— Я вірю вам! І для мене ви ніколи не будете злочинцем.
— Дякую, — і він заплющив очі.
III. БЕЗ ПОВІТРЯ
На ранок Гатлінг відчував себе краще. Лихоманка зменшилася. Він пройшов у радіоапаратну і послав радіотелеграму з сигналом "SOS" (сигнал біди — "Врятуйте наші душі!"), вказавши довготу і широту, де перебуває човен.
Увесь екіпаж підводного судна був стривожений. Електрика горіла тьмяно. Ставало важко дихати. Кисень закінчувався. Треба було спливати на поверхню океану, але густі водорості чіпко тримали свою здобич…
Старі Терпіни, хапаючи повітря широко відкритими ротами, лежали на підлозі. Молодші почувалися трохи краще.
Лампи були готові згаснути кожної миті від браку струму…
— Залишається єдиний спосіб, — сказав Гатлінг, — вибратися назовні через люк для торпед і спробувати ножем розчистити шлях серед водоростей. — І він узяв ножа. — Спробую зробити це…
— Ви збожеволіли, Гатлінге. З вашою рукою…
— Це неможливо! — почулися й інші голоси. І всі перезирнулися, ніби шукаючи, хто б пішов на цей ризикований крок.
— Ось що, Гатлінге, — несподівано виступив Симпкінс, — ви врятували мені життя, і я у вас у боргу. Я беруся за цю справу. Не перечте. Тут немає ніякої жертви. Адже, зрештою, якщо вже вмирати, то чи не все одно де. Пані можуть відвернутися! — Швидко роздягтися і озброївшися ножем, він сказав: — Я готовий! Якщо через двадцять хвилин субмарина не підніметься на поверхню — значить, я загинув!
Швидко відвернули внутрішню кришку люка, Симпкінс проліз у вузьку трубу, кришку закрутили, і одночасно автоматично відкрилася зовнішня кришка…
Симпкінс зник. Потяглися томливі хвилини очікування.
А Симпкінс у цей час, як небачена торпеда, виліз з боку підводного човна і, чіпляючись за водорості, почав швидко працювати ножем. Відчувши, що йому не вистачає повітря, він сплив на поверхню, відсапався і знову пірнув у зеленувату морську глибину. Робота посувалася поволі.
Все коротше були періоди перебування під водою, все довше доводилося відпочивати на поверхні…
У напівтемряві субмарини задихалися люди і зі спотвореними почервонілими лицями напружено стежили за хвилинною стрілкою годинника…
Десять… П'ятнадцять… Сімнадцять… Дев'ятнадцять… Двадцять… Двадцять п'ять… Двадцять шість… Кінець…
Половина екіпажу була в стані напівнепритомності… В лампах світився тільки червоний вогник, як потухаюче вугілля. Чулися стогони. Люди хапали себе за груди; одні качалися по підлозі, забивалися в кутки під меблі, інші лізли вгору, вилазили на столи і стільці, і шукали жадібними, розкритими, як у риби на березі, ротами хоч ковток свіжого повітря. Очі викочувалися з орбіт. Холодний піт скраплював чоло. Але повітря скрізь було отруєне.
І в ці останні хвилини відчаю людям стало здаватися, ніби човен легко піднявся носовою частиною, гойднувся знову вниз і поволі почав спливати. Так, це не галюцинація. Стрілка приладу, що вказував глибину занурення, свідчила про те саме. Ще і ще…
— Ми на поверхні!
Тремтячими руками Гатлінг і два матроси поспішали відгвинтити кришку.
Раптом яскраве світло засліпило всіх. Струмінь цілющого морського повітря влився в човен.
Повітря. Світло. Життя.
І в радісній метушні люди дерлися вгору, витягли старих Терпінів, пораненого матроса.
Гатлінг кинувся до тіла Симпкінса, що лежало на краю суднового корпусу… Симпкінс знепритомнів від перевтоми, але невдовзі отямився.
