Останній бій

Страница 3 из 3

Дерлиця Николай

поважно говорила Прокопиха.— По правді, як то бог дав — десь люди в жнива не хорують, не мруть. Нема коли! Чи чули ви, що Онисько цілі жнива робив? А вмирав! По жнивах піде туди, куди був наставився.

Було видко, що не лінуються, а робота йшла пиняво. Женців покидала енергія. Анна не вибивалася вже з гурту, а ледве що тягалася. Ноги ставляла, як колоди. З ран від стерні, з пропуклин між пальцями слизила кров і обсихала струпами. Руки поперев'язувала в суставах, щоб не пухли та щоб затерпав біль. Набряскле, спіжової краски лице покривали чорні остуди. Очі світилися з глибоких ямок, як би крізь,скляну поволоку. Всі були втомлені і поводилися, як маніяки. Стара Прокопиха зісхла на тріску. Тільки шкіра, як дубова кора, та грубі набучнявілі жили держали старі кості в ладі. Петро Кавун ходив якось боком і жалувався на біль у хребті. Чорний волос на його голові порудів, як травиця при дорозі.

— Уважаєте? Дучкові плетуть вінок! — заговорив хтось із гурту.

— І нам недалеко! — сказала Прокопиха та почала пісню. За Прокопихою заспівали всі, а від пісні, як від бойової трубки, посходилися сустави, затерп біль, де не взялася сила, і женці жваво добивалися вінця. Настя вже роздумувала, який вони сього року Анні дадуть дарунок за вінок. Анна все приносила Кавунам вінок, бо котра ж дівка була лучша робітниця, котра була гідніша нести вінок?

Як плели вінок, то Анна співала найщиріше, вибирала до вінка найчільніші колоски, а все примірювала до своєї голови, щоб не зсувався, як буде його нести додому. Як уплели — то вінок повандрував по руках женців і опинився на голові іншої, молодшої дівки. Анна зойкнула і заніміла. На хвильку окинула здивованим поглядом гурт женців, потім спалені і потріскані її уста задрожали, блиснули очі і вона напрасно кинулася на супірницю — відбирати вінок. Але гурт перепинив.

— Анна пішла в стовп, де їй до вінка! — говорили дотепні і сміялися з дурної старої дівки. Анна опустила руки і, мов п'яна, пішла хиткою ходою поміж полукіпки.

V

Голосно співали Кавунові женці, йдучи з вінком додому. Шпаркі коні бігли чвалом. Великий драбинястий віз котився з женцями, мов під такт пісні, і волік за собою густу хмару пороху.

Позаду воза майже на розворі, обіруч держачись драбини, їхала Анна і в міру, як хитався віз, ніби пританцьовувала. Нона не співала. їхала в хмарі пороху і до женців якось усміхалася. По обох боках дороги стояли полукіпки, як велична, в хвилі повних рухів непроглядна армія. То був образ зужитої сили й енергії.

За короткий час хлібороби позвозили свій добуток у села. Поля зовсім заніміли. Тільки Дідурова Гандзя, окутана в лахи, як мара, порола стерні торбою і збирала полишені колоски.