— Хто знає, хто знає? — загадково відповів Слейтон. — Тут. не так погано живеться, міс, як може видатися на перший погляд. Ви займаєтеся музикою? Співаєте?
— Так.
— Відмінно. Прекрасно. Тут ви знайдете хороший ераровський рояль і багату нотну бібліотеку. Книг теж вистачає. Серед наших остров'ян є цікаві люди. Ось хоча б цей Терніп. Правда, він порядно опустився, але він багато бачив, багато знає і колись був досить поважною людиною. Тепер він смішний, але все-таки цікавий. Потім Людерс, німець. Це наш історик і вчений. Він вивчає історію кораблебудування, адже наш острів — справжній музей, чи не так?
— Історію кораблебудування? Це цікаво, — сказав Гатлінг.
— Це має відношення до вашої спеціальності? — недбало запитав Слейтон, подивившися на нього зіщуленими очима.
— Так, я інженер із кораблебудування, — відповів Гатлінг.
Міс Кінгман здивовано подивилася на нього. Вона і не знала про це.
— Ну ось і у вас буде цікавий співбесідник, містере…
— Гатлінг.
— Містере Гатлінгу… Людерс зібрав найцікавішу бібліотеку з корабельних журналів і посмертних записок усіх померлих на навколишніх кораблях. Ну… цей матеріал я не раджу читати… Правда, його вистачило б на десяток романістів, але вельми похмуро, навіть занадто. Саргасове море видасться вам після читання цієї бібліотеки одним із кіл дантового пекла.
— А що, на цих кораблях, ймовірно, багато і… рідкісних усіляких речей знаходили? — вставив слово і Симпкінс.
Слейтон більш уважно подивився на Симпкінса і, відзначивши якесь спостереження чи висновок, відповів:
— Так, є і… — він навмисне зробив таку ж саму паузу, як і Симпкінс, — рідкісні речі. У нас цілий музей. Я покажу його вам якось, якщо ви цікавитеся раритетами.
— Але чого нам, на жаль, бракує, — звернувся Слейтон знову до міс Кінгман, — так цс жіночого товариства. Із смертю, моєї дружини, — Слейтон зітхнув, — на острові залишилося тільки дві жінки: Меггі Флорес та їда Доде або Терніп, як зовуть у нас її чоловіка. Це стара, поважна жінка. Я віддам вас їй на піклування.
— Їсти подано, — оголосив лакей негр, виряджений з нагоди прибуття нових поселенців у фрак і білі рукавички.
— Запрошую вас поснідати на новосіллі, — і губернатор провів гостей до їдальні, де був накритий добре сервірований стіл.
За сніданком Слейтон ще раз здивував Гатлінга своєю обізнаністю про те, що діється в світі. Слейтон знав найостанніші світові новини.
Губернатор помітив здивовані погляди і вперше самовдоволено засміявся.
— Ми, якщо хочете, Робінзони. Але Робінзони двадцятого століття. Ви помітили дроти, прикріплені до щогл і стовпів? Острів Загиблих Кораблів має телефонний зв'язок. Ми могли б влаштувати і електричне освітлення, але у нас не вистачає пального. Зате ми маємо радіоприймальну станцію і навіть гучномовець. Все це ми дістали на радіофікованих суднах, прибитих до острова останніми роками.
— Хочете послухати? — і Слейтон привів у дію радіоприймальний апарат.
І в каюті старого фрегата, серед Острова Загиблих Кораблів, раптом почулася модна пісенька, яку виконувала в Нью-Йорку відома співачка, яку не раз чула міс Кінгман.
Ніколи ще звуки пісень так не приголомшували її.
IV. НОВЕ ЖИТТЯ
Жіноча частина населення острова зустріла. міс Кінгман з належною увагою.
Якщо з Меггі Флорес у міс Кінгман виникли дружні стосунки одноліток, то стара, суворого вигляду, але добра дружина Аристида Терніпа Доде — їда — відразу взяла стосовно міс Кінгман протекційний тон дбайливої матері. Жінок було так мало на острові! До того ж місіс Доде небезпідставно припускала, що Вівіана потребуватиме її захисту. І вона взяла дівчину під свою опіку.
Меггі Флорес першого ж дня розповіла Вівіані Кінгман свою сумну історію. Коли доля закинула її на острів, вона вийшла заміж, з дотриманням існуючих на острові "законів" і обрядів, за губернатора Фергуса Слейтона. Від цього шлюбу в неї народилася дитина, яка нині була єдиним представником нового покоління на острові. Фергус був грубий і навіть жорстокий з нею, але вона терпіла… Під час німецької війни на острів занесло німецький підводний човен і на ньому трьох ще живих матросів, капітана та молоду француженку з потопленого цим же підводним човном пасажирського пароплава.
Коли француженка з'явилася на острові, Фергус захотів зробити її своєю дружиною. Між Фергусом і німецьким капітаном підводного човна відбулася сварка. Німець був убитий, і француженка стала дружиною Слейтона. Меггі одержала розлучення і невдовзі стала дружиною Флореса.
Він теж грубий, але він кохає Меггі, сильний і не дозволяє нікому її ображати.
Потім… потім француженка померла. Слейтон говорив, що вона випадково отруїлася рибною отрутою. Але на острові говорили, що вона наклала на себе руки, оскільки кохала вбитого Фергусом німецького капітана. І овдовілий Фергус Слейтон захотів знову повернути Меггі. Але Флорес сказав, що тільки переступивши через його труп, Слейтон зуміє одержати Меггі назад.
Для Слейтона переступити через труп так само легко, як через колоду. Він не зупинився б перед цим. Але на бік Флореса стало все населення острова. Губернатор зрозумів, що з цим жартувати не можна, і відступив.
— І я залишилася дружиною Флореса, — закінчила свою розповідь Меггі. — І ось такої миті, дорога міс Вівіана, з'явилися ви… Ви розумієте всю скрутність вашого становища? Якщо Фергус Слейтон вам подобається, ну, тоді все гаразд. А якщо ні або серце ваше зайняте іншим, — і вона багатозначно подивилася на Вівіану, — то будьте обережні. Будьте надто обережні зі Слейтоном!..
Міс Кінгман почервоніла.
— Серце моє не зайняте, — відповіла вона, — але я не збираюся ставати дружиною Слейтона.
Розмова перейшла на інші теми. Міс Доде розказувала Вівіані про те, як живеться їм на острові.
— У нас досить великі запаси провізії, головним чином консервів. Але оскільки невідомо, чи поповнюватимуться ці запаси, то вони витрачаються лише в крайньому випадку, особливо борошно. Хліб, вино, м'ясні і овочеві консерви видаються тільки хворим. Звичайною ж їжею служить риба, спіймана в морі. Від одноманітної їжі люди нерідко хворіють на цингу. Таким хворим видають пайок зі складу.