І раптом новий вибух радості: на горизонті, димлячи чорними трубами, з'явився величезний американський пароплав. Він йшов сюди. Він помітив човен. Він подав сигнал.
Бурхлива радість переросла в мовчазне хвилювання… Чим ближче підходила сіра громада пароплава, тим більше поривалися якісь ланки, котрі поєднували всіх цих людей в одне ціле. Це ціле розпалося на окремих людей, зі своїми особистими турботами, своєю долею, своїми дорогами.
Чим ближче пароплав, тим швидше віддалялися вони один від одного.
Донька мільярдера, брудні матроси, Терніп, який опустився, — що спільного між ними? Симпкінс і Гатлінг — знову вороги. Гатлінг був спокійний, але сумний.
А Симпкінс уже переодягнувся і весело насвистував пісеньку.
Ще кілька хвилин очікування — і вони на пароплаві.
IV. ПОРЯТУНОК
Назустріч до них ішов капітан; пасажири оточували їх щільним кільцем… Симпкінс із професійним виглядом, як тінь, слідував за Гатліигом..
Що ж йому залишалося робити? В пориві великодушності та розчулення власним геройством він обіцяв Гатлінгу перед тим, як зійти на пароплав, зберегти таємницю його особи і запропонував утекти, як тільки пароплав прибуде в найближчу гавань. Але Гатлінг, цей незрозумілий чоловік, сухо і з гіркотою відповів йому: "Робіть свою справу", неначе Гатлінгу все байдуже… Зрештою десять тисяч доларів не валяються, і Симпкінс уже встиг шепнути щось на вухо капітану.
Матроси-остров'яни, здичавілі й відвиклі від людей, тиснулися осторонь. Містер Терпін усім своїм виглядом прагнув показати, що він не те, що ці брудні люди, хоча і не чистіший від них. Він умудрився зберегти свій дірявий капелюх-казанок і тепер насував його на лоба з виглядом денді…
Поки йшли розпитування, гострозоре око сищика встигло помітити якийсь портрет у газеті, яку тримав один із пасажирів пароплава.
Симпкінс попросив газету, швидко прочитав повідомлення і, рантом скрикнувши, підійшов до Гатлінга і міс Кінгмаи, що стояли поряд, несподівано вийняв з кишені ручні кайдани і з професійною спритністю надів один браслет на руку Гатлінга, а другий на руку міс Кінгман, скувши таким чином їхні руки.
Усі були вражені. А Симпкінс розкрив газету і голосно прочитав:
Таємниця вбивства Деллі Джексон
Нещодавно зовсім несподівано відкрилася таємниця вбивства міс Деллі Джексон, в якому обвинувачувався Реджинальд Гатлінг. У банку Лорробі була виявлена велика крадіжка з незгораючої каси. Оскільки один з ключів від цієї каси був у сина банкіра Лорробі, який останнім часом вів украй розпусний спосіб життя, то підозра лягла на нього, і в нього провели ретельний обшук. Зниклих грошей у нього не знайшли, і участь його в крадіжці залишилася невстановленою. Проте при обшуку до рук слідчих властей потрапили документи, які викривають Лорробі у вбивстві своєї нареченої, міс Деллі Джексон. У шкатулці для листів був знайдений лист міс Деллі Джексон до Лорробі. В цьому листі вона категорично відмовляється вийти за нього заміж після того, як дізналася, за допомогою "приватного бюро доручень", про деякі подробиці його особистого життя. Лорробі мав необережність вести щоденник, в якому детальна викладає історію злочину. Згаданий лист одержано ним у день убивства. Знаючи про суперника — Гатлінга, Лорробі давно шпигував за ним, користуючись послугами підкупленої покоївки Джексон, яка і повідомила його про призначене побачення. Вважаючи, що справжньою причиною відмови міс Джексон є її кохання до Гатлінга, Лорробі в пориві ревнощів вирішив помститися міс Джексон. Він з'явився на місце побачення раніше за Гатлінга, убив міс Джексон і зник, ніким не помічений.