"А як се діється, покажу тобі на прикладі: представ собі, що умирає якийсь могутний князь, значить, що його "я" мусить звернути ті чужі йому складові частинки, які воно посідало в тілі, заосмотренім у шість змислів, як робило се вже нераз у безмежнім часі і просторі. В нім не погасла ще спрага-жадоба світа, але що вона може мати своє заспокоєннє лиш в тілі, спосібнім до життя, а се його тіло вже зужите, отже та спрага-жадоба чіпається зараз иншого насіння, яке саме тепер в чужім, подружнім ложі приготовили до запліднення чоловік і жінка, н. пр. убогі зарібники. Насінне їх, схоплене тою жадобою, що в хвилі смертної трівоги і перескоку зовсім затрачує свідомість попередного "я", стає почате і родиться дитя. Се бувший монарх. У своїх нових убогих родичів лихо кормлений, без любови хований, виростає серед побоїв; його заставляють жебрати. З могутнього князя є нещасливий жебрак.
"Але се ще не найгірше. Бо наше "я" може так само перейти в звірину, птаха, рибу, змию, хробака і т. и. Так відкриває тобі наука Совершеного таємничий міст переходу. Смерть і заплідненнє се тільки дві сторони одної появи; смертна мука в хвилі смерти відповідає без-памятній розкоші в хвилі запліднення, а кожде нове заплідненнє можливе тільки через рівночасну смерть. Тому н. пр. у воєннім часі родиться більше хлопців чим дівчат. Війна дбає також про свою будуч-ність.
"І так воно діється віками з кождим, поки хто, осяяний наукою Совершеного, не знищить в собі жадоби життя і терпіння. Инакше та спрага-жадоба все буде для нього тим поворозом, яким привязані до життя, йдуть сотворіння нескінченим ланцюхом відроджень, як воли тягнені дорогами на грубих ужевках...
"Коротко сказавши: закон Карми вчить, що людина подібна до колоска збіжа. З насіння виходить, в колос розростається і дозріває, висипається і гниє, але лишає знов насінне, котре дає початок новому колоссю. Се вже инший колос, не той сам, але з того самого і така сама доля жде його — вічне відродження на основі невмолимого закона Карми"...
Мирослав глибоко відітхнув і почав пригадувати собі з давних літ своїх студій з князем, чи не згадували про щось подібного єлин-ські фільософи. Але не міг пригадати собі нічого подібного. По кількох хвилинах надуми запитав ученого буддиста:
— "А чи Совершений не пояснив іще, від чого то залежить, що осліплена жадоба людського "я" несе його в хвилі смерти тіла якраз до такого а не до иншого тіла, от як у сім прикладі до ложа зарібників, а не пр. до ями вовків?"
— "Совершений пояснив і те в пятьдесятій семій проповіді своїй, на просьбу браманського аскета Сені я, що довгі літа жив як пес, щоб приноровитися до иншого життя. Предмет переходу залежить від рода і головного напряму жадоби в часі попередного життя, його думок, змагань і діл".
— "Чомуж одні люди здорові, сильні, розумні і гарні, а другі хорі, слабі, глупі й погані? Де причина того? Чому одні можуть мати високі жадоби а другі мусять мати низькі?"
— "І се пояснив Совершений у сто пятьдесятій третій проповіді своїй, кажучи: Ми власники діл, ми спадкоємці діл, ми діти діл, ми сотворіння діл, ми невольники діл. Діло рішає про те, які ми будемо.
"Коли жінка або мужчина жорстоко позбавить життя живучого і привикне до жорстокости супроти людий і звірят, то в хвилі смертк впаде в долину і на лихий пором Самсара, в світ муки, званий пеклом; а як навіть попаде знов на сей світ між людий, то життє матиме тяжке, нужденне і коротке. І противно: коли не нищить живучого, ходить без меча і патика, має любов і милосерде для всего, що живе, то б хвилі смерти йде в добрий світ, званий небом, а як навіть попаде знов на сей світ між людий, то життє матиме гарне, приємне і довге. Гнівливий буде в слідуючім життю поганим, заздрісний — убогим, скупий — не доробиться нічого, гордий буде на низькім становищі, а той, що живе, не думаючи праведно і не дбаючи о спасенне, буде — дурнем!
"Хто хоче зближитися до совершенства, той не нищить жадного з істнуючих насінь, раз на день їсть і ніколи не їсть у не свій час, все тверезий, здержується від сну, танцю, співу, гри і забав, не вживає вінків, пахощів і прикрас, не приймає золота, срібла, сирого мяса, жінок і дівчат, слуг і худоби, курий і безрог, слонів і коний, дому і поля,— здалека уникає брехні і підступу, насильства і рабунку, торговлі й інтересів, задоволений одягом, який має на собі і милостинею, яка продовжує його життє; з нею тільки йде з місця на місце, як птахе Сего доконує тільки правдивий монах".
— "Чи не знаєш ти, що спонукало Совершеного, проголосити таку науку?"
— "Милосерде над людським терпіннєм".
— "А чи Совершений, крім святої правди про терпінне, не проголосив ще яких правд?"
— "Думаєш про загадку світа? Вона належить до чотирьох справ, що їх роздумуваннє приносить зі собою помішаннє ума, Тих, що думають над нею, порівнав Совершений зі сліпородженими, яким хтось дав діткнутися слона: і один діткнув його голови, другий труби, третий ноги, четвертий хвоста і кождий почав кричати: "Слон виглядає так!" — "Ні, не так, а ось як!" аж поки з боротьби поглядів не прийшло до боротьби на пястуки. Кождий був переконаний, що тільки він говорить правду, бо дійсно кождий з них рукою діткнув слона.
"Одначе Совершеного думка не обмежилася до вишукування святої правди про терпіннє, хоч оповістив нарочно лиш ту одиноку правду. Знаємо се з його уст. Під городом Косамбі в лісі Сінсапа взяв Совершений кілька листків у свою руку і запитав учеників своїх: — "Що ви думаєте? Чи більше листків взяв я в свою руку, чи більше їх є в лісі Сінсапа?
— "Далеко більше листків є в лісі Сінсапа", відповіли ученики.
— "Так далеко більше правд пізнав я, чим ті, яких навчив вас. А чому я зробив так та не оповістив і всіх инших правд, які відкрив? Бо вони не принеслиб полекші людям, не відвернулиб їх від радостий світа сего, від переминаючих розкоший, не іїривелиб їх до мира, пізнання й пробудження. І для того я не оповістив їх. А щож оповістив я? Що то є терпінне — оповістив я вам і як повстає терпіннє — оповістив я вам і як знищити терпіннє — оповістив я вам і які є стежки до знищення терпіння — оповістив я вам".