Таке сталося з золотоверхим Київом, який обминали дикі Обри і кровожадні Печеніги і чорні Угри і грабівничі Половці.
* * *
Вістка про небувале знищеннє Київа обурила до глибини душі Мстислава, князя волинського і його приятеля Ярослава, князя галицького.
Мстислав кинувся зараз на ту частину Погорини, що входила в склад волости Мономахового внука Володимира й спустошив її до тла. А коли від Ярослава Осмомисла наспіли йому в поміч галицькі полки, а крім того прилучився до нього і рідний брат його Ярослав Ізяславич та Святополк, князь турово-пинський, Великий Князь Мстислав двигнувся весною 1170 року, видирати з осквернених рук Суздальців попелище святого города.
Якраз сей час використали галицькі бояри, щоби приготовитися до пімсти на своїм князеви і до знищення партії Чагрових. А хвиля була для них така, що ліпшої не могли собі й вимріяти: майже всі наємні полки князя вирушили, відбирати Суздальцям зруйнований Київ, а инші полки князя були розміщені на границях і при гирлах Дунаю. В Галичі остало всего кілька сотень Варягів. І ще до того померла була побожна княгиня Евдокія, котру сильно вразила й потрясла вістка про зруйнуваннє святого Київа і всіх його церков тай може ще більше вістка, що в тім нечуванім святотатстві брав участь і муж її внучки... Вона в кілька днів по отриманню тих вістий віддали духа Богу.
Над Галичем стояла світлом і цвітом сияюча весна, як нарядили в теремі тіло княгині Евдокії. Крізь отворені вікна долітав запах розцві-лих, пахучих садів черешневих, а з ним плач сиріт, що ними опікувалася покійна матір Ярослава.
Вже все було готове до виходу, тільки в кімнатах княгині Ольги було тихо. Князь післав запитати жінку, чи возьме участь в похороні. Але княгиня навіть не впустила до себе післанця мужа. Тоді князь пішов сам до неї.
Давно вже не був в її кімнатах. Увійшов і став як чужий. Його жінка, неприготована до виходу, сиділа біля якоїсь скрині і щось в ній перебирала. Вузкі уста мала міцно затиснені. Князь склонився легко, переміг себе і заговорив до неї якимсь зміненим, розбитим голосом:
— "Чи підеш на похорон нашої доброї матери?"
Довгу хвилю не відповіла. Потому нагло вибухнула:
— "Не піду! Не покажуся на очі дочкам і матір ям, як опоганена соромом!... Нехай іде вона, та, та...!"
Затиснула уста, щоб не викинути зі себе лайки.
Князь поблід. Він знав, що жінка з ненависти до його матері не хоче взяти участи в її похороні, а не з инших причин. Але не дав по собі пізнати того, що знає, тільки твердо сказав:
— "Вона возьме участь в похороні моєї матери а потому і в мешканню у моїм теремі!"
Вийшов, не оглядаючися.
Приказав задержати похорон і поїхав по Настасю.
Вже було добре з полудня, як шляхом від Чагрова надїхав великий відділ Варягів на конях. В середині їхала колесниця, запряжена у вісім чорних коний, а в ній сиділа чудова красою Настася з Чагро-вих біля князя Ярослава. Мала перелякані очі і слезами умите личко, а між нею й князем сидів їх семилітний синок Олег, гарне як ангел дитя. І матір і синок одіті були в чорний шовк і оксамит без ніяких прикрас, крім слез, що нишком котилися по них з очий Настасі. Нарід мовчки зглядався на неї а дзвони всіх церков гули якось глухо й суворо.
Князь з Настасею і Варягами вїхали на замкові подвіря. Варяги позсідали з коний і міцним, семикратним перетнем окружили домовину з тілом княгині Евдокії та князя й Настасю зі синком. Серед небувалого натовпу народу двигнувся той незвичайний похід до церкви Пресвятої Богородиці.
Весь народ зглядався тільки на Настасю і на її сина. їх велика краса глушила проклони на устах.
Заки осінь запала, в однім крилі княжого замку замешкала Настася Чагрівна. Сильна сторожа Варягів день і ніч берегла того крила.
А в другім крилі, де мешкала княгиня Ольга, було тихо як в гробі. Але тільки якийсь час. Бо брат княгині Одьги, Всеволод Юрієвич, що вже від довшого часу сидів в Галичі з кількома спритними Суздаль-цями, увихався як голодний звір, вічно з кимсь сходився і все радив та радив. Зразу робив се дуже обережно і йдучи вулицями Галича, мав колпак насунений на очі тай дивився зпід лоба. Одначе від хвилі, як би-рича Яструба знайшли убитим під ворітьми його власного дому, Всеволод перестав насувати свій колпак на очі й ходив з піднесеною головою та відважувався навіть в білий день заходити до складів Нікона, де забавлялися молоді бояри. Там постійно радився з новим спільником Нікона; час од часу вскакував до кімнати, де вони сиділи, то один, то другий боярин, але на коротку хвилю.
Князя Ярослава глибоко тронуло скритовбийство, доконане на Яструбі. Зарядив строге слідство і сам переводив його. Переслухав дорослу дочку покійного тай домашну прислугу і довідався, що пізним вечером перед тим ранком, коли при воротах дому знайшли тіло убитого начальника биричів, приходив до нього Всеволод з двома Суздаль-цями, між якими був один німий велитень. Всеволод замкнувся з Яструбом в окремій кімнаті і щось довго говорили. При виході їх з кімнати чула дочка Яструба, як князь Всеволод сказав до її батька:
— "Га, коли тої справи ми не полагодили, то може полагодимо другу".
Потому пішли до стайні вибирати коня. Яструб говорив вправ-ді, що за дня ліпше вибрати, але Всеволод відповів, що він уже від давна придивився одному його коневи. Купив і дав коня одному Суз-дальцеви, котрий зараз відпровадив коня на замок. З Всеволодом остався тільки той німий велитень. Вийшли разом з Яструбом в трійку і — на другий день досвіта слуга побачив тільки мертве тіло свого пана під ворітьми. Сліди крови показували, що трупа принесли на те місце. Він мав сині знаки коло уст від натискання і кілька ударів ножем в околицю серця й гортанки.
Ярослав приказав потайки перешукати річи й оруже Суздальців Всеволода. Але не дійшов до нічого. Такий ніж, від якого могли походити ті смертельні рани Яструба, мав трохи не кожний дружинник в Галичі й укріпленнях його. Князь говорив про се з Всеволодом, але довідався від нього лиш про те, котрі Суздальці були з ним. Переслухав того, що відпровадив коня. Від нього довідався, що князь хотів купити від Яструба наперед його собаку, а потому коня. Більше нічого не знав. З дальшого слідства показалося тільки, що Всеволод з Яструбом були тої ночі в шинку Нікона, що Яструб сидів там довго і вийшов сам та що німий Суздалець спав в замку. Коли прийшов, зізнавали всіляко... Увязненнє німого не причинилося до вияснення справи.