— Пті рон! 3
— Мсьє! Шанже во дам!
І ніби відчувши самотність професорову, як і свою власну, Дрогодза підійшов до математика й сказав:
— А здорово Кавченко одпарює!
— О, він майстер!
— Сукин син! А франтом яким розрядився!
— Можна сказати, цілить у полігон частоти!
Дрогодза гучно розреготався й витріщився своїми баранячими очима на професора, ніби щось зважуючи. Ще недавно він звик поводитися грубо й зневажливо, а теперішній студент II курсу, перевантажений громадсько-вузівськими обов'язками, з великими хвостами неуспіхів, він щоразу збивався з тону й різко переходив від грубо-фамільярного до запобігливо-благального. Він підійшов ближче й по-дружньому, навмисне знизивши голос, поспитав:
— Як вам наша вечірка сьогодні, Мефодію Гнатовичу? Професор, звузивши очиці й насмішкувато поглянувши,
відповів:
— Так собі, на три з двома мінусами. Кисленько, без перчику!
— А вам треба перчику?
— Ну, розуміється, що ж за вечірка без перцю!
Тоді Дрогодза, й собі скосившись і примружившись, в'їдливо зауважив:
— А ви б їм, Мефодію Гнатовичу, синус-косинус встругнули або осі координат запузирили. Весело було б, їй-богу!
Але математик зневажливо оглянув Дрогодзу й кинув гостро:
1 Велике копо(Фр.)
2 Панове! Міняйте дам! (Фр.)
3 Мале коло! (Фр.)
— А на одну з осей вас добре було б запузирити! Хороший, знаєте, з вас перпендикуляр вийшов би!
Дрогодза раптом зіщулився й, запобігливо замигавши очима, сказав, чухаючи потилицю:
— Чорт його знає! Понімаєте, щось і в мене заплуталось. Оця громадська нагрузка, просто ніколи жити.
— Ну, розказуйте,— ніколи! Мабуть, за дівчатами стріляєте! В кіношку запузирюєте!
— Який кіношка! Слово честі,— повірите,— й носа не показую!
— Ну от бачите! Так не можна, треба й розважитись. Молодь мусить всюди справлятись. То вже нам, старим...
— Правильно!
Тим часом із зали долітав голосний вигук:
— Мсьє! Агош! 1 Медам, о-друа! 2
Дрогодза повів головою в бік зали. Та очі йому раптом розбіглися, він повернувся до математика й рішуче сказав:
— Ходімо хоч пива вип'ємо, Мефодію Гнатовичу! Ну його к чорту. А то скучно!
— Пива можна. Це з охотою!
І вони, пробравшись крізь гурт, пішли вниз.
І вже в коридор із зали долетіло гостре й захоплене:
— Мсьє! Шанже во дам!
В буфеті купчилась сила молоді, але Дрогодза рішуче пропхався крізь гурт біля стойки, замовив пива й пляшку вина, чомусь підморгнув витріщено буфетниці й тоді повернувся. Око йому впало на один з столів, що його допіру звільняли, і він, мерщій підбігши до нього й широко ляпнувши руками, покликав математика.
З зали долітали сюди шумливий гомін і звуки кадрилі, а тут було гомінко по-діловому, стримано й буденно.
— Може, й риковки хочете? — поспитав Дрогодза, але математик рішуче захитав головою. Дрогодза розважливо й хазяйновито запропонував:
— Ну тоді вина попробуємо. Вино веселить серце чолові-чеське — сказано в Святому письмі.
— А в політграмоті як про це говориться?
— В політграмоті інше сказано, Мефодію Гнатовичу!
— А ви її добре знаєте?
1 Наліво (фр.).
2 Направо (фр.).
— Я? Політграмоту? Жартуєте! Що інше, але політграмо-ту... Ще можемо й з вами потягатись... Ну, так давайте, Мефодію Гнатовичу, за революцію, за науку, за змичку професури з студентами!
І від шуму, від біганини та вина Дрогодза швидко сп'янів і говорив голосно й патетично, насмішкувато дивлячись на професора. Обоє, ще раз чокнувшись, жваво заходились обговорювати вишівські справи.
В залі тим часом танці розпалювались. Музики, здається, самі сп'яніли від власної гри й захоплено гнали прискорено танок за танком. І від цього їхнього захоплення, здавалось, сп'яніли й танцівники — і невгамовно, й нестримно, в якійсь пожадливій, майже тваринній пристрасті кружляли в танцях.
Розпорядник Кавченко, тепер уже спітнілий, із синіми слідами на обличчі, але все ж святково-врочистий, з блиску —че-щасливим поглядом, встиг за цей час пройтись у танцях з кількома дамами, чужими й незнаними йому, потім з двома студентками, а тепер нудно й утомно витанцьовував з якоюсь випадковою дівчиною, блідою, в жовтих ластовиннях, що заздро й трохи крадькома позирала на нього. Нарешті, скориставшись із паузи, він поспішив вивести даму з кола, полегко зітхнув і оглянув уважніш густі лави люду, що обступив колом середину зали.
І зразу ж гострим джгутом ударила жага, до п'яного розпалена в танцях, і очі знову зайнялися пожадливим блиском. Він рішуче повернув до дальшого гурту і, підійшовши до одної студентки, ґречно й підкреслено врочисто вклонився й проказав:
— Дозвольте запросити вас!
Дівчина швидко й пильно зиркнула, геть зашарілась і жваво кивнула головою. Вони кілька хвилин зачекали, впіймали ритм і зразу ж встряли в коло. Дівчина напружено й пильно стежила за танком, боячись збитися з такту, тим-то й рухи в неї виходили трохи незграбні. І від того вона червоніла, і все ж скоса й зацікавлено позирала на свого партнера, такого святочно-врочистого сьогодні, з підкресленою вродливістю, тоді як звичайно він був просто Мишко Кавченко з дев'ятого триместру і, властиво, нічим не відзначався.
Певне, його це теж десь зворушило, бо він раптом повернувся до неї, і коли вони розступились у зворотах ритму й вона тепер плавко відійшла від нього, він раптом уперше помітив широку каштанову косу, якусь незвичайно м'яку лінію, що оповивала увесь її стан, ніжне зашаріле обличчя і куточок шиї під волоссям, певне, запашний і теплий. І все це раптом ударило гарячою хвилею радості, злилося з юрбою, з гамором, з важким пахтінням, з силою розлитого, яскравого світла, що сліпучими скалками било в очі, і піднесло його на якусь дужу наелектризовану хвилю. Він раптом посміхнувся і, ще раз провівши оком по дівчині, стиха сказав:
— Слухай, Цимульку! Яка ти цікава сьогодні!
Вона, геть зашарівшись, засипала його густим синім блиском очей.
— Ну? Та не може бути!
— Справді! Побий мене Бог!
— О, як страшно!
— Ні, серйозно! Ти сьогодні якась святочна... як панянка! Дарма що в комсомолі стоїш.
— Ну що ж, під пару тобі сьогодні.
Він тільки позирнув кмітливо й нічого не відповів. Десь у танці вони знову розірвались. Вона закружляла, а він, озирнувшись, побачив, як її саме обнімав якийсь рижий, ластовинястий, з широкою незграбною кісткою добродій, і в обіймах його вона видавалась тепер уразливо та тривожно ніжною й до гостро-болісного лоскоту в серці рідною. Тим-то, коли вона знову повернулась, йому стало притишено-тепло й радісно.