— Що ж, якщо боцман наказує, капітан повинен коритися. Омокаї![100] — кинув він вахтовому матросу.
Той переклав стерно праворуч. Шхуна лягла курсом на острів.
"Спробуйте якомога ближче підійти до берега, — згадалися капітану слова Кокікі. — На мисі Томарі колись стояла наша радіостанція. Цікаво, чи й зараз вона там?.. Ось для чого цей йолоп велів мені змінити курс. Хоче дізнатися про радіостанцію".
Побачивши, що "Сінтоку-мару" прямує до суходолу — отже, гониться за невидимим косяком, інші човни теж змінили курс й помчали навздогін.
— Хе, хе, — засміявся Мукудорі. — Ви їх ловко ввели в оману. А тільки я не розумію, боцмане, навіщо нам наражатися на небезпеку? Скоро ж, здається, територіальні води.
Кавагуті промовчав. Залишаючи ходову рубку, кинув коротко:
— Курсу не міняти!
І шугонув униз. Квапливо увімкнув радіоапаратуру. Чутливі прилади віддзеркалили те. що діялося в ефірі: дріботіння морзянки, людські голоси, інші сигнали.
Коли, за його підрахунками, "Сінтоку-мару" вже перетнула лінію між нейтральними й територіальними водами. Кавагуті піднявся на палубу.
Шхуна, як і раніше, не збавляючи швидкості, прямувала до острова. Кілька інших човнів від неї не відставали.
— Стоп машина! — звернувся до капітана. — Просигнальте на решту човнів, що в нас поломка. Нехай не зважають і шукають собі далі.
На воді, в далині, мережилася пінява торочка — косяк. І кавасакі, не зважаючи, що недалеко берег, мчали до косяка.
"Сінтоку-мару" лежала в дрейфі, погойдуючись на хвилях.
Від берега, з-за мису, вигулькнув катер, стрімко помчав назустріч чужакам.
— Дайте задній хід, сенсей, — знову наказав боцман. — І, не розвертаючись, рухайтесь назад.
Великий "стратег-навігатор", він під удар поставив інші човни, "Сінтоку-мару" залишивши в тіні.
Задкуючи, вона відступила на чималу відстань, опинилася в нейтральних водах.
Зупинилися й човни-кавасакі. Помітивши сторожовий катер, почали розвертатися, пускаючись навтіки. Але було пізно. З катера в мегафон уже наказували застопорити машини.
— Ха-ха-ха! — реготав Кавагуті, вислухавши розповідь тих, хто сьогодні вранці був затриманий прикордонниками і вигнаний геть. — Кажете, робили обшук, шукали шпигунське начиння. Їм навіть сняться порушники. А ми ж — мирні рибалки.
Цього разу "Сінтоку-мару" дещо таки вивудила.
— Сайра в кошиках починає псуватися, — піднявшись із трюму, повідомив капітан.
Мукудорі порадив здати її в рефрижератор на морозильний траулер.
— Воля ваша, — махнув рукою Хасімото.
— А можна взагалі викинути за борт, — втрутився в розмову боцман. — Ми ж прийшли ловити не лише сайру, а й червону рибу, — підморгнув він.
Усі зрозуміли його каламбур.
Мукудорі заявив, що вони увечері залишать ці води. А куди підуть, сіндо нікому поки що не сказав.
"СУЇБО"
Затримані прикордонниками й попереджені, що при повторному вторгненні в радянські територіальні води, туди, куди не було обумовлено заходити за ліцензією, судна-порушники будуть арештовані, а їхні власники, згідно з законом, суворо покарані, японці не наважувалися більше лізти в чужу зону.
Човни відійшли мористіше[101], сітями перегородили океан.
Сайра зникла, мігрувавши, мабуть, на південні нерестилища, до Хонсю й Хоккайдо. Проте з'явилися палтус і навага — риба, яка тут ловиться цілий рік.
Що б не ловити, аби були повні сіті. Й човни заходилися прасувати багатомильну смугу вподовж Курил.
На "Сінтоку-мару" теж готували трал. Знаряддя лову в японців різноманітне: від примітивних острог і гачків, за допомогою яких ведеться ярусний лов тунців, до сучасних дрифтерних сітей і тралів. Вдосталь його було і на шхуні.
Помітивши, як Кіносіта, Мікімура й Санкіті пораються на кормовій палубі біля снастей, Мукудорі криво усміхнувся. Він знав, що старання матросів марне, бо рибалити їм не доведеться: як тільки повечоріє, "Сінтоку-мару" звідси майне світ за очі.
Годину тому сіндо розмовляв із боцманом. Він поділився своїм задумом пробратися до східного берега Шумшу.
— На жаль, ми ще не з'ясували, чи є на мисі Томарі радіостанція, — у відповідь сказав Кавагуті. — За це, як ви знаєте, Кокікі по голівці не погладить. Отож давайте надолужимо прогаяне. Перш ніж прямувати до Сюмусю, слід "промацати" з ефіру деякі об'єкти на узбережжі бухти Отомає.
— Капітан запевнив, що до гирла Тодорокі підступи небезпечні.
— Гнида! Він завжди всього боїться, — зло відрубав боцман. — З такими, як Хасімото, морячити добре хіба що на озері або в лагуні.
— Я теж такої думки, — погодився Мукудорі. — Але ж капітану видніше, як діяти.
— Можливо, й видніше, та на цей раз буде по-нашому, — наполіг Кавагуті. — Коли відходимо? — запитав.
— Годині о сьомій. Як добре стемніє — щоб менше хто бачив…
— Скажіть капітану: нас цікавить мис Курабу, гирло Тодорокі й бухта Отомає. Нехай він не мудрує, а підходить туди поближче.
— Я з ним переговорю, — пообіцяв Мукудорі.
… Увібравши гірські потоки, Тухарка, яку японці колись перехрестили на Тодорокі, вільно й широко несе свої води до океану.
Гирло її перетнуто кам'янистою косою, так званим баром, через який в тиху погоду, тримаючись лівого скелястого берега, шлюпки можуть заходити в саму річку.
За кілька миль від мису — бухта, на пологому березі — селище курильських рибалок. Вузький, гостроносий острівець Бар'єрний — ніби сторожа від навали хвиль і шалених вітрів.
Капітан Хасімото мав рацію — підступи до бухти справді небезпечні. Підводне каміння, рифи підстерігають необачних мореплавців на кожному кроці. Що це так — свідчать рештки корабля, який невідь-коли розбився об тутешні скелі.
Від колишніх ненависних назв, всіх отих Атенкесі, Тараба, Іоцуіва — буцімто рибальських висілків, з яких "нейтральні" японці насправді виходили в простори океану топити мирні радянські судна, — не залишилося й згадки.
На далекій радянській околиці — Курилах — милі серцю ймення, міста й села Сєверо-Курильськ, Крузенштернівське, Океанське.
Ось ці "об'єкти" й задумали промацати "рибалки".
Мукудорі вніс у маршрут поправку.
— Я цілком згоден, Кавагуті-сан, — шанобливо мовив, — що згадані вами місця треба дослідити. Ми це зробимо на зворотному шляху. Та спочатку відвідаємо Сюмусю. Повірте: ви не розчаруєтеся! — піднесено вигукнув. — Там для нас знайдеться пожива. Я служив колись на Сюмусю…