Оргія

Страница 8 из 10

Украинка Леся

(увіходить)

Прийшов Антей-співець.

М е ц е н а т

А! Клич сюди.
Стій! Як Антей уже почне співати,
я знак подам, тоді хай танцівниці
сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.
Гляди мені! Рушай.

Атрієнзій виходить.

Оці раби
псують мені раз по раз лад усякий.
На їхню думку, оргія — то скоки.

А н т е й

(у порога)

Вітаю вас, преславні.

М е ц е н а т

А, здоров!
Та ближче приступи. Коханцю музи
в порога перестоювать не личить.

Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.

М е ц е н а т

(до гостей)

Се, друзі, найкоштовніша перлина
Корінфської затоки.

А н т е й

Ти, преславний,
надмірну ласку положив на мене,
Коріифові ж віддав замало честі.

М е ц е н а т

Чому замало честі?

А н т е й

Бо не можна
злічити перлів нашої затоки
і зважити, котра з них найдорожча.

П р е ф е к т

Любити рідне місто — се годиться,
але ж не треба забувати правди
і вдячності. Якщо в Корінфі дійсно
є скілька перлів хисту і науки,
то се є Меценатова заслуга.

М е ц е н а т

Моя заслуга півняча, мій друже.

П р о к у р а т о р

Як розуміти сеє, Меценате?

М е ц е н а т

Бо я на всяких смітниках громаджу
і там вишукую коштовні перли.

П р е ф е к т

Та ти ж їх не ковтавтаєш так, як півень,
але даєш в оправу.

Антей мовчки рушає.

М е ц е н а т

Стій, Антею!
Куди ти йдеш?

А н т е й

Туди, куди належу.

М е ц е н а т

Я бачу, ти образився.

П р о к у р а т о р

Се дивно,
які ті греки всі вражливі!

А н т е й

Справді,
се дивно, як мв досі не привикли,
що переможцям вільно називвати
країну нашу смітником, а нас,
поки ми не в "оправі", просто сміттям.

М е ц е н а т

Моєму слову ти дав колючки,
але не я. Уся моя вина,
що мій язик був якось послизнувся,
але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпітера чи Прометея, —
ти краще знаєш, хто з них більше винен.

П р е ф е к т

А я, минаючи усякі вини,
вертаю до заслуг. Мій Меценате,
сей раз я маю затягти позов
супроти тебе.

М е ц е н а т

Як?

П р е ф е к т

Бо сю перлину
не ти, а я відкрив уперше.

М е ц е н а т

Справді?

П р е ф е к т

І в тім моя заслуга є ще більша,
що перли я не проковтнув, знайшовши,
хоч, власне, я повинен був ковтнути.

М е ц е н а т

Я хтів би сеє краще зрозуміти.

П р е ф е к т

О, се не таїна! Колись я тута
відкрив чи, краще мовити, закрив
гетерію співецьку потаємну.
Товаришем у ній був наймолодшим
осей співець. Я ощадив його,
вважаючи на молодощі ніжні,
і він один лишився з товариства,
бо, знаю добре, більше в цілім краї
гетерій не було, нема й не буде.

А н т е й

Ти помиляєшся, ще є одна.

П р е ф е к т

Де?

А н т е й

На Парнасі. Дев'ять і один
там сходяться на оргії таємні
і закриваються від ока влади
густими хмарами.

М е ц е н а т

Ха-ха! Се влучно!

П р е ф е к т

(змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)

Не так-то вже і влучно. Меценате.
Ті "дев'ять і один" — Феб і камени —
зовсім то не гетерія таємна,
а хор панегіристів. Їм же треба
амброзію та нектар заробити,
то й мусять панегірики співати.

А н т е й

Кому?

П р е ф е к т

Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори
тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре
що мають гідність римських громадян
або принаймні ласку Мецената
всесвітнього, а той є геній Риму.
Котрі ж боги йому не покорились,
ті вигнані були або й розп'яті.

А н т е й

І що ж? Вони від того повмирали?

М е ц е н а т

(нишком, нахиливишсь до префекта)

Мій друже, вибачай, але юрбі
сі жарти можуть видатись блюзнірством.

П р е ф е к т

(знов здержано)

Нехай боги простять, не міг римлянин
останнє слово полишить за греком.

М е ц е н а т

(голосно до Антея)

Людською мовою ми наситились.
Час обізватись мовою богів
тобі, Антею.

А н т е й

Вибачай, преславний,
мені не хоче муза помагати,
либонь, вона сьогодні не голодна,
а я без неї — мов безструнна ліра.
М е це н а т
Невже се друг мій відібрав їй настрій?

П р е ф е к т

За правду перепрошувать не буду,
а музі, що сьогодні не голодна,
слід пам'ятать, що й у богів є завтра
лише тоді, коли його заслужать.

А н т е й

Не раз, хто забувається про завтра,
той має вічність.

В атріумі чутно гомін.

М е ц е н а т

Що се там за гомін?
А т р і є н з і й

(з порога)

Преславний пане, там якась грекиня
прийшла й дозволу просить уступити,
щоб тут постояти коло порогу,
поки співець Антей співати буде.

М е ц е н а т

Та хто ж вона? Якого сутану?
А т р і є н з і й
Каже,
що єсть вона Антеєва жона.

М е ц е н а т

Що ж, хай увійде.

Атрієнзій виходить. На порозі з'являється Неріса і вклоняється

А н т е й

Нащо се, Нерісо?

Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.

Вернись додому!

М е ц е н а т

Вибачай, Антею!
Тут я господар і не дозволяю
своїх гостей нікому проганяти.
Ти вільний зоставатися чи ні,
але й твоя жона так само вільна,
поки вона в гостиш в Мецената.

А н т е й

(до Неріси)

Ти хочеш тут лишитись?

Н е р і с а

(тихе, але твердо)

Я лишуся.

П р о к у р а т о р

(стиха до Мецената)

Се ти не дурно так, — вона зграбненька.
І звідки він узяв собі сю німфу?

М е ц е н а т

Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.
Мені повір, я знаюся на тому.

(До Неріси).

Чи ви давно по шлюбі?

Н е р і с а

Перший місяць.

М е ц е н а т

(до Антея)

О, то невже тобі, Антею, треба
ще й муз до помочі в медовий місяць?
Ти й так повинен би співать, як бог,
коли ся грація перед тобою!
Але чого ж вона під покривалом?

А н т е й

Так звичай еллінський жінкам велить.

М е ц е н а т

Але в моїй господі звичай римський,
і він свої вимоги має. Мусиш
дозволити дружині відслонитись.

Неріса, не ждучи Антеєвої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.

Боги мої! Ви подивіться, друзі!
Се ж тая мармурова Терпсіхора,
що я купив учора від Федона!
Се випадок? Ні, випадків таких
не може бути!