він зовсім забув свій намір:—вилаяти як слід прокурора. Йому згадалася чиста невелика лікарня, в якій він лежав, поки одвезли його до Криму.
— Точнісінько і там така сама палата,—подумав Ґудзь. Він з любов'ю оглянув голі стіни, які досі ненавидів.
Не маючи сили стримати бажання поділитися радістю, він сів на ліжко до Колі, що не вставав уже четвертий день.
— Скучаємо ми тут з тобою. Отаке саме зо н,ною було, коли сидів у тюрмі перед розстрілом. В мене теж діти вдома, тільки не одне, як у тебе, а цілих четверо,— в нас, брат, по-мужицькому... Я ж чув, як ти оповідав сестрі... і мені зараз згадався той час, коли я парубкував. Я тоді в економії служив. Раз увечері, зоравши клин зарання, ми Еерталися з погоничем з поля. Коли дивлюся— дівчина назустріч... Як побачив її, так і подумав, що кращої жінки не знгійти собі. Спинив її. "Куди ти йдеш?"— питаю. "На хуторі"—каже. Я глянув їй в очі, та як опережу батогом, а вона аж заплакала. "Завіщо,—каже,—
ти б*ЄШСЯ?!і>
— Похоже на тебе,—перервав Ґудзеве оповідання прокурор.
— Атож на кого? Я, брат, з радости вдарин,—так її в грудях багато було, що й тебе б тоді вдарив....
— Спасибі,—подякував прокурор,—проте, іі твоїй жінці, мабуть, не нудно без тебе. А зараз там у вас од сонця й повітря сп'яніти можна...
— Моя жінка й від горілки не п'яніє,—посміхнувшися відповів Ґудзь.
— Сп'яніє,—переконано продовжував прокурор. Йому дуже до вподоби такі балачки, вы навіть прихильно дивиться на свою жертву, а обличчя набирає якогось захопленого, ледве не надхненого, виразу. Очі йому спалахують" а чоловічки поширюються, як у кота поночі.—Жінка твоя скільки без тебе?..—спитав аін.
— Чотири місяці,—відповів Ґудзь, не знаючи ще, куди гне прокурор.
— Вона здорова?
— Здорога.
— Та хіба П нікому Приголубити, поки ти тут вилежуєшся....
— В нас за роботою не до баловства...
— Хіба ж це баловство?
— Ат,—махає рукою Ґудзь,—цим ти мені не дошкулиш. Але кому такі розмови приємні? Ґудзь зморщився"
а Коля, щоб перенести балачки на іншу тему, мрійливо згадує свого сина.
В усіх хорих з кожним днем більше прокидалося щось дитяче—заборона оула тільки за привід порушувати ті: Тм не можна йуло вставати—вони тинялися по кімнаті, заборонялося розмовляти вночі—вони навмисне вголос сперечалися, давно уже засувши межу між днем і ніччю. Скрипучий голос прокурорів ще здалеку чувся в коридорі. Кілька разів уже він вислухував доган] від сестри. Це стало :"а початок його г-ненависти не тільки до неї, а й до Колі-вчителя. Він НІЇ раз помічав якусь особливу теплу ласку, що бреніла в сестринім голосі, коли вона зверталася до Колі.
— 'Ги мені очей не заказуй,—казав він не ргіз Колі:— твоя жінка і|-ільки —туман, щоб сестру зворушити... Ти, он, до неї "весь час підсипаєшся.
— Як це підсипаюсь?—не розумів Коля.
— Романчиком пахне,—пояснював пркурор:
— Не можна ж вірити всім брехням, які видумують тут про неї... Вона така славна жінка.
— Чому ж не можна?—подає свій голос Ґудяь,— жінка холоста: кого хоче, того й вибира.
— От, вона й вибрала нашого тихоно. Мовляв ніхто ж не подумає на такого... А він ще й прикидається: ввесь час лежить, щоб частіше до нього заходили,—знаємо таких!
Він, справді, щиро вірив, що Колина сволість— звичайні хитрощі. Але всі його шпигунства кінчалися, нічим. Знічев'я прокурор почав видумувати власну мову, що її слова довгий час тримав у таємниці. Часом утопивши очі в нудну стелю, він розмовляв сам із собою,—на* ретельніше це він робив, коли в палаті була сестра. Але вона замість звернути увагу на прокурора, зовсім його не помічала, ніби нічого й не чула. Така поведінка її спричинилася до помсти. Кілька днів прокурор ніяк не кіг знайти приводу для неї. Але одного ранку, коли Коли, як і щодня, питав у сестри про листа від дружини, зморшки на прскуроровім обличчі розгладилися, а очі радісно злб./ ИЩЕІЛИ. ВІН навіть тихо про себе почав наспівувати "баядерку". Почекавши, поки вийде сестра, він деякий час походив по кімнаті і тільки, коли годинник показав точно дев'ять, вискочив до коридору, а через п'ять хвилин радісний і схвильований повернувся назад.
— Баламала, баламала!—закричав вік. Цим безглуздим словом він у моменти піднесення називав Колю.—До тебе жінка приїхала!
Щиріше й доброзичливіше цих слів і'.казати не можна було. З радости розтуливши рота й показуючи сонцю свої золоті зуби, він підбіг до Колиного ліжка. Тонка прозора шкура переплелася йому частими глибокими зморшками, як у гончака, а очі ледве виглядали з-під білявих вій,—це було так чудно бачити, що Коля, не добравши спочатку змісту слів, глянувши на нього, посміхнувся.
— Чого ж ти лежиш?—Прокурор схопив Колю за ноги своїми поржавілими од ластовиння руками.
Ґудзь теж підвівся, спочатку його посмішка конвульсивно здригнулася,—а це значило, що він справді посміхнувся. Коля встав. Йому щодня ставало гірше, тому він схвилювався вкрай. Ноги його ледве тримали, а руки, жовті й плескуваті, тремтіли, як у старого.. Йому, мабуть, бракувало в легенях повітря, бо він дихав так часто, як кріль, загнаний собакою. Проте, безконечна радість позначилася на обличчі. Не маючи сили побігти, він першу хвилину стояв, тримаючися за бильце ліжка, але потім, перемігши себе, попростував до дверей, спираючися лівою рукою на стіну.
Ступивши однією ногою в коридор, він обгрнувся до прокурора.
— Спасибі!—зірвалося з його вуст.
Але прокурор лежав обличчям до стіни й не почув цієї подяки, яку Коля ледве-ледве вимовив.
За вікном, щільно притулившися одна до одної верхів'ями, спали обласкані сонцем гори. Легкосиній серпанок обволіка.в далекі силюети, шпилів, з яких один заиінчав себе білохмарою чалмою. Малий двір, звужений гірськими спадами, був зовсім порожній, хоч у цей час білл головних дверей :завжди стояв натовп одвідувачів.
— Мабуть, Ніна зайшла "вже в будинок,—прошепотів Коля.
— Сестро, сестро!—закричав він, остаточно нисна-жившисн після цього зусилля. Ніхто не одклмкався. Тоді він пішов далі по коридорі, так само спираючися на стіну, немов би вона була жива істота.