Осінь для ангела

Собака, зачувши останні слова, переметнувся через сухий рівчак, краєм ока помітив непідібрану порожню пляшку, побіг далі, обчухав лоскітні на морді реп’яхи об осокір, постояв, прислухався і заліг перед подвір’ям Северина, щоб гризонути зайду зненацька, з бур’янів, проте машина мигнула до двору Половців і, доки хекав туди, на ганку блиснуло світло, жінка в нічній сорочці пробубоніла через скляні двері: я не сама, приходь серед тижня; не хоч, як хоч; іди собі, вік докорятимеш послугою; зараз гукну, змолотить на просяного снопа; каліч чортова. Чоловік добрів до машини, прокрив дверцяту, закурив, звісив ноги з напівосвітленого салону на підмерзлий пісок, спонурено ввігнув голову; собака, прилігши до землі, закрив лапою жаристі очі, чув сапання нервово роздутих ніздрів ворога, хотів прочитати в його думках підлий намір проти хазяїна, — тоді вп’ється іклами в борлака, кляцне вдруге, всіма щелепами перехопить горло і ривком голови на бік, заплющившись, щоб не осліпнути від солоної крові, вирве гарячий м’ясистий шмат і вихаркне його на здихаюче тіло ворога. Ображений гість переконував себе, що сам роздвоєний, вальтануся скоро, кругом страхи, от і зара, здається, хтось переслідує, повзе по кущах, всюди страшно, кудись іду містом, двоє по п’ятах слідом, під весну лікаря з сусіднього корпусу закабанили ножем, сорок одне поранення; всюди кепсько, з бібліотекаркою облом, геть придурошна стала, марить житлом і свею дитиною, одне затямила, дитині потрібен спокій, дитині шкодить наше спілкування, — красіво сказано! гнів гніздиться в серцях розлучених; звичайно, мусіла б потурати тобі, ощасливив таку, що звикла володарювати; якби ти знав, скільки сил пропадає від брехливих обіцянок, скільки накипає зневаги, що в один день вирішуєш сподіватись на себе, на вроду, на відморожені забуттям нерви, на пам’ять дівочу, коли всіх вас бачила з слиною на губі, нище пояса незасмаглі, буцім розуму й прагнень тільки до пупа; в судомі похоті бачила, знала, приневолювала, зводила з розуму, зводилася з колін, двома пучками пальців гасила зізнання на устах, гоїла опік затиснутого гнотика недогорілої, лишньо тріскотливої свічі, все навкруг підслуховувало; ти, спокусителю, наглим смішком украв, на тиждень звозив до моря, тричі в кінотеатр зводив, малій купив шоколадку; то ж, тверезіючи серцем, доскіпуюсь до дрібниць: до переритої сумочки з телефонним блокнотом, до мовчання за столиком літнього кафе, коли позиркував на голоколінну, що поряд сідала в таксі і скалилась видрою, до поплескування дитини по щоках, до нарікання на брудний посуд; запобіглива, з самого початку обпльована зневагою до історика, пам’ять підсовувала тільки бридке, немов нічого не було, крім тваринне тупого хекання, ніби ми гості, що однаково прагнуть насолод і вдовольняються заздрістю; потрібна тобі для одного, бути сукою, прив’язаною до сучка — і стільки вартує кварта води під старість? такий чуйний, добропорядний кнур! я нагадав про поета, посміялася, можеш ревнувати до паралізованої баби, доглядаю, білизну перу, обіцяла оформити опіку, прописати, квартира трьокімнатна згодом відійде, буде що покинути дитині; поталанило, аж зурочити боюсь... Собака лежав напівсонний, заплющений, прибитий чужими, незвично мертвотними, думками, що смерділи горілою кісткою; здавалось, тонке сверло раз-по-разові буравить голову: гола клініка, клинить мізки, клин підганяє клина, тебе опухлого витягнуть рибальським клинням, клеми позеленіли, країна кленів клинить на слові клин, справді, дах протікає; роздвоєність; ти пригадай, пришестя астролога; міцно збитого, чорнобородого, дещо заїкуватого, немов лякався вибалакувати себе, прислали органи по діагноз; за тиждень він встиг закохати в себе весь бабський кагал, угадував, під яким зодіакальним знаком котра віддалась, вийшла заміж, захворіла екземою, зверталась до знахарів, отримала малосімейку, розлучилася з першим, ходила в церкву, полюбила військового, заварювала любисток на