Надходила ніч і замкнули всі брами міста. Але за окопами й укріпленнями города збиралося темне як ніч хлопство і невольники бояр. По вулицях столиці літали як вихор кінні відділи Торків, Берендіїв, Половців і тяжко ступали заковані в панцирях Варяги.
А між тим ішла вже фурія ворохобні — в розхрістаній одежі, з огнем в очах, що страшно світив на снігом засипаних, людьми й військом залитих площах і вулицях столиці. Йшла і липала крівавими очима — на високий терем, на радну гридницю, на золотий стіл Ярослава.
В ДАЛЕКІЙ ДОРОЗІ
Глава пята, яка має на ціли пояснити суть ріжниці між князем і невольником, представити коротко переживання Мирослава в землі, де написано сильну книгу корон, і причину далеких походів ісповідників пророка і скоре завоюваннє ними великої й богатоі Індії, про яку знали вже наші старі билини, та причини тоі прудкости, яких власним умом доторкнувся Мирослав, що як невольник ішов зі своїм паном на завоюваннє Індії; пояснити страшний закон Корми і чотири головні межі пізнання людини і вісім стежок, що провадять до знищення людського терпіння як бачив їх індійський королевич Сідгатто; представити подругу Мирослава і смерть її і поворот Мирослава до рідної землі в 17-тім році блуканини.
Скоро йде навіть князь-ізгой, помалу йде невольник.
Бо власть, як любов, має тисяч очий і міць незглибиму. Се наймо-гутнійші сили людства, в таємничий спосіб звязані з собою, як нерозривне подруже. Одна викликає другу, як опікунку свою. А що тінь любови називається ненависть, а тінь власти жорстокість, то й вони вплетені в ту таємничу звязь.
Власть уродилася з любови.
Колись давно, в часах, про які не знає нічого оповісти найстарша літопись українського народу, один з забутих предків Ярослава одержав власть як вожд одного племени нашого народу, як представитель його сили в потребі.
В якій потребі?
Хто знає про се оповісти?
І та власть як дорогий клейнод переходила з покоління на поколінне. І хоч все глибше вкорінювалася в народ, і хоч як розгалузився рід Володимира Великого,— той старий клейнод любови світив кождому з його членів, навіть тим, що втікали в чужину.
І за ними йшли хоч би уривки народної любови, що виходить укрита з заулків душі,' як мрака з яруг. І тому — скоро йде навіть князь-ізгой.
Помалу йде невольник. ,
Він взагалі не посувається сам. Він власність свого пана. Бідні ви всі невольники, привязані до своїх панів, як вони не називалибся. Ви так помалу йдете колючими стежками свого життя...
В десятім році скитання дійшов Мирослав Крушина, запроданий в неволю член галицького посольства, в дику і непривітну, тверду, як його доля, пустиню Гедрозії.
Тут пізнав, що навіть пустині так ріжняться між собою, як людські долі. І жаль йому було пустинь Арабії, де перебував девять най-красших літ свого життя, де пізнав велич Божу і красу людий та їх злобу.
А тепер ішов камяною пусткою Гедрозії, де денна спека переходила горяч арабської пустині, а нічний холод рівнався карпатській сту-діні. І ся пустиня також була безводна, хоч лучалися в ній нагальні зливи. Але брудні струї дощу, що бурливо летіли по камяній підставі щілинами, потрісканими від спеки, щезали так скоро, що навіть хлепта-юча язиком собака не могла заспокоїти спраги.
Зі зростаючим жалем згадував Мирослав країну, над якою посідала власть "читанка" пророка Магомета, а яку він за десять літ неволі зміряв вшир і вздовж своїми молодими ногами. Був у т. зв. "Щасливій Арабії" або країні Ємен, був у легендами озореній Сабі, відки давно-давно вийшли основники абісинського царства, був на пустинних височинах країн Недж і Гіджжас, що до потворности великими сходами спадають аж до филь Червоного моря і де кочують убогі бедуїни, свобідні мешканці пустині у вічній боротьбі між собою; навчився їх мандрівного способу життя в шатрах з волосіння і їх гарних пісень, що вихвалюють коний і героїв та пізнав їх стару віру, останки якої лишилися в народі й геть-геть по приняттю "святої читанки" пророка, званої "коран", що починається від слів:
"В імя Аллага,
Милостивого, Милосердного!
"Хвала будь Господу, Пану світа, Милостивому, Милосердному,— Цареви в судний день! Тобі служимо, до Тебе о поміч кличемо! Веди нас правою стежкою, стежкою тих, яким Ти ласкавий, а не тих, на яких Ти гнівний і не блукаючих"...
Невідому путь і непевність осолоджувала йому тільки думка, що може дійде до таємничої христіянської держави Попа Івана. В її істну-ваннє вірили христіянські народи Европи через усе середновіче. І чим дужше напирав на них могаметанський меч, тим більше кріпшала їх віра в таємничу христіянську державу в глибині Азії, відки має прийти сила, яка побє невірних і освободить від них Святу Землю.
Мирослав належав до тої породи людий, що мають щастє в нещастю. В другім році неволі купив його від властителя купецької каравани один не старий ще шейх бедуїнів, Ібрагім бен Амру, що старався жити по приписам корану і наслідувати пророка.
Був то чоловік справедливий, добрий і загально поважаний. Він строго виповняв пять головних приписів ісляму: вірив, що є тільки один бог Аллаг, котрого пророком Магомет, мився і молився пять разів на день, лицем обернений до Мекки, постив від рана до ночі в місяці Рамазан, давав що року сорокову пайку всего майна свого на убогих та в місяці Зулгіджа ходив на прощу до святого каменя в Каабі.
Крім того виповняв по можности й инші приписи ісляму: здержувався від гри, вина й заборонених страв, був гостинний для подорожних і чужинців, добрий для невольників, слуг і жінок та все думав про участь у святій війні проти невірних, яку приписує 66-ий уступ осмої глави корану, кажучи:
..."Запалюй вірних до боротьби; і коли між вами буде хоч би двай-цять витревало-хоробрих, то переможуть дві сотні; а як таких буде між вами сто, то вони переможуть тисячу невірних"...
Шейх Ібрагім, що хотів совісно сповняти всі приписи корану, який наказує боротьбу з невірними і гостинність для чужинців, постановив собі, навернути молодого Мирослава. В тій ціли дав йому не тяжку службу і можність, познакомитися зі "святою читанкою" пророка та часто говорив з ним про релігійні справи, розпитуючи притім і про рідний край Мирослава, а розстаючися з ним, дорікав йому за "невірство" лиш лагідними словами сто девятої глави корану "про невірних", що зовсім не годилися зі зазивом до боротьби з ними!