В камері вже був один мешканець — молода ескобарська дівчина надзвичайної краси, яка лежала на своєму ліжку, вп'явшись в стіну. Вона не обернулася з появою Корделії і не відповіла на її вітання. Через якийсь час прибула барраярська медична бригада і повела дівчину із собою. Спочатку та безмовно підкорилася, але в дверях почала пручатися. За знаком лікаря санітар приспав її за допомогою вже знайомої Корделії капсули, і через секунду її винесли в несвідомому стані.
Лікар, судячи з віку і чину — головний хірург, ненадовго затримався, щоб перебинтувати їй ребра. Після цього вона залишилася одна, і перебіг часу відзначався лише регулярною доставкою їжі та шумами і вібраціями, які зрідка мінялися, і за якими можна було здогадуватися про те, що відбувалося зовні.
Через вісім або дев'ять харчових пайків, коли вона валялася на ліжку в приступі нудьги, світло в камері раптово пригасло. Трохи згодом лампи запрацювали, але майже відразу знову згасли.
— Чорт, — пробурчала Корделія, коли шлунок кудись провалився і вона почала спливати нагору. Вона судорожно схопилася за своє ліжко. Її передбачливість була винагороджена через мить, коли прискорення з силою, приблизно, 3g вдавило її в ліжко. Світло блимнуло і знову згасло, потім знову зникла сила ваги.
— Плазменна атака, — промурмотіла вона про себе. — Певно, силові екрани перевантажені.
Корабель затряс могутній удар. Її жбурнуло з ліжка в повну темряву, тишу і невагомість. Пряме влучення! Корделія рикошетом відлетіла від далекої стіни, розпачливо намагаючись за що-небудь схопитися, боляче вдарилася ліктем об... стіну? підлогу? стелю? Скрикнувши від болю, вона знову зависла в повітрі. "Дружній обстріл, — подумала Корделія на грані істерики. — Мене вб'ють свої. Ідеальний кінець для моєї військової кар'єри..."
Вона стисла зуби і напружено прислухалася.
Тут занадто тихо. А якщо все повітря вийшло? Їй уявилася жахлива картина: у живих залишилася тільки вона одна, замкнена в цій чорній шухляді і приречена плавати в ній, чекаючи неминучої загибелі від холоду або ядухи. Ця камера стане її саркофагом, який через багато місяців розкриє яка-небудь прибиральна команда.
І ще жахливіша думка: чи була зачеплена ходова рубка? Нервовий центр корабля, куди напевно цілились ескобарці і де, без сумніву, знаходився Форкосиган... Може, він був розчавлений літаючими уламками, або заморожений в вакуумі, або згорів в плазменному вогні, розчавлений зім'ятими перегородками?
Нарешті її пальці намацали якусь поверхню, і вона помацала в пошуках чого-небудь, за що можна було б вчепитися. Кут: добре. Вона прилаштувалася там, згорнувшись калачиком.
Невідомо скільки часу пробула вона в цьому стігійському мороці. З палаючих легень виривався переривчастий подих, руки і ноги тремтіли від неперервних зусиль, які були потрібні для того, щоб втриматися за поверхню. Потім корабель раптом застогнав, і в камері спалахнуло світло.
"О, чортівня, це ж стеля".
Сила ваги, що повернулася, жбурнула її на підлогу. У лівій руці спалахнув різкий біль, потім прийшло заціпеніння. Корделія абияк доповзла до ліжка і притулилася там, намертво вчепившись в лозини спинки правою рукою і ще про всяк випадок зачепившись за них ногою.
Будь-чого не відбувалося. Вона чекала. Її жовтогаряча сорочка чогось змокріла. Подивившись на свою ліву руку, вона побачила осколок рожево-жовтої кістки, яка визирала з відкритого перелому, і кров, яка сочилася з рани. Корделії якось вдалось стягти з себе сорочку й обмотати нею руку, щоб зупинити кровотечу. Тиск розбудив біль. Вона спробувала покликати на допомогу — просто задля експерименту. Камера напевно має бути під спостереженням.
Будь-хто не прийшов. Наступні кілька годин вона різноманітила свій експеримент, пробуючи або кричати, або переконувати, або бити в двері і стіни здоровою рукою, чи ж просто сиділа на ліжку, плачучи від болю. Сила ваги і світло вимикалися ще кілька разів. Нарешті вона впізнала знайоме відчуття, немов би її внутрішності вмочили в банку з клеєм — ознака переходу через просторово-часовий тунель; після цього бовтанки більше не спостерігалося.
Двері камери розчинилися настільки зненацька, що вражена Корделія відсахнулася, стукнувшись об стіну головою. Але це виявився лейтенант, що очолював охорону гауптвахти, з одним із медиків. В лейтенанта на чолі багряніла гуля розміром з куряче яйце; медик виглядав вкрай змученим.
— Другий за вагою випадок, — сказав лейтенант фельдшерові. — Після цього можете просто обійти всі камери по черзі.
Бліда і занадто втомлена, щоб розмовляти, Корделія мовчки розвила руку для огляду і перев'язки. Медику, незважаючи на увесь його професіоналізм, бракувало делікатності головного хірурга. Вона майже знепритомніла, перш ніж їй наклали пластик.
Нових ознак атаки не було. Через отвір в стіні їй була доставлена свіжа тюремна піжама. Через два пайки Корделія відчула черговий нуль-перехід. Думки її безупинно крутилися в колесі страхів; засипаючи, вона бачила сни, і всі вони були страхіттями.
Нарешті з'явився лейтенант Ілліан, якому разом з одним з охоронців випало супроводжувати її. Зрадівши, бачачи знайоме обличчя, вона ледь не розцілувала його. Замість цього вона соромливо відкашлялася і запитала (як вона сподівалася, досить зневажливим тоном):
— Комодор Форкосиган постраждав під час атаки?
Його брови поїхали вгору, і він кинув на неї зацікавлено-здивований погляд.
— Ні, звичайно.
Звичайно. Звичайно. Це "звичайно" мало на увазі, що він не отримав навіть подряпини. На очі навернулися сльози полегшення, які вона спробувала сховати під маскою холодного професійного інтересу.
— Куди ви мене забираєте? — поцікавилась вона, коли вони вийшли з гауптвахти і покрокували коридором.
— На катер. Вас переправляють в табір для військовополонених на планеті — поживете там, поки будуть йти переговори про обмін полоненими. А потім вас відправлять додому.
— Додому! А як же війна?
— Закінчилася.
— Закінчилася! — Вона спробувала освоїтися з цією думкою. — Закінчилася. От так швидкість. Чому ж ескобарці не розвивають свій успіх?
— Не можуть. Ми запечатали нуль-перехід.