Овід

Овід об'явив, що нічого не знає про настрої в Пізі, бо він там тільки "відпочивав". Потім з запалом по­ча висловлювати свої думки про сподіванки на вро­жа та про задуману прокламацію і говорив страшенно довго, заливаючи нескінченним потоком заїкуватої мови уже вкрай стомлених слухачів. Здавалося, звуки власного голосу давали йому якусь болісну втіху.

Коли засідання скінчилось і всі почали розходити­с, Ріккардо підійшов до Мартіні.

— Лишайтесь у мене обідати. Фабріцці й Сакконі

обіцяли залишитись.

— Дякую, але я хотів би провести додому синьйо­р Боллу.

— Невже ви думаєте, що я сама не дійду? — ска­зал Джемма, надіваючи капелюшок.—Звичайно, док­тор Ріккардо, він лишиться. Йому не вадить трохи розважитися. Він майже нікуди не ходить.

— Коли дозволите, я проведу вас,— запропонував Овід.— Мені однаково йти в той бік.

— Якщо вам справді по дорозі...

— Може, ви, Ріварес, ще зайдете до мене сього­дн? — спитав Ріккардо, відчиняючи їм двері.

Овід, сміючись, оглянувся на нього.

— Я, любий друже? Ні, я йду до цирку.

— От чудна істота,—промовив, Ріккардо, поверта­ючис до своїх гостей.— І що це за пристрасть до блазнів?

— Не пристрасть, а товариське співчуття,— обі­звавс Мартіні.— Він же й сам справжнісінький бла.

— Добре, якби він був тільки блазнем,— серйоз­н зауважив Фабріцці.— Якщо він і блазень, то дуже небезпечний.

— Чим небезпечний?

— Та не подобаються мені ці-таємничі подорожі, які він так любить. Майте на увазі, що це він уже втретє їздить кудись, і я зовсім не вірю, що він був у Пізі.

— Та це ж майже всім відомо, що він їздить у го­р,— пояснив Сакконі.— Він навіть не дуже й запере­чу, що має зв'язки з контрабандистами, з якими по­знайомивс під час повстання в Савіньйо. І цілком зрозуміло, що він використовує їхню дружбу для пе­реправ своїх памфлетів через папський кордон.

— Я якраз про це хотів поговорити з вами,— ска­за Ріккардо.— Мені здається, що нам слід було б по­просит Рівареса взяти на себе клопіт і про нашу контрабанду. Друкування в Пістойї налагоджено до­сит погано, а наш незмінний спосіб перевезення ли­стіво, скручених у сигари,— більше ніж примітив.

— Однак досі він нас якось задовольняв,— уперто заперечив Мартіні.

Йому набридло, що Галлі й Ріккардо завжди ста­вил Овода всім за приклад, і він був тієї думки, що на світі все йшло гаразд і до того, як цей "сентимен­тальни пірат" здумав наводити свої порядки.

— Задовольняв тому, що ми не мали в перспекти­в нічого кращого. Але ви ж самі знаєте, скільки за цей час було арештів і конфіскацій. Коли ж до цієї справи візьметься Ріварес, я певний, їх буде менше.

— Чому ви так думаєте?

— Насамперед тому, що ми для контрабандистів чужі люди, навіть вівці, яких так вигідно стригти, а Ріварес — їхній друг, можливо, проводир, вони його дуже шанують. Будьте певні, що кожен контрабан­дис в Апеннінах зробить для учасника повстання в Савіньйо те, чого не зробить для нас. А крім того, нав­ря чи хто з нас так добре знає гори, як Ріварес. Хіба ви забули, що він там переховувався і знає як свої п'ять пальців кожну контрабандистську стежку? Ні один контрабандист не зважиться обдурити його, хоч би й хотів, і ні один не зумів би цього зробити, на коли б насмілився.

— То що ж ви пропонуєте? Доручити Ріваресові всю справу, аж геть до розподілу, і відкрити йому адреси, сховища, усе взагалі чи тільки просити його допомогти нам у переправленні літератури через кордон?

— Щодо адрес та сховищ, то він напевне знає всі ті, що знаємо ми, і ще стільки ж нам невідомих. Тут нам з вами його не вчити. А от про розподіл треба буде порадитися з іншими. Головне ж, по-моєму, це саме перевезення. Раз література щасливо при­бул до Болоньї, то вже поширити її там досить легко.

— Ну, а я особисто проти вашого плану,— сказав Мартіні.— По-перше, всі ці балачки про вправність Рівареса — лише здогади. Ми ще не бачили, як він справляється з контрабандним переправленням літе­ратур, і не можемо бути певні, що в критичний мо він не розгубиться.

— Ну, про це нам турбуватись нічого,— відповів Ріккардо. — Повстання в Савіньйо показало, що він не розгублюється.

— А крім того,— провадив далі Мартіні,— може, я й мало знаю Рівареса, але нізащо не довірив би йому всіх партійних таємниць. Це якийсь легкодум і позер. Доручити одній людині керувати всією контрабандною роботою партії — справа серйозна. Якої ви думки, Фабріцці?

— Я не маю ніякого сумніву, що він справді смі­ливи, чесний і не розгубиться в потрібну хвилину. А що він добре знає гори й горян, ми маємо чимало доказів. Але в мене зовсім інші міркування. Я далеко не певний, що він їздить у гори лише для того, щоб переправляти свої памфлети. Боюся, що його тягне туди зовсім інше. Звичайно, це лишиться між нами, бо я висловлюю лише свої підозріння. Мені здається цілком імовірним, що він має зв'язки з однією з там груп, і, можливо, з найнебезпечнішою.

— З якою саме? З "Червоними поясами"?

— Ні, з "Ножарями".

— З "Ножарями"? Та це ж невеличка організація волоцюг, здебільшого з селян, зовсім неосвічених і без ніякого політичного досвіду.

— Не забувайте, що серед членів найжорстокіших груп у Романьї найбільше колишніх учасників савіньйонського повстання. Побачивши, що їм не здола­т клерикалів ‘ у відкритій боротьбі, вони знов стали убивцями. А через те що з рушницями їм не пощасти­л, то вони взялися за ножі.

— Але чому ви думаєте, що Ріварес з ними в спілці?

— Я не думаю, я тільки підозріваю. В усякому ра­з, нам треба спочатку як слід розвідати про це, а тоді вже доручати йому переправляння літератури. Бо коли б Ріварес здумав вести ці дві. справи разом, він дуже пошкодив би партії:

нічим би їй не допоміг і тільки загубив би репутацію. Але про це поговоримо колись іншим разом. Я хочу поділитися з вами нови­нам з Рима. Є чутки, що там мають призначити ко­місі для опрацювання проекту міського самовряду.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Джемма й Овід мовчки йшли по набережній. Від гарячкової його балакучості не лишилося й сліду, і після того, як вони вийшли від Ріккардо, він не промовив

1 К л є р и к а л и (клерикалізм — від латинського — духівни­цтв) — особи і партії, що домагалися влади церкви, впливу цер­кв на народну освіту й виховання дітей. Клерикали завжди були опорою реакційних класів, боролись проти свободи думки і проти наукового прогресу, демагогічно використовуючи відсталість і тем широких мас, особливо селянства.