Овід

— Ви справді вірите в танцівницю чи просто хо­чет відтворити його дотепи?

— Хай бог милує! Танцівниця цілком реальна і досить красива для тих, хто любить крикливу красу. Я — ні. Говорив Ріккардо, вона угорська циганка чи щось подібне, з провінціального театру. Він, здається, досить безсоромний і знайомить дівчину з усіма, ніби вона його незаміжня тітка.

— То це ж добре, що він вирвав її з такого середо­вищ.

— Ви, дорога мадонно, дивитесь на речі так, а су­спільств по-іншому. Я думаю, більшість людей обу­рюєтьс, коли їх знайомлять із жінкою, котру знають як чиюсь коханку.

— Звідки вони знають, якщо він нічого не роз­повіда?

— Це й так видно; ви побачите, коли зустрінете її.

— Але мені здається, що навіть у нього не вистачить сміливості привести її до Грассіні.

— Вони й не прийняли б її. Синьйора Грассіні на­лежит до тих жінок, які ще не позбулися світських умовностей. Але я хотіла почути про Рівареса-сатирика, а не про його особисте життя.

— Фабріцці казав мені, що йому написали листа і він згодився приїхати й розпочати кампанію проти єзуїтів. Оце й усе, що я чув. На цьому тижні була така сила роботи. Не знаю, що я міг би ще додати. Грошових труднощів, яких ми так боялися, здається не буде. Він цілком забезпечений і хоче працювати безплатно.

— Значить, у нього є свій капітал?

— Здається. Хоч це якось чудно. Пригадуєте, що говорили тоді у Фабріцці про становище, в якому його знайшла експедиція Дюпре? Але в нього є пай у копальнях десь у Бразілії, і потім він мав надзвичай­ни успіх як фейлетоніст у Парижі, Відні й Лондоні.

J8ÏH чудово знає приблизно шість mov і ніщо не за­вадит йому, живучи-тут, підтримувати зв'язки з іно­земним газетами. Адже не весь свій час витрачатиме він на метання стріл в єзуїтів.

— Ну, звичайно. Пора вже йти, Чезаре. Почекай

те хвилину, я пришпилю квіти.

Вона пішла до себе нагору і незабаром повернула­с з квітами на грудях, а на голову накинула довгий шарф з чорного іспанського мережива. Мартіні оки­ну її схвальним поглядом художника.

— Ви, мадонно, немов королева, немов велика й мудра цариця Савська.

— Який невдалий комплімент! — сміючись відпо­віл вона.— Коли б ви знали, яких я докладаю зусиль, щоб надати собі вигляду справжньої світської дами! Хіба можна конспіраторові скидатися на царицю Савську? Він тоді нізащо не уникне шпигунів.

— Скільки б ви не старалися, вам ніколи не поща­стит удати з себе пустоголову світську даму. Та це байдуже, ви занадто прекрасні, щоб виправдати шпи, навіть якщо ви й не можете сміятися й хова­тис за віялом, як синьйора Грассіні.

— Ах, Чезаре, облиште бідну жінку. Візьміть тро­х ячмінних цукерок, щоб підсолодити свій настрій. Ви готові? Тоді краще підемо.

Мартіні мав цілковиту рацію, кажучи, що на вечо­р буде занадто людно й скучно.

Літератори обміню­валис пустими фразами й безнадійно нудьгували, а туристи та російські князі тинялися по кімнатах, роз­питуюч один одного про присутніх знаменитостей і намагаючись вести високоінтелектуальні розмови.

Чемність, з якою Грассіні зустрічав своїх гостей, була так само вилощена, як його черевики. Та його холодне лице просяяло, коли він побачив Джемму. Грассіні не любив її, навіть потай боявся, але розу­мі, що без неї його вітальня втратить половину своєї привабливості. Він зробив собі щасливу кар'єру як адвокат і тепер, маючи багатство й ім'я, плекав ще одну честолюбну мрію — створити з свого дому центр ліберального інтелігентного суспільства. Він з болем розумів, що обмежена, занадто пишно вбрана жінка, з якою він необачно одружився в ранній молодості, з її пустими розмовами і змарнілою миловидністю не здатна була для ролі господині великого літера­турног салону. Коли йому щастило запросити Джем­м до себе, він завжди був певен, що вечір буде ціка­ви, її спокійні і витончені манери добре впливали на настрій гостей, і від самої її присутності десь зни­ка дух вульгарності, що, як йому здавалося, завжди витав у його домі.

Синьйора Грассіні зустріла Джемму з нещирою ра.

— Яка ви сьогодні чарівна,— голосно прошепотіла вона і пронизала її біле кашемірове плаття злісно-критичним поглядом.

Вона страшенно ненавиділа Джемму саме за те, за що Мартіні любив її: за спокійну силу характеру, за прямодушність, за урівноваженість розуму, за са­ми вираз обличчя. А коли синьйора Грассіні ненави­діл жінку, вона виявляла до неї перебільшену люб'яз­ніст. Джемма знала ціну її компліментам та приязні і не звертала на них уваги. Те, що зветься "бувати в товаристві", вона вважала за нудний неприємний обов'язок, який кожен член партії мусить сумлінно виконувати, щоб не привертати до себе уваги шпигу­ні. Для неї це було такою ж складною справою, як і писання шифрованих листів, але, знаючи, як захи­ща від підозрінь репутація гарно одягненої жінки,

вона вивчала журнали мод так само старанно, як і ключі до шифрів.

Знеможені нудьгою меланхолійні літературні леви трохи пожвавішали, почувши ім'я Джемми. Вона ко­ристувалас серед них великою популярністю, і жур радикальної партії одразу ж потяглися на той кінець кімнати, де вона сіла. Але Джемма була занадто досвідченим конспіратором, щоб дозволити їм монополізувати себе. Радикалів вона могла бачити щодня, і тепер, коли вони стовпилися навколо неї, вона з лагідною усмішкою нагадала їм, що не варто на неї марнувати час, коли тут є так багато туристів, з якими треба поговорити. А сама вона звернула всю свою увагу на члена англійського парламенту, в при­хильност якого республіканська партія була дуже за­цікавлен. Знаючи, що він спеціаліст у фінансових справах, вона втягла його в розмову, спитавши про якусь технічну особливість австрійської грошової си­стем, а потім вміло перейшла до стану ломбардсько-венеціанських прибутків. Англієць, який сподівався нудної пустої балачки, скоса глянув на неї, очевидно злякавшись, що потрапив у пазури синьої панчохи. Але, побачивши, що вона приємна на вигляд і цікава в розмові, поринув у таке серйозне обговорення іта­лійськи фінансів, немов перед ним сидів сам Меттерніх. Коли Грассіні підвів до Джемми француза, який хотів спитати у синьйори Болли дещо з історії "Молодої Італії", член парламенту здивувався. Йому здавалося, що, можливо, в італійців є більше підстав бути незадоволеними, ніж він гадав.