спирту; до астролога мало дітей не приносили хрестити; мої лікарняні приписи медсестри нехтували, замість галопередолу давали вітаміни; він без тіні нахабства поглядав на всіх господарем; закликав його в ординаторську, сам курс гіпнозу вивчав колись, та не тут то справа була, додумав потім, а тоді вибовтав про себе чисто на сповіді, пацієнт пересипав допит премудрощами про астральні стани душі, про приреченість стрільця по відношенню до сузір’я, під яким народилася близька жінка, володарює, привласнює серце, дбає про шлюб, щоб вільніш зраджувати, русокоса, розлучена, розумна, має дитину з дефектом мови, втілює собою скепсис культури, іноді чарівна, їй роковано доглядати відьму, щоб всотати чаклунську мудрість, вона твоя чаша золотого вогню, твоє джерело, твоя мука, твій щит, твій слух, загострений на бойовище, твій злочин зневаги, твоя хвороба між хворих, твоє прокляття серед молінь і клятв, твій страх безлюбов’я, твоя втрата на дні народження; пам’ятай, ми однаково язичеським духом спокус керовані з тобою, тільки я знаю, а ти ні; ми однаково поставлені, щоб панувати ндд блаженними, — слухай і пам’ятай, — прокидайся, цілителю! клятий антихрист, вперше словами віруючого подумав тоді, на обході хутенько минав палату з рукастим, мляво набиченим, бороданем, медсестри аж увивалися біля нього, без мого дозволу йому передали домашній одяг — і щось татарське, навальне вгадувалося в згорбатілій фігурі на ліжку; безкінечні бабські розмови про чорну магію простилалися по лікарні, таблетки переставали діяти, з проколотих пальців не текла для аналізу кров, медсестри ґзилися між собою, йшлося до того, що видерли б одна одній очі, загризли б мене живцем скоріше, ніж волосина впала з обзолоченої ревністю голови мага; коли виписував, він поплескав мене по плечі, так само без тіні зверхності, урочисто серйозний, перламутрові його зіниці закипали прозорим співчуттям; дививсь, дививсь і ні слова, навіть про манію величі змовчав, хоч діагноз йому був відомий; звідтоді моя погорда зійшла на пси, запраглось тиші; так само, як досі жив радісною владою над людьми, збайдужів до всього; перед сном по три рази перевіряю замки; добре братові, перепірнув тривоги, відчайдух, побрів поз отруйні сади, яблука биті гниллю; цікаво, якщо попроситися на інсулін, допоможе? брехня, запроторять в районний дурдом, там і здохну; звідки цей чехівський комітрагізм? позбиткуються охоче, сам знаєш, свої над своїм, всі симптоми переслідування на ліцо, пришиють маньку: прокляли прокляті, казали ж розумники, гріх над юродивими блазнювати, та атеїзм горів вище неба, мій звичний скепсис обернувся бридотою; бридить вечір і вітряний гул по порожніх відсіках порому біля води, старих гидко, сам собі здичавіло бридкий, всюди кроки за спиною, тиха, павуча хода; втекти, на дачі розпалити камін, обкутатись пледом, сидіти в кріслі, попиваючи коньяк, дивитися на вогонь і випліскувати оденки на жаристі дрова; скільки не втікай, а щось нагадає обмотаних гамівними пасами хворих, облущене білило на ліжках, заповнені маренням картки: хтось дихає позаду, озирнутися, значить переконати свою слабину, пора сідати на аміназин, краще внутрішньовенний, головне, уникнути підозри колег, більшість шизануті, тому накинуться на свого; ще треба поголитись, щетина дводенна, нове лезо обов’язково поріже борлака, всюди мариться кров; до електричної так і не звикнув; нудна екзистенція; бридко лягати на інсулін, рік, два від сили, протягну на автопілоті, ну, полікують, ну, дадуть першу групу, все одно амбець; може чорнобильська зараза клинить? ні, прокляття; всьому свій вік, залізо і те старіє, втомлюється, по-науковому; все туфта, в’ялотекучка, шизуха, — з пластмасового наперстка витрусив декілька пігулок на долоню, ковтнув слину і, коли вже захурчав акселератор, пес тріпнув головою, буцім учаділий від людських думок, гиркнув зозла на себе, кількома стрибками попробував наздогнати авто, запчихав від диму, розвернувся й подрібцював до сторожки.