Тремтячи всім тілом, вона чітко уявила, як тримає і тримає голову цієї жінки під водою, поки та не перестає пручатися, поки не знепритомніє, і потім ще — щоб впевнитися в остаточній загибелі мозку. Влада, можливість, воля — у неї є зараз все це. "І от що почував Ейрел тоді, на Комарру, — подумала вона. — Тепер я розумію... ні. Тепер я знаю".
— СКІЛЬКИ? Де?
— Четверо, — прохрипіла Мехта. Корделія обм'якла від полегшення. — Двоє зовні у фойє. І ще двоє — у гаражі.
— Дякую, — машинально подякувала її Корделія, але горло стис спазм, і голос її був ледь чутний. — Пробачте мене... — Вона не знала, чи почула її посиніла Мехта, чи зрозуміла. Папір обгортає камінь...
Вона зв'язала жінку і вставила їй кляп — тим же способом, як зробив це колись Форкосиган із полоненим Готтіаном. Прилаштувавши зв'язану за ліжком (щоб не було видно від дверей), Корделія швидко розпихала по кишенях кредитні картки, документи й гроші, потім ввімкнула душ.
Вона навшпиньки вийшла зі спальні, уривчасто дихаючи через рот. Ох, як потрібна зараз хвилина, всього одна хвилина, щоб опанувати себе... Тейлор і санітар кудись пішли — напевно, на кухню, пити каву. Не бажаючи ризикувати такою вдалою можливістю, вона не стала затримуватися — навіть для того, щоб вдягти черевики.
О, Боже! В дверях кухні стояв Тейлор і в цей момент саме підносив чашку до рота. Вони завмерли, вп'явшись один на одного.
Корделія подумала, що очі в неї зараз, напевно, величезні, як у якого-небудь нічного звірка. Вона завжди не вміла ховати вираз своїх очей.
Тейлор, який дивився на неї, дивно скривив губи. Потім він дуже повільно підняв ліву руку, віддаючи їй честь. Рука була не та, але в правій він тримав каву. Він надпив ковток, спокійно спостерігаючи за нею через край чашки.
Корделія з повною серйозністю витягнулася в положення "струнко", чітко козирнула у відповідь і нечутно вислизнула за двері квартири.
На секунду її охопив жах: в коридорі стирчав журналіст зі своїм оператором, один із найнестерпніших і найнастирливіших — той самий, котрого вона виставила вчора з дому. Вона посміхнулася їм, п'яніючи від хвилювання — як парашутист, що тільки-но зробив крок у порожнечу.
— Все ще хочете взяти інтерв'ю? Повільніше, повільніше. Не тут. За мною ж стежать, ви знаєте. — Вона по-змовницьки знизила голос. — Уряд приховує інформацію. Через те, що мені відомо, адміністрація може злетіти в повітря. Це деякі відомості про військовополонених. Ви можете... зробити собі ім'я на цьому матеріалі.
— Тоді де ж? — азартно випалив він.
— Як щодо космопорту? У них в барі тихо. Я куплю вам випити, і ми зможемо... розробити план кампанії. — Секунди цокали в неї в мозку. У який завгодно момент можуть розкритися двері її квартири, і... — Хоча це буде небезпечно. У фойє мене вартують двоє агентів уряду, і ще двоє — в гаражі. Мені необхідно проскочити повз них непоміченою. Якщо дізнаються, що я розмовляла з вами, можливо, що іншого шансу вам вже не дадуть. Без шуму і пилу — просто один раз вночі ви зникнете, і пройде чутка про те, що вас "поклали на обстеження". Розумієте, про що я?
Вона була зовсім впевнена, що він не розумів — його канал спеціалізувався в основному на "полуничці", — але бачила в його очах спрагу журналістської слави.
Він повернувся до свого оператора:
— Джон, дай їй свою куртку й камеру.
Корделія сховала волосся під крислатим капелюхом і вдягла куртку поверх форми; прямуючи до виходу, вона демонстративно несла в руках камеру. Разом з телевізійниками вона піднялася на ліфті в гараж. Біля входу чергували двоє в блакитній формі. Проходячи повз них до машини журналіста, вона недбало підкинула камеру на плече, затуляючи обличчя.
В барі космопорту вона замовила випивку і зробила великий ковток зі свого келиха.
— Я незабаром повернуся, — пообіцяла вона і вшилася, залишивши журналіста за столиком з неоплаченою випивкою.
Наступну зупинку вона зробила біля квиткового комп'ютера, викликавши на екран розклад польотів. У найближчі шість годин — ані єдиного пасажирського корабля до Ескобару. Занадто довго. Космопорт напевно будуть обшукувати в першу чергу. Повз проходила жінка в формі працівниці космопорту. Корделія зупинила її.
— Перепрошую, чи могли б ви допомогти? Мені потрібно дізнатися дещо про приватні вантажні транспорти й інші приватні кораблі, які готуються до вильоту.
Жінка насупилася, але через мить впізнала Корделію і розпливлася в посмішці.
— Ви капітан Нейсміт!
Серце кевкнуло і скажено забилося. "Ні... спокійніше..."
— Так. Е-е... Розумієте, журналісти вкрай мене замучили. Ви ж знаєте, що це за братія. — Корделія обдарувала жінку поглядом, який ввів її до кола обраних. — Я не хотіла б знову потрапити їм на очі. Може, ми могли б пройти в який-небудь кабінет? Я знаю, що якщо хто-небудь тут і поважає людську гідність, то це ви. Просто бачу це по вашому обличчю.
— Правда? — Улещена і схвильована працівниця вже тягнула її за собою. В її офісі був доступ до повного розкладу всіх польотів, і Корделія швидко переглянула його.
— Хм. От цей, здається, підходить. Рейс до Ескобара, виліт менше ніж за годину. Може ви знаєте, пілот вже піднявся на борт?
— В цієї вантажівки нема дозволу на перевезення пасажирів.
— Не страшно, я просто хочу поговорити з пілотом. Особисто. Віч-на-віч. Можете влаштувати це?
— Я спробую. — І їй це вдалося. — Він зустріне вас біля посадкового вузла 27. Але вам потрібно поквапитися.
— Дякую. Е-е... Ви певно не знаєте, але мене всюди переслідують журналісти — життя від них нема. Перед чим завгодно не зупиняються. Двоє найнастирливіших навіть вбралися в експедиційну форму, щоб до мене пробитися. Мають нахабність називати себе капітаном Мехтою і комодором Тейлором. Жахливо надокучливі. Якщо вони почнуть тут винюхувати, ви могли б неначебто забути, що мене бачили?
— О, звичайно, капітан Нейсміт.
— Називайте мене Корделія. Ви справжня козачка! Дякую!
Пілот виявився зовсім зеленим — набирався досвіду на вантажних кораблях, перш ніж взяти на себе відповідальність за пасажирські перевезення. Він теж впізнав її і відразу ж попросив автограф.
— Ви, напевно, дивуєтеся, чому вибрали саме вас, — розписуючись, почала Корделія. Вона уявлення не мала, що конкретно збирається йому наплести, лише дотримувалась в розмові інтуїтивного здогаду — здається, цей хлопець з тих, хто навіть раз за все своє життя не виграв хоча б єдиного конкурсу.